Хроники Александрии

Донецька гастроль. Шахтар-Олександрія 3:0

, 21.05.2012

Голи: Вілліан 15, Мхітарян 28, Сєлєзньов 56

„Шахтар”: Пятов, Срна, Кучер, Ракицький, Шевчук, Хюбшман (Тейшейра, 58), Фернандіньо, Коста (Едуардо, 64), Мхітарян, Вілліан (Дентіньо, 46), Сєлєзньов

„Олександрія”: Паньків, Сахневич, Гавриш (Ковба, 73), Запорожан, Гітченко, Сидоренко, Старенький (Допілка, 90), Довгий, Любенович, Салхі (Полярус, 66), Шевченко

П’ятнадцятий, останній виїзд в сезоні випав на будній день. Прем’єр-ліга підігнала свій календар таким чином, щоб Збірна України мала більше часу на підготовку перед ЄВРО-2012. Останні два тури учасники грали серед тижня.

Не знаю, чим керувалися автори залізничного розкладу станції Донецьк, але вийшло так, що при всьому бажанні з Олександрії туди можна лише доїхати, а щоб повернутися, потрібно чекати цілу добу. Навіть, варіант з пересадкою на іншій станції був малоймовірним. Крім того, щоб стати щасливим власником квитка на потяг у травневі свята, потрібно було в чергу ставати за 40 днів до відправлення.

Таким чином, у бажаючих підтримати ПФК „Олександрія” в матчі з претендентом на золото, залишився лише один варіант дістатися Донбасу — автотранспортом.

Переговори з керівництвом клубу були успішними. Нам пішли назустріч і допомогли з організацією цього виїзду.

Але, як виявилося, зібрати 45 пасажирів для поїздки в робочий день на останній матч нашої команди в Прем’єр-лізі було неможливим.

Тому, при відправлені, ще десяток крісел залишилися вільними. Але компанія підібралася добра, сумувати не доводилося.

Золотий сезон

Цим терміном на жаргоні фанатів називають щасливчиків, які не зважаючи на місце і час проведення футбольного матчу, зуміли побувати на всіх іграх своєї команди в сезоні. Незалежно від відстані, зайнятості на роботі, результатів команди, відношень з футболістами, перешкод — такі люди йдуть на маленький подвиг, щоб виказати прихильність до свого футбольного клубу. Фанатська романтика! В сезоні 2011-12 такі герої з’явилися і серед фанатів ПФК „Олександрія”. Вперше в історії нашого клубу двоє людей „відкатали” золотий сезон.

Отже, попереду нас чекала дальня дорога більше 400 км, і в автобусі знаходився тільки один кандидат на „золотник”. Іншого ми мали забрати в Дніпропетровську. Комфортабельний автобус з кондиціонером швидко долав кілометр за кілометром. Враховуючи ранній початок подорожі, у нас попереду був 12 годинний переїзд. Забрали останнього пасажира біля торгівельного центру на виїзді з Дніпропетровська.

Ще за кілька кілометрів вже стомлені вболівальники просять водія зробити півгодинну зупинку для обіду біля ставка в тіні придорожнього очерету. Спекотне сонце в цей день сприяло пляжному настрою. Половина пасажирів фанатського автобуса без сорому полізли остудити свої тіла в мілкому ставку, що мав специфічний запах.

Ще одна довга зупинка була вимушеною. За 20 км від Донецька нас зупинили ДАІшники, і змусили зачекати машину супроводу з правоохоронцями.

В столицю Донбаса ми прибули за дві години до стартового свистка

Поки чекали квитки  на гостьовий сектор, представники клубу рекомендували нам залишитися після матчу для перегляду концерту „з приводу завершення сезону” (так ми прочитали на афішах). Танцювати „на кістках” рідного клубу захотіли редактор газети ПФК „Олександрія” і працівник інформаційно-аналітичного центру Іван Мельник, а також десяток „випадкових людей”, які опинилися в нашому автобусі не для того щоб підтримати команду, а для „халявного” перегляду концертної програми зірок вітчизняної і зарубіжної естради.

Назрівав конфлікт

Дивно, коли офіційний представник клубу закликає вболівальників зневажати свою команду, радіти і святкувати чемпіонству чужого нам клубу. Лише поважний вік і офіційний статус врятував Івана від фанатського самосуду…

Який же він, Донецьк, за три тижні до „довгоочікуваного” ЄВРО-2012?

Хоча, місто ми побачили лише через вікно свого автобуса, і прогулятися в околицях стадіону теж нам не дали, те що впало в око справило непогане враження.

Багато новобудов. Велика кількість зелених клумб, відбудовані тротуари, практично ідеальні дороги по всьому місту (про них згадували у „Фабриці футболу” ще після візиту в Донецьк на матч з „Металургом”), мінімум вуличної реклами в порівнянні з іншими мегаполісами України.

Особливих слів заслуговує паркова зона навколо „Донбас Арени”. Тут газон між доріжками і проїздами кращої якості, ніж футбольне поле в Кіровограді. Усе навколо нагадує про матчі Чемпіонату Європи, що незабаром тут пройдуть. Стіни стадіону прикрашені символікою збірних Франції та Англії.

Робота стюардів і охорони на самому стадіоні викликає щире здивування. Вперше бачу, щоб все відбувалося настільки організовано і злагоджено. Спеціально треновані люди ввічливо і ненав’язливо обшукують, допомагають скористатися турнікетом, показують потрібний під’їзд і сходинки до вашого сектору, пояснюють, як скористатися точкою харчування, яких тут сотні. Усе для вболівальника і його комфорту.

Команди вийшли на передматчеву розминку. Майже порожній стадіон.

Тишу порушували удари футболістів по м’ячу і музика, що супроводжувала відеоряд на великих екранах під дахом арени.

Розмістившись на гостьовому секторі і прикрасивши його клубними кольорами, потрібно було скористатися нагодою бути почутими нашими гравцями. „Жовто-чорні, вперед!”, „Олександрія!”, „Ми приїхали щоб перемогти”, „Це моє життя, це мій рідний край!..” — навіть, такої невеликої кількості людей вистачило, щоб підтримати олександрійців.

Футболісти підняли голови, щоб привітати нечисленний олександрійський десант, який розмістився на 25 метровій висоті.

Минуло 12 годин, як ми вирушили з дому, і ось, нарешті — початок матчу. Усі ми реалісти, але весь час в дорозі залишалася надія на позитивний результат. Початок матчу виправдав наші сподівання. „Олександрія” почала спокійно і впевнено. Але майстерності вистачило лише на 15 хвилин.

Перший гол донецького бразильця став результатом помилки в центрі оборони. Гітченко і Сидоренко не справилися. Минуло ще 10 хвилин матчу, і гравець збірної Вірменії забиває головою з двух метрів у ближню дев’ятку.

Зізнаюся чесно, далі дивитися на поле бажання не було. Це кінець казки. Карета в момент стала гарбузом, коштовне вбрання перетворилося на лахміття, Попелюшка повертається до Першої ліги.

Щоб зарадити своєму настрою, фанати взялися розважати себе народними піснями, спілкуванням з місцевими жителями, прогулянкою у відведеному секторі арени імені Ахметова.

Іван Мельник знову пристав з проханням подивитися на „зірок” після матчу, але отримав відкоша вже і від водіїв нашого автобуса, яких чекала ще семигодинна дорога додому. Мабуть, потрібно і їм подякувати за добре виконану роботу. Вже під ранок фанатський десант повернувся додому, щоб відпочити кілька годин і відправитися на роботу. Піднімати олександрійську промисловість, рятувати депресивне місто…

До нових зустрічей на стадіоні!

Андрій Прайд, фанатський щоденник Фабрика Футболу

Комментарии:

  1. Хорошая статья, жаль что покинули премьер — лигу.

    Глядач,
    50699ac

Добавить комментарий: