Хроники Александрии

Мандрівка до Євродонецька

, 2.07.2012

Чемпіонат Європи з футболу в Україні! Нарешті, мільйони українських прихильників футболу мають можливість відчути це свято на собі. Але… вартість квитків на матчі занадто висока для пересічних українців.

До того ж, у Харків, Київ, Львів чи Донецьк треба доїхати якимось транспортом, а тут ще й вартість квитків на залізничних перевезеннях підняли, а це додаткові розходи для шанувальників футболу. Та й автомобілі в Україні це розкіш.

Та мені пощастило. Саме так, пощастило, адже мені та моєму товаришу було подаровано 2 квитки на матч збірної України проти Франції. Квитки подарував наш друг із Польщі. Дякуємо, Петро! Як не крутіть, а футбол єднає!

Отож, навіть не роздумуючи, ми вирішили — їдемо без усіляких сумнівів, адже така можливість випадає вкрай рідко. Та й дуже хотілося відчути ту атмосферу Євро-2012, про яку розповідають ті, хто її відчув на повну.

Квитки нам хоч і подарували, але в кишені ми їх не мали. Треба було якимось чином передати їх з Катовіце до Олександрії. Добре, що Петро, летів до України на матч Німеччина-Нідерланди і зміг взяти їх із собою. Тому, аби у Петра не було ніяких питань з доставкою квитків до Олександрії, ми попросили ще одного знайомого фаната львівських „Карпат”, аби він зустрів Петра і передав квитки нам. Здавалося, що нам перейматися вже немає за що, але як виявилося, не все так просто. Потяги до Олександрії з Івано-Франківська, де він мешкає, не ходять, а експрес-поштою було дуже ризиковано, адже невідомо, чи змогли б вони доставити квитки до того часу, поки ми поїдемо в Донецьк. При цьому, ми ще й не знали, яким чином будемо їхати, адже було кілька варіантів. Тому, квитки поїхали до Києва, а вже звідти ще один знайомий відправив їх потягом у Донецьк. Добре мати друзів по всій країні.

Дорога на Євро

Четвер. Квитків на потяг ми не маємо. Автобус, яким планували їхати за 350 гривень не викликав бажання їхати. А тут, ще й до всього, „Укрзалізниця” „порадувала” — квитків до Олександрії ні з Донецька, ні з Ясинуватої немає у продажу. Добре, що хоч на потяг „Одеса-Ясинувата” ще залишалося кілька квитків (і о 6-й ранку ми були в Ясинуватій).

Хто на Донецьк? Біжіть швидше, з першої платформи відправляється електричка на Донецьк” — говорить провідник вагону. Забігаємо в електричку і бачимо одеситів, які цілу ніч не спали — вони мали при собі широкий асортимент алкогольних напоїв і ніяк не могли дочекатися гри збірної України. Щойно ми віддали 6 гривень контролеру за проїзд, як вже опинилися на оновленому залізничному вокзалі. Новенький вокзал, ескалатори, багато людей у жовтих футболках і  афіші про те, що Донецьк є приймаючим містом Євро-2012.

Cтолиця Донбасу

Нам треба чекати ще близько години, аби забрати квитки з Києва. Вирішуємо піти до зали очікування. Але…її немає! Жодних вказівників. Ось, ми бачимо двох дівчат у блакитному одязі. Це волонтери. Запитуємо про місцезнаходження зали очікування, а нам у відповідь: „А можно по-русски?” Добре, що ми російську знаємо, але цікаво — французам вони теж будуть відповідати російською?

Піднялися по ескалатору вгору і сіли чекати потяг у новенькій залі очікування. Прохолодно, працюють кондиціонери, все сяє, зручні крісла, бажаючі можуть випити кави і перекусити біля невеличких кафетеріїв.

І ось, потяг „Київ-Донецьк” прибуває на першу колію. Зустрічаємо провідника, відкриваємо конверт, і у нас автоматично з’являється посмішка — тепер ми точно потрапляємо на стадіон, бо маємо квитки.

Далі, вирушаємо кудись у бік центру міста. Сідаємо на тролейбус (вони курсують з інтервалом у кілька хвилин) і їдемо, їдемо, їдемо.

Для кращого орієнтування на місцевості не завадила б карта, адже Донецьк знаємо дуже погано. На іншій стороні вулиці бачимо намет з волонтерами, підходимо туди, і нам дають кілька варіантів карт.

Я вважав, що як людині з географічною освітою, мені вистачить і одної карти, але помилився. На більшості карт не було назв вулиць і номерів будинків. Лише маршрут з готелю до стадіону, вокзалу і фан-зони. А більше туристи нікуди не повинні ходити? Хоча, з плюсів варто додати наявність двомовних гідів по Донецьку – французькою та англійськими мовами. Адже, саме англійці та французи проводять свої матчі у Донецьку.

Взявши карту, ми пішли до „Донбас-Арени”. Побачили пам’ятник Сергію Бубці, стадіон „Олімпійський”, де „Шахтар” грав свої матчі ще до побудови своєї п’ятизіркової „арени”. Маленький, але затишний стадіончик. Тепер вже дивуєшся, коли згадуєш, що тут грали на такому високому рівні.

Промислове місто

Найкращий стадіон у Східній Європі. Гарний стадіон, але мені він нагадує хокейну арену, а не футбольну. Мабуть, через велику кількість скла. Подивившись на поле битви, що мала відбутися увечері, ми вирушили у бік фан-зони, до якої залишалося близько трьох кілометрів. Рухалися за вказівником. До речі, вони не зручно розташовані — лише по головних артеріях міста. На вулицях, що їх перетинають вони відсутні, тому треба ще витрачати час, аби перейти на той бік вулиці, де є цей вказівник.

Головна вулиця Донецька, вулиця Пушкіна, вразила нас своєю доглянутістю. Працюють фонтанчики, вазончики підстрижені, все тихенько, гарно. Шкода, що в Олександрії немає подібної вулички.

По дорозі до фан-зони вирішили перепочити в одному кафе, де нас привітав Маркіян Лубківський. Ми з Лубківським особисто не знайомі, але він привітався. Прийшли до фан-зони ми занадто рано — вона була ще зачинена. Нічого не довідавшись, ми пішли до супермаркету, де придбали деякі продукти і доволі смачно пообідали у кафетерії, що розташований у тому ж приміщенні, де і супермаркет.

Після цього ми знову поїхали на тролейбусі до „Донбас-Арени”, де почали шукати транспорт додому. Із тридцяти автобусів, що приїхали з різних куточків України нам підходив лише один, що одразу ж після матчу міг нас відвезти до Кривого Рогу.

Чим мене здивував Донецьк, то це розумним підходом до створення культурного міста із промислового центру. Так, видно терикони, видно бруд на бігбордах, що після дощу потемнішали від фабричних викидів, але при цьому — гарні вулиці, сміття немає, тротуари чисті, дороги без ям, міський транспорт ходить своєчасно, а люди намагаються допомогти зорієнтуватися на місцевості, показати й розказати про видатні місця Донецька.

До початку матчу залишається кілька годин. На вулиці знайомимося з російськими вболівальниками, яким років під 45. Вони приїхали сюди з дітьми і дружинами. Вболівають за Росію і за Україну. Їхати тут недалеко — менше 250 кілометрів. Росіяни з Таганрогу.

Вони говорили про бандерівців, про російських футболістів, які тоді ще мали виходити з групи, і про рівень зарплати. Поспілкувавшись із росіянами, йдемо на стадіон. Величезна кількість вболівальників на кольорах збірної України тягнуться до входів на стадіон.

А де ж французи??? Їх лише кілька сотень. Загалом, їх було близько двохсот. І всі хто їх бачив, хотіли з ними сфотографуватися. Їжу, напої, атрибутику політичних партій проносити на територію стадіону заборонено. Тому, харчі, які в нас були, ми залишили біля входу.

Гарний стадіон, але що мене найбільше вразило, то це організація. Усе продумано до дрібниць, сісти на своє місце на 50-ти тисячному стадіоні можна за 5 хвилин. Це дуже і дуже швидко. Величезна кількість міні-кафе, де можна придбати гамбургер, колу, каву, і навіть пиво. Телевізори за межами сектору дають змогу дивитися за небезпечними моментами, навіть тоді, коли вболівальник відійшов зі свого місця.

Команда Франції, яка здобула впевнену і комфортну перемогу, повністю контролювала хід гри. Коли голандський арбітр Бьорн Кюйперс вирішив через грозу і зливу зупинити зустріч, ніхто й не подумав, що матч цього вечора відновиться. Тепер усе залежало від рішення організаторів. Але разом з припиненням дощу, щезла і проблема — дренажна система п’ятизіркового стадіону відмінно впоралася з великою кількістю води на полі.

Без шансів на перемогу

Цей матч став вже історією. Блохін заявив, що його треба вже забути. Коли ви читатимете ці рядки, вже знатимете результат матчу з Англією.

Але, з усіма недоліками і перевагами — це наша збірна! 23 кращих спортсмени, яких породила наша система підготовки молоді і чемпіонат України. Безперечно, тут зібрані найкращі. Та й інших у нас нема. І ми повинні їх підтримувати. Тому що, чемпіонат Європи — свято для вболівальників. І це свято швидко мине.

Після матчу нас вже чекав автобус, на якому ми доїхали до Кривого Рогу, а звідти — автомобілем до Олександрії.

Андрій Прайд,
фанатський щоденник
Фабрика Футболу,
Олександрійські Відомості № 25 від 21 червня 2012 року

Комментарии:

  1. Интресная статья не такая как пишет ### товарищ Дон и ### Кривич.

    Пальто,
    b8d063c
  2. А что тут интересного? Полезной информации — ноль. Какие-то дорожные страсти…

    Наум Неприходищий,
    39cbefd

Добавить комментарий: