Хроники Александрии

Дві „п’ятірки” у телеефірі

, 4.03.2012

Саме таку дату — 55 років від свого народження відзначило днями олександрійське телебачення. На перший погляд, вік начебто не такий вже й „сивий”. Але якщо взяти до уваги те, що телебачення (у звичному нам розумінні) навіть у тодішніх столицях республік СРСР почало розвиватись загалом не раніше 50-х років, то сам факт його появи у ті ж часи у невеликій провінційній Олександрії просто вражає. Не менш дивовижними (особливо — у світлі нинішніх уявлень) бачаться при подальшому розгляді й обставини цього народження…

„Кам’яний вік” місцевого ТБ

Переді мною пожовклий від часу і затертий машинописний аркуш — „Акт технічної здачі сталевої конструкції телевізійної вежі”, датований 15 лютого 1957 року. Загальна вага металоконструкції, зібраної з трубчастих елементів, усього 69 тонн, а висота — аж 110 метрів (від рівня фундамента)! Замовник будівництва — тодішній трест „Олександріявугілля”. Від цієї дати працівники олександрійського телеретранслятора і ведуть відлік його історії. А тепер замислимось: після війни не минуло ще й 12 років, і хоча народне господарство країни відбудовувалось стрімкими темпами, та заможним і ситим життя тих п’ятдесятих, здається, ніхто не назве. Єдине, чого не бракувало тоді людям, які пережили страшне лихоліття, це віри у майбутнє та трудового ентузіазму. Не бракувало їм і роботи — з виконання виробничих завдань, державних планів п’ятирічок, а до „торжества розвинутого соціалізму” ще було ой як далеко. Та на те вони й ентузіасти, що зазвичай не бажають іти в ногу , тим більше — плентатись позаду. Їм би хоча б на півкроку, але — попереду.

І прийшла якось в голову одному чи двом-трьом таким ентузіастам із числа керівництва місцевого вуглевидобувного тресту смілива ідея: організувати в Олександрії прийом телепередач. З огляду на тодішній різень технічного забезпечення така ідея зараз бачиться справжньою авантюрою: братись за справу, про яку ніхто ні з ближнього, ні дальнього оточення не мав ніякого уявлення? А тим більше, що ця справа ніякого відношення не мала до вуглевидобутку! І все-таки шалену ідею підтримав інший ентузіаст — тодішній спільник міста Пилип Гриценко, людина сміливих і неординарних задумів. Ось так виробничники, заручившись підтримкою міської влади, взялись до діла.

Напевне, зараз можна лише уявляти, скільки порогів вищих кабінетів задля здобуття різноманітних дозвільних резолюцій довелося пооббивати прохачам з Олександрії. А отримавши дозволи, потім з ніг збитись у пошуках та розробках технічної документації, обладнання для будівництва, облаштування та пуску в дію небаченого дива — телестанції. Зауважимо: навіть в обласному центрі Кіровограді перший телепередавач з’явиться аж трьома роками пізніше — у 1960 році, а найближчі телеретранслятори були на той час лише у Дніпропетровську та Харкові. Кажуть, перший телепередавач наші ентузіасти роздобули аж в Москві на ВДНГ. Інше обладнання діставали, де могли, або воно виготовлялося на місці. А потім почались справжні творчі, експериментальні муки. Справа у тому, що на той час в Україні навіть не було системного телебачення, тобто направленої передачі телевізійного сигналу по радіорелейних лініях. І виходить, що наші ентузіасти таки випередили час, але завдали собі цим самим додаткового клопоту: „брати” на телеприймач в Олександрії було просто нічого: Дніпропетровськ, Харків (а Київ і поготів) були занадто далеко… Та автори ідеї не здавались: вони умовили керівництво олександрійської військової частини дозволити використати для експерименту… аеростат, який призначався для тренувань військових парашутистів. На нього встановили звичайний радянський телевізор пеошого зразка (теж, до речі, дивовижна річ як на той час, так і нині), з’єднали його з землею довжелезним кабелем живлення і піднялись у повітря. Там і з’ясувалося, що більш-менш упевнений прийом сигналу можливий на висоті, не нижчій 110-ти метрів. Саме такої висоти і вирішено було будувати вежу у найвищій за рельєфом точці Олександрії — на так званій Лисій горі. Коли це відбулося, ви вже знаєте.

Історія „середніх віків”

Засновники олександрійського телебачення тріумфували: наполегливість, технічна думка. творчість не за страх, а за совість привели їх до мети. Правда, тодішній успіх наших телевізійників може викликати у нинішнього телеглядача у кращому випадку іронічну посмішку, якщо не гомеричний регіт: на малесенькому підсліпуватому чорно-білому екранчику громіздкої дерев’яної скрині першого радянського телевізора „КВН” (серійно випускався в СРСР з 1949 по 1960 рік, назва ніякого відношення не має до відомого телеклубу, який вперше вийшов в ефір пізніше — у 1961 році.) лише на декілька годин на добу з’являлося зображення від однієї-єдиної програми, трансльованої зі столиці. До того ж зображення було стійким лише у денний час, а після заходу сонця воно безслідно зникало… А ентузіастам-телевізійникам першого успіху було замало: вони вже замислили організувати місцеву олександрійську телестудію, аби заповнювати власними передачами саме ці „мертві” вечірні години. Довелося знову гарячково вишукувати примітивне, але таке рідкісне на той час студійне обладнання, після чого запрацювала і студія. Та кажуть, їй судилося проіснувати всього з місяць, а вийти в ефір — лише тричі. А потім хтось з високого начальства невдоволено повів бровою: як це так, у найближчих великих містах (не кажучи вже про Кіровоград) досі немає власних телестудій, а тут — якась Олександрія? Студію заборонити, керівникам міста і тресту „Олександріявугілля” за самоуправство — по службовій догані!

А зовсім незабаром у державі (це вже були 60-ті роки) почало бурхливо розвиватись телебачення. Для забезпечення якісного і стійкого прийому телепередач повсюди будувались направлені радіорелейні станції (ще пізніше їх частково замінять підземні кабельні лінії). Олександрійський телеретранслятор був переданий з балансу „Олександріявугілля” у володіння спеціального відомства — Міністерства радіо, телебачення та зв’язку. Значно зросла тривалість, телепередач на добу, їх наповненість і якість. І тільки кількість програм, як і раніше, залишалась сталою: одна (!) програма центрального ТБ на багато наступних років.

„Нова” історія

Умовно її можна вважати такою десь з початку 70-х років. Тоді необхідні на той час технічні переоснащення олександрійського ретранслятора були завершені, він давно пройшов усі державні узаконення. Про цей і наступний періоди роботи нам розповів „старожил” унікального підприємства, що на Лисій горі, інженер Олександр Струтинський. Молодим спеціалістом прибув він, випускник Одеського інституту зв’язку ім. О. Попова, до Олександрії у 1973 році та так і працює тут досі. Отже, далі — основні "історичні" моменти місцевого телебачення зі слів ветерана виробництва.

Як відомо, у 70-х роках стало поширюватись кольорове телебачення. Та на олександрійській станції зображення центральної програми в кольорі передавалося неатестованим для цього передавачем аж до 82-го року. „Потім передавач, як застарілий (він відпрацював 14 років) замінили на новий кольоровий, який трудиться і досі, ось вже 30 років”, — говорить Олександр Володимирович. Тоді ж з’явилась нарешті перша українська програма на дециметровому діапазоні, пізніше, у 1984 році — ще одна, програма ЦТ-2 (цей передавач також досі працює, „видаючи в ефір програму „Інтер”). А в 1986 році новий крок прогресу: стара знаменита програма ЦТ-1 стала транслюватися з космосу. Для її прийому і трансляції на ретрансляторі було встановлено вітчизняну супутникову систему „Москва” з антенним „дзеркалом” діаметром три метри. „Ця перша супутникова аналогова система була громіздкою і головне — дуже капризною, від неї часто „тікав” сигнал. Але на той час це було досягнення: завдяки супутнику зв’язку програму ЦТ-1 могли, скажімо, дивитись наші військові десь аж у Німеччині”, — каже О. Струтинський. Решта програм передавались, як і раніше, наземним способом через РЛС.

Наш час

Що було далі, ми вже з вами загалом всі пам’ятаємо: в 90-і роки набули широкого поширення більш сучасні цифрові приймальні супутникові системи порівняно невеликих габаритів і стабільні у роботі. Завдяки їм наша телевежа щороку збільшувала кількість трансльованих нею каналів. Правда, переважна більшість передавачів на нашому ретрансляторі й досі аналогова, випуску ще тих, радянських часів. Якщо на словах, вони мають такий вигляд: один передавач — це шафа електронних блоків висотою близько 2 метрів і такої ж приблизно ширини. Один аналоговий передавач — це один телевізійний канал. Отже, 12 нинішніх аналогових каналів, які видає в ефір наш ретранслятор, це довга стіна з ось таких електронних шаф. Втім, декілька з цих каналів забезпечуються сучасними системами, блоки яких мають розміри невеликого чемоданчика. Потужність, що віддається в ефір, у різних передавачів лежить у межах від 100 до 500 ват.

І вже зовсім малогабаритний вигляд мають у порівнянні з ними блоки передавачів цифрового телебачення, змонтованого на ретрансляторі влітку минулого року. Вони, як неодноразово повідомлялося в попередніх випусках ОТ, з осені 2011 року ведуть трансляцію на 28-ми телевізійних каналах у цифровому форматі паралельно з досі діючими і всім нам звичними 12-ма аналоговими каналами. Та згідно з державною програмою переведення всього вітчизняного ТБ з аналогового на цифрове, саме за останнім — майбутнє.

А ще олександрійський ретранслятор, крім телебачення, дає можливість нам слухати три київські ультракороткохвильові (РМ) станції — „Ретро FМ”, „Хіт FМ” та першу програму Українського радіо, сигнал яких він отримує від супутників зв’язку. На телевежі також встановлені антени радіоінтернету та службового радіозв’язку спеціального призначення. Обслуговують все це господарство, крім інженера O. Cтpvтинcькoгo, ще чотири електромонтери.

На найближчий час майбутнє телеретранслятора здається у загальних рисах визначеним (як було вже сказано, це повний перехід на цифрові технології), а відтак ніби й забезпеченим. Проте Олександр Володимирович не береться робити якихось чітких і далеких прогнозів: у наш час стрімкого і непередбачуваного розвитку цифрової електроніки навіть справжні оракули з прогнозами поводяться дуже обережно.

Олександр Наріжний

Комментарии:

  1. Телевизионная вышка, собранная в 1957 году, была затем заменена нынешней — заводского изготовления и «переехала» в Крым. Там энтузиасты c ее помощью организовали трансляцию на Южный Берег и это имело для них весьма печальные последсвия. Но это уже совсем другая история…. А.В.Струтинский, наверное, ее знает.

    старожил,
    25dc9e2
  2. Хорошая статья. Присоединяюсь к поздравлениям работникам телевышки. Старожилу, поделитесь знаниями, очень интересно.

    Антон .,
    87eb805
  3. Почему те цифровые телевизоры, которые сейчас в продаже, не принимают сигнал нашей вышки? Там же ведь уже есть всё для приёма цифрового сигнала. На них тоже надо будет покупать т.н. приставки?

    Сергей,
    2b077ef
    • Если я не ошибаюсь, чтобы сегодня с вышки принимать цифровой сигнал, телевизор должен иметь вход DVBT2, если его нет — тогда нужна приставка

      Редактор,
      a652c59
  4. К сожалению в статье не названа ни одна фамилия тех людей энтузиастов которые за небольшую зарплату делали большое дело для наших людей. Я назову некорых из них. Это прежде всего управляющий трестом «Александриябуруголь» горный генерал-директор Алешин Г.В. который сказал: «Горняки Александрии должны смотреть телевизор» и это тогда когда не во всех областных городах оно было! Он и помог буквально вырвать вышку на заводе донбассе, которая предназначалась для других. Работники Райэнергоуправления Пащенко Н.В. и Комнатный Слава большие радиолюбители изготовили самодельную приемо-передающую и усилительную аппаратуру. Пошли передачи на город. Через несколько лет была приобретена промышленная (для технологий производства) телеустановка которую установили в одной из комнат РЭУ и оттуда из студии переодически вели прямые передачи: выступления руководителей города комбината самодеятельности. все это было задолго до появления ТВ в Кировограде. Много лет телевышку обслуживало и эксплуатировало РЭУ до передачи в государству в конце 60тых годов. Вот была забота о людях!! А не одни разговоры как теперь.

    РЭУ-ТВ,
    b1d2d43
    • Грустно, что коллектив разогнали и школы РЭУ не сохранили (

      Александр,
      63cb733
  5. Краеведам города , надо записывать и изучать историю не только времен Казака Уса , а и совсем недавнюю , пока живы те кто помнит , и у кого сохранена история города в фото и документах..

    Антон .,
    87eb805
  6. Большое спасибо всем, кто поделился знаниями и воспоминаниями относительно зарождения Александрийского телевидения. Постараюсь когда-нибудь восполнить пробелы, допущенные в своей статье. Полностью согласен с теми людьми, кто считает не столь давнюю историю города ценной и достойной внимания.

    А.Нарижный,
    b2bcf78
  7. Нарижному А. Слежу за Вашим творчеством, радуюсь когда статьи получаются, успехов! Краеведов в городе много, Божко — нравится о истории церквей много пишет, Голобородько — тоже интересно, он по Некифорову и по древностям окрестностям, Жванко — тоже редко появляется, но интересные читал статьи, Жахалова — ей положено, как директору музея, а вот историей александрийской промышленности, заводов, шахт, как это строили и всю инфроструктуру, там же много героев труда… о них мало знаем. А интересно же, с какого кирпича строился город например, о трех кирпичных заводах, сколько они существовали, а ккарьеры их тоже в раене было несколько, а сколько было шахт, а как разрезы строились по годам, а речка как копалась … масса тем… хотя конечно трудно собирать данные, надо в социальных сетях александрийских пенсионеров искать (их там много) и пусть помогают с материалом.

    Антон .,
    87eb805
  8. Ну граждане тунеядцы алкоголики хулиганы опять в алнете сидим

    прапор,
    a87a3c4
  9. BBC 777 ПРАПОР

    прапор,
    a87a3c4

Добавить комментарий: