Хроники Александрии

Свіжий подих театральної Олександрії

, 12.02.2012

Останнім часом театральне життя нашого, міста помітно активізувалось. З приходом нового керівництва міського Палацу культури „Світлопільський” поряд з давно відомим і визнаним Народним театром Юрія Дзбановського з’являються все нові форми сценічного мистецтва, оновлюється і склад служителів Мельпомени — творчих особистостей. Про нові ідеї олександрійських майстрів сцени ми і вирішили поговорити з директором „Світлопільського” Дмитром Клюєвим.

Кор.: — Помітною подією осені минулого року став театралізований концерт „Пісні великого радянського кіно”, проведений у вашому закладі культури. Це був ваш особисши задум?

— Так, це була моя ідея, яку я досить довго виношував, мало кому про неї розповідав, перш ніж здійснити, оскільки вона потребувала серйозного підходу. Протягом двох-трьох років я переглянув чимало радянських фільмів, аби у повній мірі відчути дух тієї епохи. Потім ми зробили пробний театралізований концерт (це відбулося 26 жовтня), аби дізнатись, як на це відреагує глядач. Резонанс виявився значним: не лише олександрійці, а й жителі Світловодська, Знам’янки, Кіровограда телефонували і запитували, коли буде повтор або продовження концерту. Тоді ми вирішили зробити другу частину, але назвали її вже інакше – „Новорічна версія”. На сцені вона з’явилась 17 грудня, напередодні Дня Святого Миколая і також мала успіх. Навесні ми збираємось показати глядачам нову, доповнену версію, до того ж з гастролями по Кіровоградщині.

Кор.: — Ви молода людина, а сучасній молоді зазвичай притаманний скепсис до минулого, особливо — радянського. Звідки такий інтерес до музичної спадщини СРСР?

— За вдачею та нахилом я — меломан і сприймаю всі жанри музики. І в радянських фільмах я побачив те, чого дуже часто не вистачає у сучасному кіно — органічного сплаву сюжету і мелодії, щирості передачі композитором почуття через музичні форми. Ті традиції я вважаю кращими традиціями вітчизняного кінематографа. До того ж, я з дитинства люблю театр і кіно, бо виховувався на їх кращих зразках. Знаєте, одним з найулюбленіших моїх кінофільмів у 12-13 років був „Любовь и голуби”, я вже тоді розумів його.

Кор.:— Нещодавно стало відомо, що ваш творчий пошук цим не обмежується: у палаці „Світлопільський” незабаром з’явиться нова театральна форма…

— Ви, напевне, маєте на увазі театр мініатюр? Від самого початку, як я очолюю цей заклад (трохи більше року), я збираюся розробити ось такий театр малих форм. На жаль, адміністративно-господарча робота у палаці, підготовка поточних святкових заходів тощо забирає чимало часу. Але задум живе і з нового року наш творчий колектив активно взявся за його втілення. До того ж у нас з’явився новий штатний працівник — режисер Володимир Фоменко, який закінчив університет культури і мистецтва Михайла Поплавського. Ми знайшли порозуміння, і Володимир взявся за підбір і підготовку кадрів для таких театральних виступів. Це справа досить нелегка, адже малі форми — особливий вид театрального мистецтва. Тут актор повинен бути максимально універсальним: якнайкраще грати, танцювати, жонглювати, володіти музичними інструментами, якщо хочете — навіть акробатикою, чи хоча б бути пластичним. Є вже певний „кістяк” з 5-6 акторів, які займаються творчою роботою, напрацюванням матеріалу.

Теми будуть найрізноманітнішими: від повсякденних, побутових, до етичних, загальнолюдських і навіть глобальних. Адже у людства є вічні теми, на які завжди знайдеться що сказати. Нещодавно мені довелося побувати в Білорусі і спілкуватись з їхніми режисерами, які вже мають достатній досвід у такому жанрі. Тепер ми з ними обмінюємось думками стосовно театру мініатюр по скайпу. А першу виставу малих форм у нашому Палаці культури ми плануємо представити на суд глядача восени 2012 року. Вона буде тривалістю близько години, складатись з невеличких сюжетів на сучасну проблематику, нанизаних на одну спільну сюжетну лінію. Тобто ніби цілісний, але мозаїчний твір. Саме в цьому — особливість і цінність театру малих форм: з одного боку, дотримання канонів сцени і поваги до глядача, з іншого — відхід від усталених звичаїв класики.

Взагалі ідей у цьому напрямку дуже багато, тому ми запрошуємо до співпраці всіх творчих особистостей нашого міста віком від 14-ти років (втім, вікові обмеження для людини, якщо вона талановита, недоречні). І не варто соромитись будь-яких власних творчих нахилів, як мовиться, співаючи лише у себе на кухні чи під душем. Цілком можливо, що кожен із бажаючих знайде себе у якомусь з численних жанрів сценічної майстерності — будь то оперний спів чи буфонада.

Взагалі я повинен визнати, що у театральному житті Олександрії крига помалу скресає: люди, у тому числі й молодь, стали цікавитись театральним мистецтвом, потроху відходячи від „хвороби” двадцятого століття — телебачення. І це придає нам нові сили.

Звертатись зі своїми пропозиціями можна до Палацу культури „Світлопільський” з 8-ї до 18-ї години. Контактні телефони: 4-00-88 (приймальня), 4-55-69 (черговий).

Олександр Наріжний

Комментарии:

  1. Згоден, у людства є вічні теми. На жаль етичну частину віддано на откуп церкві. Телебачення деградоване. Бути підтанцьовкою у цих монополістів не багато честі. Люди хочуть почути нову мелодію без сфальшованої ноти. Якщо зможете, буде Вам велика шана від культурної частини Олександрії і не тільки…

    333,
    d5edbc1
  2. Телебачення просто скоро потоне в інтернеті. І ті звьозди, русскіє серіали, брехливі новини відійдуть на окружну — там, де їм і місце. До речі, пісні вєлікого совєцького кіно також опиняться поруч з і свєтланою лободою і кобзоном. Бо це не є культурою.

    22,
    5e92a18
    • Древний мегакультурный укр детектед. Глечики будешь лепить и на сопилке дудеть?

      MaRio,
      1c74e2e
    • На Хортицу , курить траву.

      Антон .,
      87eb805

Добавить комментарий: