Хроники Александрии

Ще один день 26.04

, 6.05.2012

Мітинг, присвячений 26 річниці Чорнобильської катастрофи, котрий відбувся в Олександрії вранці 26 квітня, зібрав на площі Леніна біля пам’ятного знаку зовсім небагато народу.

Були представники влади, люди, які гарно вміють проголошувати сумні промови та кілька міліціянтів.

У перших рядах — люди з квітами, родичі та співчуваючі, а також двадцять-тридцять школярів, по обличчях яких читалося, що більшість із них подія не надто цікавить.

Здалося трохи дивним, чи то неправильним, що самі учасники ліквідації аварії були десь у стороні, поза натовпом, і використовували час мітингу, аби поспілкуватися один з одним, не дуже й дослухаючись до того, що говорять біля меморіалу.

Тож, поки ведучі палко розказують про те, що „пам’ятають кожного загиблого та низько вклоняються їх батькам, а тим, хто вже не зміг прийти за станом здоров’я бажають міцного здоров’я”, підходжу до самих героїв. Їх семеро, вони про Чорнобильську трагедію розповідають без зайвого пафосу, який ми звикли чути у трагічних розповідях про „покинуте місто, де не почуєш ані звуку…”

— Все ми там бачили, — говорить 72-річний геологорозвідник Анатолій Болдарєв, — страшного нічого, радіації ж не видно. Багато людей, багато машин, багато роботи. Одні ґрунт виймають з-під четвертого реактора, інші бетонують услід, аби реактор не просів, адже на нього багато усього накидали з вертольотів.

Геологорозвідники, нині пенсіонери, возили на станцію труби та насоси для буріння та бурили скважини. Працювали з 12 по 21 травня. Вього 9 днів, які змінили все подальше життя.

„Держава високо оцінила вклад наших героїв під час трагедії” — говорить ведучий мітингу, а в цей же час Юрій Чмуневич, потерпілий та переселенець із Чорнобильської зони, розказує мені, що такої „високої” пенсії у 822 гривні, яку вони, чорнобильці, отримують, на належне лікування просто не може вистачити.

До аварії чоловік жив у Рівненській області, в селі Веживці, котре вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи. Працював ветеринарним лікарем, після трагедії вивозив із Чорнобиля тварин.

— Зараз ми, чорнобильці, фактично „живемо” в лікарні, — каже він, — по 2-3 рази на рік треба проходити обстеження, їздимо для цього у Київ та Кіровоград. А от на стаціонар потрапити дуже складно, там постійно немає місць, а навіть якщо і потрапиш — ліки треба купувати за свій рахунок. Але ж болить щось весь час, як не одне то інше, — ділиться пенсіонер, — як не очі вилазять з орбіт, то головні болі, приступи. Часто доводиться викликати швидку, іноді просто п’ю таблетки, намагаюсь сам зменшити біль, бо якби швидку щоразу викликав, це було би разів 20 на місяць.

На мітингу також присутній лікар-терапевт Юрій Вірста, котрий з 1997 року опікується потерпілими внаслідок аварії на ЧАЕС.

Він розповів, що в Олександрії більше 230 осіб — хворі І категорії та мають групу інвалідності. Лікар підкреслив, що кількість ця — найбільша по області, адже із Олександрії там були вертолітна бригада, шахтарі та бурильники, котрі бурили під самим блоком.

Своїх пацієнтів, серед яких сьогодні не лише ліквідатори, але і їх діти, Юрій Вірста знає в обличчя. Лікар занепокоєно переповідає про їх нинішні проблеми:

— Їм повинні безкоштовно отоварювати рецепти, а грошей на це виділяється дуже мало, путівок на лікування теж не вистачає. До того ж, люди старішають, хвороб стає все більше, вони стають хронічними. Ще у 1997 серед хвороб переважали серцево-судинні, тепер вже — онкологія.

Не оминула трагедія і тих, хто народився вже після 1986 року.

— Серед них є прирівняні до постраждалих, — каже лікар, — дуже молоді люди, діти ліквідаторів і не лише, мають рак щитовидної залози та інвалідність.

— Он та, он дівчинка, бачите, — Юрій Дмитрович показує на дівчину біля пам’ятника у червоній кофтині, — вона народилася хворою, в неї є профзахворювання та інвалідність І категорії. Ще є дівчина, їй у серпні буде 18 років, в неї теж діагноз — захворювання, пов’язане з дією радіації. Зараз готую документи ще одній дівчинці, вона глуха повністю. Зараз вчиться у спеціальному закладі у Дніпропетровську.

По закінченню мітингу виступаючі залишили площу найпершими. Якась вчителька сварила дітей, аби не розбігалися, йшли всі разом, а ліквідатори все ще обговорювали свої проблеми, уже забуті іншими до наступного 26 квітня.

Вероніка Котляр

Комментарии:

Добавить комментарий: