Хроники Александрии

Згадаємо про Чорнобиль

, 10.05.2013

Невблаганно рідіють ряди ліквідаторів, справжніх синів Батьківщини. Різними шляхами повела туди їх доля. Одних — за покликанням серця, з доброї волі та розуміння необхідності, інших — з професійного обов’язку або за повісткою військкомату. Як не прикро і боляче, але декого вже немає з нами на цьому світі, через одержані захворювання багато хто у досить молодому віці стали інвалідами або за станом здоров’я вимушені залишити роботу і передчасно піти на пенсію. Багато, долаючи недуги, продовжують працювати, являючи для інших гідний наслідування приклад сумлінного служіння своєму народові.

Через вогненно-атомне горнило Чорнобиля пройшли 96 вогнеборців степової Кіровоградщини.

На рахунку ліквідаторів десятки попереджених, своєчасно виявлених та погашених пожеж на станції, інших важливих об’єктах, в населених пунктах, лісах та на торф’яниках 30-кілометрової зони, десятки тисяч метрів квадратних дезактивованих площ конструктивних елементів різних будівель і територій та значний обсяг інших, виконаних в умовах радіаційного забруднення робіт, що не входили до компетенції пожежної охорони. Наприклад, працювали вони у селищі Баришівці Київської області на будівництві житла для співробітників органів внутрішніх справ, переселених з 30-кілометрової атомної зони, у 87-89-х у складі чергових караулів несли службу по охороні від пожеж плавучого селища Якір на річці Прип’ять, у районі села Неданчичі Чернігівської області, де проживали будівельники міста атомників Славутича.

Поступово віддаляються від нас події тих тяжких скорботних часів. Але пам’ять про героїчну і водночас трагічну участь пожежників у ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків незабутня. Наводимо спогади нашого земляка, колишнього працівника пожежної охорони Олександрії, який уже зараз на заслуженому відпочинку, проте, ніби це було вчора, пам’ятає сторінку власної біографії, пов’язану з ЧАЕС.

У Сергія Миколайовича Шеляшкова за плечима вже була строкова служба у пожежній частині Москви, сім років служби на посаді старшого пожежного та начальника караулу у пожежних частинах Олександрії. У Чорнобилі був з квітня по вересень 1989 року.

— Найбільше запам’ятався перший виїзд на пожежу. Було це 9 травня на свято Перемоги. Горів ліс у 10-кілометровій зоні, -згадує Сергій Шеляшков. — Наш караул відпочивав і знаходився у діючому резерві. Проте ми швидко зібрались по тривозі і на пожежній техніці виїхали на місце події.

Добре прийшлося попотіти всьому особовому складу і надихатися їдкого диму, змішаного з радіоактивним пилом, доки вдалося приборкати вогненну стихію і завадити вогню розповсюдитись на ще більшу площу. Ось тоді я побачив і всім своїм нутром відчув, що таке славнозвісний „рудий” ліс, який непорушно стояв як докір людству за його легковажність.

У подальшому особливо складних пожеж не виникало. Однак неодноразово доводилося у початковій стадії гасити пожежі на торфополях з підвищеним радіаційним фоном та житлові будинки.

У Чорнобилі доля звела мене з чудовими людьми, надійними і сміливими, завжди готовими прийти на поміч у скрутну хвилину. Різними шляхами опинилися вони в зоні небезпеки: хто добровільно, а хто за наказом. Але всі без винятку у найскладніших ситуаціях виявили себе з найкращого боку і сповна віддали запас фізичних і моральних сил виконанню поставлених важливих завдань.

Молодому поколінню вогнеборців є чому вчитися у ветеранів, які пройшли випробування Чорнобилем, захищаючи найдорожчі цінності нашого суспільства.

Із книги В. А. Доманського, І. М. Аршинець, Б. І. Антонова „Службовий обов’язок”

Комментарии:

Добавить комментарий: