Хроники Александрии

ОФДП: кроки відродження

, 24.12.2013

Фабрика діаграмних паперів — одна з місцевих прикмет часу розвинутого соціалізму. Збудована на початку 70-х років минулого століття, вона тривалий час вважалась передовим виробництвом. І цей час був тривалим рівно настільки, наскільки вистачило ефективної економіки Радянського Союзу, на яку працювала фабрика. Тобто доти, доки існувала загальносоюзна кооперація і Рада економічної взаємодопомоги соціалістичних країн. А всім відома розруха, що настала у 90-х роках — так вона „гикається” Олександрійській ФДП ще й досі. Дорожнеча сировини і дуже бідний ринок збуту — ось загалом дві головні причини важкого (якщо порівнювати з минулим) становища цього специфічного виробництва.

Але все тече, все змінюється, і в нашому сьогоденні іноді буває навіть так, що зміцнюється не лише на гірше. Принаймні стали поширюватись чутки, що на ФДП прийшло нове керівництво, відтак i колектив підприємства відразу відчув позитивні зрушення у виробництві. Це не могло не зацікавити редакцію „ОТ”, адже небагато місцевих підприємств у наш час можуть похвалитись прогресом. Новий голова правління ПАТ Олександрійська фабрика діаграмних паперів” Віктор Ковальчук охоче розповів про перші новації і поділився планами.

Як з'ясувалося, про специфіку такого виробництва він знає не з книжок: керівник свого часу вже організував виготовлення діаграмної продукції у М. Бєлгороді (Російська Федерація), викупивши деяке обладнання київського картонного цеху і перемістивши його в сусідню державу. Там нове виробництво закупило найсучаснішу високопродуктивну друкарську машину вартістю майже у півмільйона доларів, відтоді працює ефективно ось вже тривалий час. А приблизно місяць тому В. Ковальчук, олександрієць за походженням, викупив пакет акцій у попередніх власників ОФДП, котрі мешкають у столиці нашої держави, і їм просто нецікаве було це провінційне виробництво, яке працювало абияк, така собі валіза без ручки. Перше, що зробив тут Ковальчук:

— Ми оновили і посилили колектив: раніше тут працювали два друкарі, тепер їх п'ять. Прийняли на роботу двох менеджерів зі знанням англійської мови. Оновили колектив і дещо збільшили його (було 70 працівників, стало близько 80-ти) за рахунок нових спеціалістів і підняли заробітну плату. Якщо раніше друкар VI розряду одержував 1875 гривень, то зараз отримує З тисячі, друкар V розряду — 2500. Крім того, виплатили двомісячну заборгованість по заробітній платі, яка існувала тут раніше. Таку можливість ми знайшли, перемістивщи частину замовлень з Бєлгородської фабрики в Олександрію та поділившись з нею сировиною — папером. Це для того, аби дати поштовх виробництву, щоб воно пропрацювало без проблем хоча б перші два-три місяці — це така інвестиція у місцеву фабрику. Становище трохи стабілізувалося, йдемо вперед.

Кор.: — Ходять чутки, що на Бєлгородській фабриці середня зарплата працівників сягає 1000 умовних одиниць. За рахунок чого ваше підприємство в Росії працює рентабельно, а це раніше неухильно занепадало? Адже вартість продукції і в країнах колишнього Союзу, i в Україні, напевне, схожа?

— Не зовсім. Хоча і тут, і в Росії ми купуємо однакову сировину (фінський папір), але там він нам обходиться трохи дешевше. З іншого боку, там справді вища заробітна плата: менш ніж за 20-30 тисяч російських рублів на будь-якому виробництві спеціаліст працювати не захоче. На Бєлгородській фабриці, наприклад, зарплата майстра — ЗО тисяч рублів, головного бухгалтера — 40 тисяч. В Україні заробітки нижчі, отже, собівартість продукції, виготовленої у Росії, виходить дещо вищою від місцевої. Є деяка різниця і в ціні виробів там і тут. Але головна відмінність — в обсягах виробництва. Справа в тому, що ми придбали найновішу японську друкарську машину (2012 р. випуску) з програмним управлінням, дуже швидкохідну, і один друкар там може за зміну виробити 10 тис. м² продукції, друкарів — 12 чоловік. А тут вся фабрика виготовляє 100 тис. м². Там працюють у три зміни, тут — в одну. Тобто весь виграш — за рахунок обсягів виробництва.

— Олександрійське обладнання теж потребує оновлення?

— Взагалі не завадило б. Але на сучасну машину півмільйона у. о. треба спочатку заробити. Повинен сказати, що колись передова Олександрійська ФДП зараз перебуває загалом у занедбаному стані: чимало обладнання продано або порізано на металобрухт. Весь четвертий поверх виробничої будівлі повністю недієздатний, проданий навіть склад готової продукції (я вже не кажу про інфраструктуру, яка була колись тут дитсадок, турбаза, гуртожиток, їдальня). Отож колишні власники фабричне майно успішно продавали, а у виробництво нічого не вкладали.

Та на щастя, залишились унікальні японські машини для діаграмної продукції, змонтовані iде у 1974 році. І вони працездатні. Можливо також відновити ще дещо з обладнання: на фабриці залишився непоганий механічний цех зі станками. Отож наявного парку техніки вистачить ще надовго, варто лише тримати її у належному стані. Між іншим, цікавий факт: японський наладчик, який запускав нову машину у Бєлгороді, поцікавився у мене: а як, мовляв, почувають себе ті 36 машин, встановлених нашою фірмою в Олександрії у 74 році? Уявляєте? Вони пам'ятають! Бо у них, буває, по 10 років ніхто не замовляє нові машини. Це говорить про те, що ці станки специфічні: їх не купиш на базарі, вони виготовляються не серійно, а лише під замовлення і не так часто, бо здатні працювати десятиліттями. Звідти і така захмарна їх ціна, та ще й чекати замовлення треба 2–3 місяці. Тому фірма і намагається відслідковувати, як працює її обладнання у світі. Можливо, потрібне комусь нове, або настав час відреставрувати старе. Нещодавно наші фахівці відвідали спеціальну технічну виставку у Дюсельдорфі, так на більшості європейських фабрик такого профілю не поспішають купувати нові І дорогі станки, а користуються старими і надійними.

—Виходить, головною продукцією Олександрійської ФДП, як і у всі часи, залишатиметься діаграмний папір?

— Так, переважно — медичного призначення. Але обсяги його продаж в Україні приблизно вдвічі менші, ніж в Росії. Якщо ж говорити про західну Європу, то там діаграмну продукцію виробляють лише по одній фабриці у Німеччині й Іспанії та чотири — в Італії, Тобто там є реальний ринок збуту. І ціна продукції значно вища. Отож не варто обмежуватись лише Митним союзом: у Росії вузькуватий ринок, там мешкає 150 мільйонів, а в Європі — 450. Якщо ж говорити про інші континенти, то США чомусь купують діаграмний папір в Італії, в Африці взагалі нема і ніколи не було такого виробництва. Незабаром буде виставка в Дубаї, ми туди поїдемо, щоб дізнатись, як з цим справи на Близькому Сході.

Треба працювати на весь світ: в одному просторі, будь то Євросоюз чи Митний союз, важко вижити. Якщо ж тільки на свою державу — взагалі пропадеш. Що поробиш — таке життя в умовах глобалізації. Ми в Бєлгороді виготовляли до 24 млн. м² за рік, а Олександрійська ФДП у часи її розквіту давала у рік 177 мільйонів м²! Такими обсягами вона б весь світ забезпечила!

— Але зараз інші часи: паперові носії інформації дуже потіснили електронні засоби реєстрації даних…

— Не зовсім згодний: на атомній станції Фукусіма (і не лише на ній) користуються і електронною реєстрацією, i паперовими (механічними) пристроями. І це зрозуміло: будь-яка електроніка може будь-коли дати збій, особливо — в екстремальних умовах. Папір, виходить, надійніший. В Бєлгороді, наприклад, ми виконували спецзамовлення — діаграмні вироби для військових підводних атомних човнів Росії. Діаграмна продукція залишається хоч і специфічною, але затребуваною.

— Цим ви відповіли на наступне запитання стосовно планів.

— Так, головне — це пошуки ринку збуту. А на місцевій фабриці зовсім скоро розпочнемо капітальні ремонти виробничих приміщень, адже потребують значної реконструкції умови виробництва: тут колись догосподарювались до того, що заморозили опалювальну систему, і вона повністю вийшла з ладу.

Отож треба будувати автономну котельню і відновлювати опалення виробничих приміщень. Ми запровадили нещодавно безплатні обіди для наших працівників у їдальні, яка була колись фабричною, але зараз перебуває в оренді. Та признаюсь, мені не подобається якість страв, якими тут годують людей, тому я хочу поліпшити і цю сторону.

Зауважу: на фабриці у Бєлгороді разом з росіянами працюють і українці вахтовим методом: 20 днів там, 10 вдома. Але робочий день — 12 годин. На заробітки ніхто не скаржиться. Возимо людей власним транспортом. У подальшому можливі відрядження людей і з Олександрії, в залежності від завантаженості підприємств.

О. Іванченко

Комментарии:

  1. посмотрим что будет с АФДБ

    серего,
    245717c

Добавить комментарий: