Хроники Александрии

Олександрія стане колискою модерного всеукраїнського капеланства

, 27.08.2012

Саме так — балахівською радою — можна назвати захід, проведений за спільної ініціативи Спілки офіцерів України, ОХВУ та кіровоградського обласного фонду „Берег надії”. Біля тридцяти колишніх військовиків зібралися на початку серпня 2012 року в літньому таборі, організованому двома спікерами, киянином полковником запасу, директором пасторсько-капеланської програми Київської богословської семінарії, директором ОВ (ГО „Оливкова гілка”) в Україні Валентином Кореневичем та олександрійцем, підполковником у запасі Валерієм Труфановим, аби подискутувати на тему капеланства — серйозної духовної служби морально-психологічної допомоги людям, існуючої в більшості армій світу, і такої потрібної нинішньому українському суспільству.

Поняття капеланства, нині дуже широке, має свій початок у військовій історії. І не дарма. Адже солдат, на час позбавлений рідних і своєї малої вітчизни, під час своєї тяжкої служби потребує морально-духовної підтримки, якої в повній мірі не може надати йому ніякий безпосередній військовий начальник чи офіцер-виховник. Адже армія стоїть на чіткій субординації і безвідмовному слідуванню наказам безпосередніх військових командирів. Водночас, оскільки солдат не народжується машиною, а є людиною, не всі армійські ситуації складаються найкращим чином для його совісті, крім того, по-людському воїн потребує духовної опіки — елементарної допомоги, не передбаченої уставом, але яка, проте, цьому армійському уставу не суперечить, викохуючи високий армійський дух.

Капеланство виникло на зорі християнства, в четвертому сторіччі по Р. Х. Одного разу зимової ночі Мартин із Туре зустрів воїна, який потребував допомоги. Не маючи грошей, Мартин розрубав навпіл мечем капу — власний плащ — і віддав половину її солдату. Цей випадок, який започаткував армійське служіння священників чи просто інститут армійських духівників яскраво ілюструє те, чим має займатися в усі часи будь-який капелан — вислуховувати й приймати сповіді та наболіле від тих, хто цього потребує, ділячись із ними частиною власних благ, які можуть в той чи інший момент суттєво сприяти поліпшенню фізичного та психологічного побуту іншої людини. Українське капеланство історично мало місце, зокрема, в інституції польового священства Запорізької Січі, де священнослужителі різного рівня і статусу виконували ролю духовників українських воїв. Інститут капеланства існував і був цілеспрямовано дуже сильно розвинений до 1917 року і в армії Російської Імперії, до складу якої входила тоді й Україна, та в Австро-Угорщині, де перебувала решта українства. З набуттям незалежності Української Держави, Україна відчула гостру і суттєву потребу саме такого, капеланського, а не тільки обрядово-церковного служіння в українському війську. Адже в радянську добу політпрацівник або комісар своєю роллю зовсім не відповідав призначенню духівника-душорятівника, а відтак радянський солдат у морально-духовному плані завжди перебував сам-на-сам із проблемами. Однак, хоча на сьогоднішній день в Україні існує відповідна „Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України” Міністерства оборони України, яка дозволяє і заохочує розвій інституту капеланства в державі, капеланська служба в українській армії не носить абсолютно організованого чи чітко структурованого характеру. Присутність військового капелана в тій чи іншій частині української сучасної армії зумовлюється простим ентузіазмом — як з боку воєнного командування, так і з боку священнослужителів відповідних конфесій. Такі ж справи і з іншою гілкою капеланства — служінням духовним потребам в’язнів та хворих у госпіталях та лікарнях: все залежить від діяльності окремих духівників-ентузіастів, яка, проте, цілковито залежна від сприяння-несприяння цьому процесу з боку начальників та командирів на місцях.

Надати капеланству в Україні ознак доброї упорядкованості — саме цій меті і присвятили свої дебати ті, хто зібрався радитися в Балахівці. А це були, зокрема, люди, які вже мають особисту практику капелансського служіння найширшого профілю (сучасне всесвітнє капеланство, тобто душорятівна робота, розширило свої межі до роботи з хворими в лікарнях, ув’язненими тощо — аж до роботи капеланів на крупних підприємствах та в спортивних клубах у галузі духівників-психологів. Останнє в Україні, на жаль, поки що не практикується). Приїхали Володимир Тітов з Дніпроперовська, олександрійці Валерій Труфанов, Владислав Галата (військовий капелан), Олександр Ратушнюк, Ярослав Яворський та Юрій Білий та ще ціла група тих олександрійських ентузіастів, хто мріє служити людям у якості майбутніх капеланів, заступник голови ОХВУ Валентин Кореневич (м. Київ), Микола Дудко з Черкас (госпітальний душпастир), Леонід Сметанін з Луганську (пенітенціарний капелан), Дон Крамбліт (США, підполковник ВМФ США, капелан-пенсіонер, що прослужив на флоті капеланом 28 років). Миколаїв делегував на зустріч офіцерів Миколу Золотова та Юрія Сидоренка, а Донецьк — Сергія Отрокова.

Можна сміливо заявляти, що чотириденне віче екс-військовиків, готових надалі служити суспільству як духівники, вдалося на славу. Адже аби довести до кінця суттєву справу, потрібно не просто говорити, але реально діяти. Та, перш ніж здійснювати будь-що, потрібен досвід. А такого досвіду власного капеланства в звичайному для Європи та Америки значенні Україна ще не знає. Не диво тому, що американець Дон Крамбліт, маючи такий досвід, люб’язно поділився ним із своїми військовими побратимами з України. Він розповів, як служив капеланом і на підводному човні, і на судні з екіпажем у 1500 осіб, де він був єдиним духівником, і на авіаносці з екіпажем у 5000 осіб. Дон пояснив, що служба капелана суттєво відрізняється від служби священика. Для священика ті, кому він служить — це передовсім паства, однак для капелана ті, турботи і думки яких він бере на себе — передовсім люди, потім — фахівці своєї справи, і тільки потім паства віруючих однієї релігії. На практиці це означає, що капелан, за словами Дона, має служити всім — і віруючим, і невіруючим. Так, як вчинив воїн Мартин, який не задумуючись, поділився своєю капоюплащем, із тим, хто не мав чим накрити власне тіло. Часто під час капеланської служби виходить так, що ти маєш намагатися стати другом і помічником і християнину, і буддисту, і мусульманину, і невіруючому. Адже в армії, як і в теперішньому суспільстві, люди різноконфесійні. І тим не менш капелан як духівник має дбати про будь-кого з них. Капелан — часто єдина людина, якій довіряє свою яку-небудь найбільшу таємницю військовий, ув`язний, хворий чи будь-хто інший. І в таких випадках ця таємниця має померти разом із капеланом. Дон Крамбліт, зокрема, розповів наступну історію. Якось до нього прийшов один морський піхотинець і сказав, що хоче просто поговорити. В процесі розмови морпіх розповів про сексуальні домагання до нього з боку корабельного лікаря. Через два тижні морська поліція викликала Дона з метою дізнатися про зміст тієї його розмови з військовиком. Спокуса розповісти все, за словами Дона, була для нього особливо великою — той самий корабельний лікар неодноразово, ввійшовши в довіру Донової родини, запрошував до себе на квартиру ночувати їхнього сина. Однак Дон сказав поліції, що він капелан, і що якщо розголосить таємницю, перестане ним бути. Чи є в випадки, коли капелан міг би поділитися приватною таємницею з владою. На це запитання Дон відповів так: якби до мене прийшла жінка і розповіла, що хвора СНІДом і що зробить все, аби заразити цією хворобою всіх членів екіпажу підводного човна, і якби я не зміг її переконати не робити цього, тільки тоді. За часи 38-річної служби Дон Крамбліт відвідав понад 60 країн і перебував не в одній точці збройного конфлікту. Відтак досвід служби, яким він поділився з українцями, став неоціненним.

Олександрія стане колискою модерного всеукраїнського капеланства

Зрештою, дискутуючи на тему капеланства, учасники зустрічі прийняли рішення про створення громадської організації, метою якої буде впорядкування капеланського служіння в Україні, вироблення конкретних чітких його методик і найширшого його впровадження в українському суспільстві.

Заступник голови ОХВУ Валентин Михайлович Кореневич, зокрема, взяв на раді слово і зазначив таке: „Справді, а чому організації всеукраїнського масштабу мають завжди започатковуватися в Києві? Нехай історія Олександрія увійде в історію! Я пропоную створити всеукраїнську громадську організацію капеланів України в Олександрії. І якщо Валерій Труфанов, людина, яка подала ідею цієї зустрічі і цілеспрямованого розвитку капеланства в нашій державі не проти, то ми можемо йому запропонувати бути головою організації”. Усі присутні погодилися з ідеєю Валентина Кореневича, що вона нагальна і справедлива. А американець Дон Крамбліт вручив підполковнику В. Труфанову символічний посох поводиря капеланського руху і разом із побратимами благословив вояка на працю капеланства. Крім того, було створено робочу групу з входженням до неї представників із різних куточків України, яка зараз працює над виробленням статуту українського капеланства та питаннями реєстрації організації. Таким чином, 2 серпня 2012 року, день, в який було прийнято це рішення, ввійде в історію місцевого міста Олександрії, як день, коли це місто стало столицею всеукраїнського капеланства.

Прес-служба СОУ

Комментарии:

  1. Собрались мужики шашлыка поесть и виодки попить, и тут бац — идейка в голову пришла. А не замутить ли нам очередную общественную организацию. И стать в ней командирами. А там глядишь и пойдем в народные избранники на этой волне. Вот бл»дь больше других проблем в государстве нету.

    Чкалов,
    6878c4a
    • В том то и проблема, что таких » организаций» в стране уже сотни тысяч, а растить хлеб или что-то производить НЕКОМУ ! Все хотят словоблудием и «фармазонщиной » заниматься, а не работать.

      Chessный,
      4c41df9
      • а я про что. новомодных слов понаберут, и делают гешефт.

        Чкалов,
        2dfabe7
    • Ха-ха! Браво! В точку!

      Q,
      05a5997
  2. Извините за опечатки

    Чкалов,
    6878c4a
  3. каждый занимается тем, чем может. они могут и хотят — пусть занимаются этим. ни чкаловы ни чесные, которые точно рукоблудят только, не будут заниматься капелланством, это понятно. потому как такие как вы идиоты только тем и занимаются, что мечтают, чтоб все хлеб выращивали. придурки вы, да если все будут выращивать хлеб, то никто его покупать не будет, потому как он у всех будет на столе — раз, и потому как продатьего будет невозможно два. пацаны поняли, что общество больно, что ему нужна помощь — психологическая, ведь все прпоблемы в голове начинаются, а не в поле со стебельком в руке. и что, их поддержали? НЕТ. александрийское жёлчное быдло только ругаться может. поэтому извените, ребята, что назвал вас идиотами — ибо именны вы и есть то, чем я вас называю. идиот — в переводе с греческого это тот, кто не участвует в жизни государства. они участвуют, а вы умеете думать исключительно так, как ваши мозги позволяют.а мозги ваши позволяют быть только жёлчными идиотами. вы б ещё написали, что это степан перед выборами пиариться… а-ха-ха-ха

    чешский франт,
    b693a4f
    • Ух ты какой специалист по древнегреческому выискался. А слова жополиз там не было? это как раз про тебя. Ты считаешь что общество можно вылечить сеансами психотерапии? если да, то флаг тебе в руки, иди капеланствуй. Я все сказал.

      Чкалов,
      cef1129
    • «чешский франт» — у тебя даже ник идиотский, так что не суди всех по своей мерке !

      Chessный,
      32e1c78
  4. почитал ваши комментарии и подумал кокой низкий уровень обшения как в поселок городского .типа прям

    ммм,
    fc55341
    • куда же нам до Вас.

      Чкалов,
      2dfabe7
    • Зато Ваш комментарий цветист, меток и грамматически точен.

      Q,
      05a5997
  5. На Черкащині відкрили пам’ятник воїнам Армії УНР
    29 липня у селі Соколівка Жашківського району Черкаської області відбулось урочисте освячення пам’ятного знаку воїнам Армії УНР.
    Ідея вшанування українських вояків належить благодійній ініціативі «Героїка». Ще в травні 2012 року вона звернулась до сільської ради з проханням назвати одну з вулиць чи майданів Соколівки ім’ям генерал-хорунжого Армії УНР Гаврила Базильського, який народився у цьому селі. Депутати підтримали пропозицію «Героїки» і ухвалили рішення присвоїти ім’я видатного військового діяча центральній площі села. Також рішенням сільради було передбачено спорудження відповідного пам’ятного знаку на площі ім. Гаврила Базильського. Будівництво тривало близько трьох тижнів та було здійснено на кошти жертводавців.
    «У кожному містечку чи селі є свої герої Армії УНР. Для цих людей незалежність не була порожнім звуком. Свого часу вони добровільно взяли до рук зброю і ризикували власним життям, життям близьких та рідних для того, щоб ми могли стояти під рідними прапорами. Вони так чинили, щоб ми були господарями на своїй землі», — зазначив майстер благодійної ініціативи «Героїка» Олег Собченко.
    Пам’ятник відтворює форму ордену «Хрест Симона Петлюри» – найвпізнаванішої військової нагороди Армії УНР. На відкритті монументу були присутні селяни, гості з Києва та сільський голова Соколівки пан Микола Суровський, який особисто допомогав «Героїці» в реалізації проекту. Урочисте освячення пам’ятного знаку здійснив ієрей Української Православної Церкви Київського Патріархату Віталій Большак. http://portal.uoun.org/news/na_cher/2012-08-02-1569

    Портал українських офіцерів,
    7636d3a
  6. Ну якщо зібралась публіка така як Владислав Галата — військовий капелан, тоді питань немае. Шути горохові…

    Військовий,
    0473b8d
    • «Шути горохові» — як влучно сказано ! (мабуть Вам знайомий вищеназваний військовий капелан, мені теж :):):)

      Chessный,
      178ce82
  7. как говориться «грех большой но идея богатая» только как мне кажется стыдно и позорно что мы славяне забыли о наших РОДных богах и поклоняемся чужеродному еврейсько- палестинскиому богу и ходим в церркви которые берут с вас деньги за отправление обрядов, похорон, крещения, где комерция вместо веры, святят автомобили, квартиры, отпускают грехи по интернету и идет борьба за паству, как за стадо которое несет деньги, и это я говорю за канонические церкви без учета всевозможных сект и «церьков», давайте возрождать в нашем городе Родную веру наших прадедов, потому что приняв християнство мы отреклись от своих традиций от родовой памятии и поверили в то что можно делать плохие дела главное вовремя покаятся. Кому интересна идея возрождения язычества пишите kolesya982@i.ua

    РУСИЧ,
    b0c52f1
  8. Акцент роботи «Оливкової Гілки України» — це надання допомоги для запровадження інституту капеланства в різних сферах Українського суспільства і перш за все серед силовиків України.
    Таким чином, наша основна мета — це пошук в різних регіонах України віруючих людей: їх навчання, підбадьорення, підтримка і посилка їх через їхню помісну церкву на капеланську (душпастирську) працю за місцем їх проживання.
    Перший випускник програми «Пасторсько — капеланське керівництво» http://olivebranch.org.ua/index.html

    "Оливкова Гілка Україна",
    1526177
  9. «Бог покликав нас жити у мирі». IV Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці 22-23 вересня 2012 року. http://portal.uoun.org/news/bog_poklikav_nas_zhiti_u_miri_iv_vseukrajinske_vijskove_palomnictvo_do_zarvanici_22_23_veresnja_2012_roku/2012-09-11-1593
    Цьогорічне IV Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці відбуватиметься 22-23 вересня 2012 року та пройде під гаслом «Бог покликав нас жити у мирі». У щорічній прощі планується участь представників військового капеланства з Польщі, Німеччині, Іспанії та Хорватії.
    Всеукраїнська громадська організація Спілка офіцерів України започатковувала і сприяє розвитку капеланства у силових структурах України, постійно докладає зусиль до примирення вояків-українців, що воювали у різних арміях і у різні часи, традиційно бере участь у прощі до Зарваниці. Представники СОУ з різних регіонів України відвідують разом з іншими прочанами святі місця і цього року.
    Як повідомляла Прес-служба Департаменту військового капеланства, організаційний комітет з приводу підготовки IV Всеукраїнського військового паломництва до Зарваниці цього року вирішив видати пам’ятний знак IV Всеукраїнського військового паломництва до Зарваниці.

    Портал українських офіцерів,
    aa41a97

Добавить комментарий: