Хроники Александрии

Співчуття і людяність ніхто не відміняв

, 28.12.2012

Друзі пізнаються в біді — одвічна прописна істина, відома всім нам змалку. Але від частого вжитку цього вислову у наш час він якось непомітно девальвується, втрачаючи своє пряме значення, і тоді ми іноді мимоволі вдаємося до нього, аби означити якусь протилежну, негативного змісту ситуацію. Наприклад, зраду близьких нам людей у важкі хвилини… А от історія, яка трапилася з жителькою міста Людмилою Кащеєвою, вражає по-іншому і підтверджує саме ту, глибинну, а не поверхневу суть вислову. Вражає — з огляду на наше сьогодення, котре багато хто схильний вважати періодом знецінених і втрачених загальнолюдських моральних якостей.

Людмила Григорівна проживає у приватному секторі Жовтневого мікрорайону у своєму будинку. І треба ж було такому статися: осінньої ночі від короткого замикання чи перенавантаження старенької електропроводки загорілися дерев’яні конструкції даху її будинку, внаслідок чого пожежа знищила покрівлю. Складно передати словами, що це означало для пенсіонерки. Ще більше поглиблювало її розпач те, що вона зовсім недавно, всього лише за півтора місяці до злощасної ночі, перекрила дах свого будинку новим матеріалом!

— Моєму відчаю не було меж, — говорить жінка. — Витратити стільки коштів і сил на ремонт даху задля того, аби все за лічені хвилини пішло з димом! Я не знала, що мені робити, до кого бігти, що казати… Та виявляється, люди, з якими ми співіснуємо поруч і яких іноді у повсякденному житті вважаємо просто звичайними, у скрутний для нас час здатні проявити найкращі сторони свого єства.

Уже вранці після пожежі біля моєї садиби першим з’явився, невідомо яким чином довідавшись про моє лихо, депутат Олександрійської міської ради Віктор Іванович Баранік. Приїхав не просто так, а з допомогою, за що я йому дуже вдячна.

А потім один за одним стали приходити сусіди з нашої вулиці Карла Маркса і допомагали кожен, хто чим міг. Низький уклін родинам моїх сусідів, яких я дуже хочу назвати поіменно: це Ю. Баленко, В. П, Па-льоха, В. І. Юдін, В. М. Кончин, М. І. Тимошенко, Г. А. Погоріла, P. M. Кос, Н. і Ю. Пішковські, О. В. Кучанські, С. Кирпита, В. Остапова, С. Г. Бабенко, А. Л. Міхневич, В. М. Данилюк, В. В. Горовецький, С. В. Олещенко, Н. О. Густоварова, Я. М. Лизогубенко та колишній моїй співробітниці Лідії Щербині за матеріальну допомогу.

Між іншим, переважна більшість моїх сусідів — самі пенсіонери, отож, м’яко кажучи, надмірними достатками похвалитися не можуть, та все одно вони не залишилися осторонь мого лиха. Не можу не згадати з вдячністю і зовсім незнайомого чоловіка, який, проходячи повз згарище і бачачи мої сльози та відчай, підійшов, узяв мене за руку і поклав у неї гроші, навіть не назвавши свого імені! Окрема подяка робітникам невідомої мені дорожньо-будівельної організації, яка саме в той час виконувала підсипку дороги на нашій вулиці. Без зайвих розмов ці люди допомогли своєю технікою вивезти з двору битий шифер та інше сміття, яке утворилося у мене на подвір’ї після пожежі.

А трохи згодом я розшукала тих хлопців-будівельників, і які раніше ремонтували мені і дах, і знову попросила їх зробити ту ж саму роботу. І що ви думаєте? Андрій, Володя та Гена (я знаю їх лише по іменах) зглянулись на моє становище і за короткий термін, працюючи з раннього ранку до пізнього вечора, відновили покрівлю та навіть не взяли з мене грошей за роботу! Здоров’я та довгих літ життя цим молодим людям, а також і їхнім помічникам — Колі, Віталію та Саші, котрі працювали разом з ними, — щиро побажала Людмила Кащеєва. така невелика, але, як на наш погляд, дуже показова історія. Показова у тому розумінні, що зайвий раз доводить: для людської доброти і співчуття до ближнього завжди знайдеться місце, у який би час ми не жили. Розповідаючи цю історію, Людмила Григорівна весь час намагалась стримувати сльози вдячності, тільки це у неї не дуже виходило… І подумалося: можливо, не випадково її біда знайшла такий живий відгук у душах стількох людей, адже нам всім відома ще одна проста, але мудра істина — як ти до людей, так і люди до тебе. Втім, про це наша співрозмовниця не сказала нічого. Та як би там не було, але якщо ми з вами живемо серед людей, душі яких ще не зачерствіли, то, напевне, нами ще не все втрачено. Так же вважає і Людмила Григорівна:

— Вірте в людей, і вони ніколи не залишать вас на самоті в тяжку годину вашого життя.

О. Наріжний

Комментарии:

  1. Вот! Вот те новости, которые я хотел бы читать!

    Аноним,
    c7971c5

Добавить комментарий: