Хроники Александрии

Звичайна жорстокість

, 12.01.2012

Все почалося з оголошення у газеті: „13 грудня у Перемозькому мікрорайоні біля ДНЗ № 8 був побитий хлопчик 11 років. Велике прохання відгукнутися усіх свідків цього випадку”. І номер телефону.

„Я хочу достукатися до батьків”

Розповідає мама Дмитрика, постраждалого 11-річного шестикласника (імена учасників історії змінено): „Картину того, що відбувалося, я знаю зі слів сина. Мої діти — два сина-однокласника і молодша донька поверталися додому зі школи, і до них почали чіплятися хлопці з паралельного класу. Конфлікт почався ще у школі, під час репетиції показових спортивних змагань, коли дві команди з паралельних класів почали з’ясовувати, хто сильніший. Суперечку вчителі загасили, але, на мою думку, треба було зібрати обидва класи і провести з ними бесіду. А так діти вирішили продовжити розбиратися після уроків за межами школи. Моїм хлопцям влаштували засаду біля дитячого садочка. Якби був рівний бій — один на один — ще б куди не йшло, та й травми такої б у дитини не було, а так напали дев’ятеро на трьох. Разом із спостерігачами нападників було значно більше. „Група підтримки” тримала сумки тих, хто нападав, а речі моїх дітей розкидали у різні боки — люди потім збирали з землі книжки, змінне взуття, спортивну форму.

Мої діти, звісно, також не мовчали і не стояли, чекаючи ударів. Та сили були явно нерівними. Один із ініціаторів бійки — Ігор — великою палицею вдарив Дмитрика по нозі. Син  упав, його били ногами по голові і по чому бачили, а він благав: „Не бийте”, Ігор вже заніс палицю над його головою, але у цей момент до дітей підбіг якийсь чоловік, який схопив Ігоря за шкірку і відкинув палицю у кущі.

Невдовзі мені повідомили, що мого сина побили і він лежить на землі та не може підвестися. Не пам’ятаю, як я добігла до місця подій, у голові була лише одна думка: „Хоч би був живий”. Нікому не побажаю пережити таке. Ще здалеку побачила блідого сина. Коли я прибігла, люди його вже підняли і викликали карету „швидкої допомоги”.

Бійка відбулася 13 грудня, 14-го я прийшла розбиратися до школи. Не буду приховувати, у дуже збудженому стані, знервована. Але поспілкуватися з директором та вчителями не вдалося — того дня у закладі працювала комісія. А 15 грудня класний керівник 6-А класу (де вчиться Ігор) провела збори, на які запросили батьків учасників конфлікту, завучів і мене. У присутності батьків діти розповіли свою версію подій (де, звичайно, представили себе невинними), а потім їх відпустили. Батьки були налаштовані агресивно і закидали мені: „Чого ти нас тут зібрала? (Хоча збирала не я, а класний керівник). Наші діти ні в чому не винні. А ти просто хочеш „збити” з нас „бабки” — твій син літом вдарився, а тепер тобі захотілося грошей на лікування”. Стільки образ та несправедливості мені за все життя не доводилося чути. Намагаюся не сприймати це все на свій рахунок — всі мої шестеро дітей виросли достойними, старші закінчили вузи, створили сім’ї, працюють. Молодші відвідують гуртки, займають призові місця на змаганнях та конкурсах. Я віруюча людина, тому щиро попросила у батьків вибачення за те, що мої діти взагалі були у цьому задіяні, що я як педагог їх не догляділа. Ніхто з батьків навіть не вважав за потрібне попросити у мене вибачення і визнати, що їхні діти винні у тому, що трапилося. „Ваші дорвалися, за це й отримали”, — сказали вони.

Хоча Ігор та інші хлопці вчинили жорстоко, вони все-таки відчували себе героями тому, що їх було багато, і тому, що потім не були покарані ні батьками, ні школою. Вдома їх, скоріше за все, похвалили за те, що гідно себе захищали, а у школі навіть не відсторонили від головних ролей на святкових ранках. А треба було б дати їм відчути, що вони винуваті і що за свої вчинки доводиться відповідати. А так на святкуванні у школі вони посміхалися: „А нам нічого не було”. Безкарність призводить до вседозволеності. Кримінальну справу, яку завели у міліції (міліцію викликали працівники „швидкої”), вже наступного дня було закрито через відсутність складу злочину. Та я не хочу калічити дітям долі, і грошей від їхніх батьків мені не потрібно — ми з чоловіком працюємо. Просто хотілося б достукатись до батьків, адже ми не повинні боятися своїх дітей, які сьогодні хапаються за палиці, а завтра можуть взяти у руки ніж. У мого сина діти так і не попросили пробачення. І чоловіка, який зупинив бійку, я шукаю з єдиною метою: щоб він розповів батькам, як все було насправді і хто кого бив… Якби не цей чоловік, якому я дуже вдячна, невідомо чи був би живий зараз мій син, якому я завжди прищеплювала любов до людей і до дітей…”

Отже, до свідків бійки велике прохання зателефонувати за номером 068-181-29-70.

Палицю, якою били Дмитрика — товсту півтораметрову гілку з гострими сучками, мама забрала як речовий доказ. Страшно навіть подумати, що б було, якби вона опустилася на дитячу голову. Жінка показує довідки та висновки лікарів із діагнозами: черепно-мозкова травма середньої тяжкості (друга за півроку), струс мозку, забій голені, численні подряпини на спині. Дмитрику треба показатися психіатру, невропатологу і зробити МРТ.

Дитина досі шкандибає, у неї порушився сон, з’явилася тривожність, нічні страхи, трусяться руки, темніє в очах, тимчасово зникає зір.

Хто винен?

Класний керівник 6-Б класу характеризує Дмитрика та його брата як звичайних дітей: вони активні, рухливі, людяні і працьовиті. На виховній годині однокласники Дмитра обговорили надзвичайну подію і дійшли висновку, що хлопця побили незаслужено, збиралися його відвідати. Класний керівник була свідком того, як батьки 6-А класу ображали маму Дмитрика. З усього побаченого можна зробити висновок, що жорстокість у великій мірі є наслідком виховання у сім’ї. Але добре вже те, що діти принаймні вибачилися перед мамою Дмитрика (нехай і „на люди”). А їхні батьки — ні.

За словами директора навчального закладу, у школі було проведено засідання педагогічної ради, на якому обговорено даний випадок і прийнято рішення посилити виховну роботу з учнями усіх класів, особливо щодо згуртування колективів. Вчитель фізкультури, який був на місці подій, коли туди прибігла мати Дмитрика, розповів: перепалка між хлопцями з двох класів почалася на перерві після підготовки до змагань. Вчитель заспокоїв підлітків: мовляв, хто сильніший — покажуть змагання. Діти дали клятву спортсменів: поважати один одного. На цьому начебто конфлікт був вичерпаний, і учні розійшлися на уроки. Потім, коли вчитель ішов додому після уроків, біля дитячого садочка побачив купку дітей і двох жінок, однією з яких була мати Дмитрика. Сам Дмитрик сидів на камені з витягнутою ногою. Вчитель дізнався про бійку, допоміг покласти хлопця на носилки, коли приїхала „швидка”, запитав дітей із старших класів, чому не розбороняли тих, хто бився. Ті відповіли, що намагалися, але не змогли.

Батьки Ігоря від спілкування відмовилися. У школі Ігоря характеризують як доброго організатора, артистичну та обдаровану дитину із загостреним почуттям справедливості. Його однокласники говорять, що начебто бійка виникла через те, що хлопці з 6-А вступилися за однокласника-інваліда. Ігор рухливий, фізично розвинений, але дуже непосидючий. Він постійно опиняється у центрі різних шкільних негараздів. У якості покарання за бійку педагог-організатор спочатку взагалі відсторонила Ігоря від участі у новорічному ранку, а потім вирішила просто не давати головних ролей — краще нехай проявляє себе як артист, ніж як вуличний боєць.

Не можна сказати, що бійка була односторонньою, билися обидві сторони конфлікту. І це не „вирвані” хулігани, а діти зі звичайних сімей, — стверджують учителі. Та хто б не був винуватий, як би не було, але постраждала дитина. І з цього треба виходити. Говорять, батьки 6-А класу висловили готовність надати Дмитрику матеріальну допомогу на лікування…

На жаль, ситуація, коли діти виявляють жорстокість, є типовою для нашого часу. Зростає кількість неблагополучних сімей, батьки зловживають спиртним, не працюють. У таких умовах складно виховувати моральні якості у дітей, яким немає куди діти енергію.

Кожен з нас може пригадати чимало шкільних бійок з часів свого дитинства. Але погодьтеся — раніше діти принаймні більше боялися засудження і покарання. Зухвалість і жорстокість зростають із стрімкістю розшарування суспільства на бідних та багатих. А діти змалечку засвоюють: правий той, у чиїх батьків більше грошей та зв’язків…

…Перед Новим роком Дмитрик взяв участь у конкурсі, який проводила радіостанція РВД. Він написав листа Діду Морозу і виграв запрошення на новорічний ранок у клуб „Джой”. Але, звісно, скористатися цим запрошенням не зміг. Лист зачитували по радіо. У ньому хлопчик написав: „Не прошу для себе подарунків. Нехай у кожної дитини буде родина, щоб ніхто не почувався самотнім у зимові свята”…

Олена Карпачова

Комментарии:

  1. Своих детей нужно защищать — это верно. Но ещё важнее научить их самих быть защитниками, верить в себя и не быть карасями-идеалистами — http://www.saltykov.net.ru/lib/al/book/2386/

    MaRio,
    a7ab1dc
  2. На сильного всегда найдется сильнее, об этом родители мальчиков с 6 — А класса не подумали. а ведь завтра их дети могут оказаться на месте Игоря. Эта история должна послужить нам всем уроком. Нам надо уже сейчас подумать о завтрашнем дне. УВАЖАЕМЫЕ РОДИТЕЛИ 6-А класса задумайтесь, и поговорите со своими детьми. А то завтра с ними могут разговаривать другие люди в другом месте.

    Ирина,
    36afdcd
  3. О чем Вы говорите — кто сильнее, кто слабее — кто наделил правами одного человека избивать другого? Почему никто не говорит об ответственности родителей? Ведь выводов из этой истории два
    1. Налицо деградация семейного воспитания — нищета, безработица, колоссальная разница в доходах делают свое дело. Откуда у детей такая нетерпимость, ненависть и тяга распускать руки — из семьи, значит заведено что не всегда трезвый отец может поднять руку на мать, самого ребенка лупят как сидорову козу, вслушайтесь в разговор пятиклассниц у вашего подьезда — там же мат-первый государственный язык, откуда? Из школы? Поэтому и кинулись родители защищать своих чад, потому как сами такие — и самое главное они считают их поведение единственно правильным и кто их несчастных переубедит.
    2. Каждый из нас всегда гордится своими детьми, очень часто есть чем — они учатся в престижных вузах, имеют высокооплачиваемую работу, счастливые семьи, но всем им приходится жить среди этих — сегодня избивших школьника, завтра уверовавших, что силой все можна потянет на разбой да еще затуманить мозги наркотой, ну и как сосуществовать с ними могут Дмитрики. Вопросов больше, чем ответов. Самый простой ответ — нормальные уезжают, ненормальные остаются и мы вместе с ними.

    forsage,
    887f548
    • - Только тогда мы, рыбы, свои права сознаем, когда нас, с малых лет, в гражданских чувствах воспитывать будут!
      - А на кой тебе ляд гражданские чувства понадобились?
      - Все-таки…
      - То-то «все-таки». Гражданские-то чувства только тогда ко двору, когда перед ними простор открыт. А что же ты с ними, в тине лежа, делать будешь?
      - Не в тине, а вообще…
      - Например?
      - Например, монах меня в ухе захочет сварить, а я ему скажу: «Не имеешь, отче, права без суда такому ужасному наказанию меня подвергать!»
      - А он тебя, за грубость, на сковороду, либо в золу в горячую… Нет, друг, в тине жить, так не гражданские, а остолопьи чувства надо иметь — вот это верно.

      MaRio,
      59d3b27
  4. Сейчас Дмитрик под руку попался, а завтра и родители, детки — то подрастают и будут защищать себя, например, от безденежья,избив или убив своих родных защитников ,сейчас это повсеместно довольно часто встречается. Так,что дождутся и родители 6-А недолго осталось и будут еще удивляться ,откуда такие нелюди взялись?

    Елена,
    5742337
  5. Я советую матери Дмитрия подать в суд на родителей 6-А. Чтобы виновные прочувствовали свою вину. Безнаказанность порождает бардак.

    Вероника,
    c1130ce
  6. в каждой сетуации 2 сторони виновотие

    Ирина,
    a759ab3
  7. но сами посмотрите они не подошли и не стали ево бить просто так правда но как росказивают люди что они били инвалида их з 6-а класа

    машуня,
    a759ab3
  8. я знюю трошки ето ситуацию и знаю журналистов то тут так все по навидумали

    викуля,
    a759ab3
  9. Дівчино, у Вас IP адреса одна, а імен аж три…

    людина,
    1f7a11d
  10. Ничего удивительного, одним компом пользуются три девушки :-)

    капитан,
    97c5781
  11. Дівчата втрьох роблять ідентичні помилки..Нічого дивного.

    людина,
    1f7a11d
  12. kjpNTd dnvywqupeaor

    dvnzgxgzv,
    dd2d64f
  13. я иакого в школе насмотрелся и в училище !разборки обычное дело

    вырос в центре,
    f971e14

Добавить комментарий: