Хроники Александрии

Нагороджена орденом княгині Ольги

, 12.02.2013

День Олександрівського сільського голови починається зазвичай о шостій ранку. Роботи багато, особливо взимку, коли шляхи замітає снігом, так що не може проїхати транспорт.

„А що ж робити? Доводиться рано вставати і разом із водієм сільської ради посипати дороги піском та сіллю, бо інакше до села не дістанеться ні автобус зі школярами, ні люди, які їдуть машинами на ринок чи на роботу. У нас так заведено: якщо хочеш, щоб інші працювали, та ще й тебе слухали — сама бери першою в руки щітку чи лопату і працюй разом з усіма, інакше ніяк”, — говорить голова Олександрівської сільської ради Тамара Ніколенко.

Вона народилася у селі Олександрівці, тут пройшло її дитинство. Закінчивши школу, Тамара Борисівна вступила до Кіровоградського педагогічного інституту, а по його закінченні трудову кар’єру розпочала як учитель фізики та математики в Андріївській школі. Але любов до своєї малої батьківщини завжди жила в її серці, і вона повернулася додому, деякий час пропрацювала у рідному селі вчителькою за фахом, її відповідальність і працелюбність не могли залишитися непоміченими, тому через деякий час вона стала заступником директора. Як відзначає сама Тамара Борисівна: „Я дуже люблю своє село, воно стало невід’ємною частиною мене, як і я є невід’ємною частиною цього краю”.

Жителі Олександрівки, мабуть, відчули це, і двадцять два роки тому, 15 квітня 1991 року, обрали Тамару Ніколенко сільським головою. У подальшому вона декілька разів переобиралася на цій посаді, і довіра односельців підкреслює надзвичайні якості цієї жінки, її щиру любов до свого села, вміння організувати та захопити оточуючих своїм безкінечним ентузіазмом і працелюбністю. Це відчувається у всьому: у ставленні сільського голови до своєї роботи, до свого колективу і до кожної людини в Олександрівці. Вона опікується проблемами людей, ніби рідна мати. Чого тільки не довелося робити за ці роки! А як же інакше — з роботою сільського голови пов’язані абсолютно всі сфери життєдіяльності села. У колі особливої уваги — організація медичної допомоги, а це не тільки ремонт і газифікація амбулаторії, а й збудований громадою будинок для лікаря, якого в Олександрівці не було багато років. За сприяння сільського голови в селі збережено два будинки культури, де працюють гуртки, вокально-інструментальний ансамбль і навіть драматичний театр, який на даний час підтверджує звання народного. Є у селі й свої традиції: наприклад, факельна хода на День Перемоги або випускання голубів на свято Водохрещі, і їх хочеться зберегти для наступних поколінь. В Олексадрівській школі сьогодні навчається більше ста дітей, 52 малюки відвідують дитячий садочок, який уже потрібно розширювати, щоб вмістити всіх охочих, і дати можливість працювати батькам дітлахів. Та, мабуть, найактуальнішим питанням є розвиток селянсько-фермерських господарств, щоденна боротьба за кожне робоче місце, щоб село і далі жило та прогресувало.

Тільки-но закінчився минулий і почався рік нинішній, а планів подальшої роботи у сільського голови вже безліч: у ліхтарях вуличного освітлення лампи слід замінити на економні, дитячий садочок реконструювати, Інгулець розчистити, а на його березі за декілька наступних років зробити оздоровчий комплекс із пляжем, альтанкою, набережною, волейбольним та дитячим майданчиками. А окрім цього доводиться виконувати і роль соціальної служби. Тамара Ніколенко знає кожну неблагополучну сім’ю в селі, кожного пенсіонера, який потребує допомоги, і кожного, хто надто часто любить заглядати у чарку. Частенько буває, що Тамара Борисівна виступає в якості сільського детектива — шукає викрадених курей або навіть, ризикуючи своїм життям, зачиняє у крамниці злодія до приїзду міліції, чи втихомирює буйних любителів оковитої. Вона знає все — у кого народилися діти чи онуки, хто збирається одружуватись чи їхати на заробітки, хто хворіє і взагалі — хто чим живе. І для кожного односельця у неї знаходяться щирі слова підтримки як у горі, так і в радості.

Робота сільського голови — не та, на якій, відпрацювавши вісім годин, можна повернутися додому і до наступного ранку забути про всі робочі проблеми. І це підтвердить кожен, кому довірили цю посаду. До Тамари Борисівни селяни телефонують і у будні, і у вихідні, вдень і вночі. Людськими радощами та бідами живе вся її сім’я. У постійних клопотах своєї неспокійної роботи жінка змогла виростити гарних сина і дочку, які подарували їй трьох онуків. Коли ж жінка дізналася, що за свою багаторічну працю була удостоєна ордена княгині Ольги ІІІ-ого ступеня, звичайно, зраділа.

„Ця нагорода для мене дуже висока і дорога. Я усе життя працювала чесно, ніколи не користувалася службовим становищем заради власної користі чи блага моєї сім’ї. Ніякого особливого майна не нажила, власних магазинів, господарств не завела. Тому ця відзнака для мене особлива, вона — як свідчення того, що принципи, за якими я жила, правильні. Але без моєї громади, яка шість разів обирала мене очільником села, без колективу, який я збирала багато років і який працює як одне нероздільне ціле, звичай но, не вдалося б досягти великих результатів. Завдяки цим людям і їхній роботі наша сільська рада має високий рейтинг в Олександрійському районі. Я дуже вдячна керівникам фермерських господарств, які живуть і працюють поряд з нами і допомагають селу матеріально. В Олександрівці немає такого, щоб усі були самі по собі: і біда, і щастя — одні на всіх. Неможливою б була ця нагорода і без участі Олександрійської районної та Кіровоградської обласної державних адміністрацій, які оцінили мою роботу та подали клопотання. Їм усім за це велике спасибі”, — щиро дякує Тамара Ніколенко.

Нині у жінки виникають думки про те, щоб передати свою справу наступникові. Та поки що не визначилася з кандидатом, який би міг впоратися з нелегкою роботою. Хто був би таким, як і Тамара Борисівна: жив кожною проблемою і кожним питанням свого села. А отже, залишати всі справи, всі біди та радощі дорогої серцю Олександрівки, з якою вона навіки поєднана в одне ціле, не хоче. Бо ж у роботі сільського голови — або чесно, з відкритим серцем і всією душею, або ніяк. Адже село живе і відчуває ставлення і турботу. І те, що Олександрівка увагою не обділена, відчувається відразу — люди тут світлі і сердечні, атмосфера в селі сприятлива. І людина, доля якої так тісно переплелася із долею рідного села, проживе іще багато років. А багаторічну працю Тамари Ніколенко односельці завжди будуть згадувати з добром і вдячністю.

Наталія Безкровна

Комментарии:

Добавить комментарий: