Хроники Александрии

Гомоніла Олександрія

, 8.03.2014

Київ. Синьо-жовті прапори з чорними стрічками сповіщають про журбу за загиблими патріотами. Кулі, що летять невідомо куди і невідомо в кому зупиняться. Усюди бігають волонтери та медичні працівники. Навколо незчисленна кількість поранених. У людей відірвані руки, ноги, вибиті зуби, втрачені очі та численні синці. Вони в оточенні тисячі беркутівців та військової техніки. Люди налякані, але щасливі. І звідусіль, ніби гул у вулику, лунає: „Змогли! Перемогли! Витримали! Слава Україні!” Думки киян з приводу майдану різні, але в основному спрямовані на підтримку і допомогу постраждалим. А що ж звичайні олександрійці думають про дії активістів та ситуацію в країні?

Своє опитування я почала з молоді, адже саме ця частина суспільства робить революції та прагне змін, адже їм не все одно, що буде далі, і, відверто кажучи, їм немає чого втрачати.

— Як ви ставитесь до ситуації на майдані?

Дмитро (17 років, школяр): — Я вважаю що люди, які стоять там, — справжні патріоти своєї Батьківщини. І якби я був повнолітнім, я б теж був там!

— А як батьки ставляться до твоїх думок?

Д: — Ой, вдома мій патріотизм — заборонена тема. Мама постійно говорить, що я нацист і що це війна. Що мене вб'ють… Та мені байдуже. Мені жити у цій країні ще принаймні 60 років і мені не байдуже, що буде далі!

Олександр (24 роки, студент, м. Дніпропетровськ, мешканець міста Олександрії): — Я був приємно здивований, коли дізнався, що, навіть наше маленьке місто виступило з трьома протестами проти влади і підтримкою активістів. Це заслуговує на повагу. Серед постраждалих на майдані є мої товариші з Олександрії, Дніпропетровська і Кіровограда. І я вірю, що вони та „Небесна сотня” загиблих боролися і загинули недарма!

Аліса (17 років, школярка): — Я не підтримую активістів. Це все маячня. Ніколи в Україні не буде чесної влади. Вони там стоять за Яценюка. Ну змінять вони владу. Прийдуть такі самі. І знову будуть красти. Всім байдуже до проблем народу. Все вирішують гроші.

Роман (22 роки, олександрієць): — Мені 22 роки, я маю повну середню, а мої батьки мають вищу освіту, але вся наша сім я живе лише за рахунок коштів, що тато отримує на ринку. У місті, навіть в області, зовсім немає роботи, а керівництво піклується лише про себе. Я був на майдані, там я зрозумів, чому люди з усієї країни з'їжджаються туди. Тому, що кожен хоче нормального життя, чесної влади і можливості бути людиною! Невже це так погано — прагнути до чогось кращого, ніж 700 грн. заробітної плати на місяць?! Невже незаконно хотіти мати нормальну пенсію і насправді безкоштовне навчання і лікування?! Невже це погано, що я не хочу платити штраф за те, чого я не робив, хоча цього вимагає ДАЇшник? Що поганого в тому, щоб суд був однаковим над звичайним олександрійцем і над депутатом? Майдан — це, на мою думку, крок до демократичного та європейського майбутнього нашої країни та її людей. І я вірю, що моя Батьківщина може бути нарівні з Німеччиною та іншими провідними країнами світу.

Дорослі ж люди від коментарів з приводу ситуації у Києві утримуються. Але сміливці, які не бояться висловлювати свою думку та показувати свою громадянську позицію, знаходяться і серед них.

Олена (35 років, учитель): — Я підтримую дії активістів. Наша влада у Києві і на місцях повинна дати дорогу перспективним представникам, що будуть обрані народом. Адже тільки шляхом демократичних реформ можна змінити економічну ситуацію в країні і зберегти її для прийдешніх поколінь. Власне, моя донька була серед волонтерів у Києві, мені було страшно засинати І прокидатися, адже будь-яка хвилина її життя могла стати останньою, але це її країна, її народ, і я не маю права забороняти їй обирати власне майбутнє. Це наше покоління виросло так: що б не відбувалося, ми тримаємось і не подаємо голосу. Весь час чогось боїмося. Але зараз настав час вирішити, як жити далі.

Владислав (43 роки, підприємець): — Майдан увесь куплений. То все вигадки про тітушок”. „Беркут” — молодці. Вони переможуть цих націоналістів. Партія регіонів — це порядок. А в країні повинен бути порядок!

Олексій (4О років, підприємець): — Днями я повернувся з Києва. Люди там налякані, втомлені, але приємно вразило те, що побачив. Міліція з народом. Вони разом патрулюють вулиці, перевіряють автівки і зичать успіху в дорозі. У всьому відчувається якийсь дух патріотизму. Я нарешті, після двадцяти трьох років незалежності, побачив, що Україна таки існує, зі своїм гонором, своєю мовою, своїми патріотами і мріями. Вперше я відчув, що ми — це окрема країна, а не робоча сила та сировинний придаток Росії.

Дар'я Гречко, школярка

Комментарии:

  1. Скажи Турчинов
    Ведь не даром
    Наш Крым, обманутый Вассалом
    Росии был отдан?
    Ведь были схватки боевые
    Да говорят еще какие!
    Недаром Сотни Патриотов
    Лягли держа щиты!
    Но, не в искускутве боя, Правда
    Не за горами Наше завтра
    Когда Вассалам-Феодалам
    Дадим достойный Мы отпор!
    Лишь только лучики прозрения
    Прольются на Народне мнения
    Востанет Люд толпой!
    Не день, не два Нам быть в атаке
    Вести борьбу среди Иуд,
    Народ ведь Наш рожден был в полумраке
    И невнимателен когда Нам ВРУТ
    Окрепнут принципы сражений
    И Сотни Справедливых Мнений
    Начнут Порядочный разбор
    Всех тех уставов нежеланных
    Где Правда — ложь, а ложь вокруг…
    Поймет Наш враг, что в Правде Сила
    И ослабеет его мощь
    Падёт обман к ногам Народа
    И Всех возглавит Правды Вождь.

    Патриот,
    31abb48

Добавить комментарий: