Хроники Александрии

День автомобіліста стає все більш жіночим

, 29.10.2011

День автомобіліста

Як стати водієм за один день?

Кореспондент Відомостей без водійського досвіду, „з нуля”, спробувала опанувати кермо.

День автомобіліста і дорожника — не лише свято професійних водіїв. Його святкують і автоаматори. Як ті, хто життя не уявляє без улюбленої автівки, так і ті, хто перший тиждень тримають у руках кермо — відзначають своє свято щороку, останньої неділі жовтня.

Анатолій Писаревський (зліва на фото), викладач однієї з Олександрійських автошкіл, розповідає читачам Відомостей, що для нього значить машина, та за яких умов сьогодні можна стати автомобілістом:

— Взагалі, я мріяв, як і всі, мабуть, у моєму віці змолоду, бути льотчиком. Але за станом здоров’я я туди не пішов, вирішив пов’язати життя з автосправою. Після школи поступив у дорожний технікум, потім — автодорожний інститут. Потім там працював на різних посадах. А далі, в основному, вже викладав в автомобільній школі — з 1981 року.

Минулої сили потяг до авто вже пройшов — раніше я мріяв, з-за керма не вставав, хотів їхати і їхати. Та й зараз люблю, але вже здоров’я не таке. Машина — це засіб пересування. Сьогодні майже жодна людина без неї не обходиться.

У якому віці краще вчитись

Починати навчання можна з 18 років. Теоретично, запам’ятовується краще у молодості, але насправді все залежить від цілеспрямованості людини, від того, наскільки це для неї важливо. Зараз водінню вчаться різні люди. В основному — молодь від 18 років, але віковий контингент доволі різний. Найстарша курсант — 61-річна жінка, але була вона хорошою ученицею, правила здала з першого разу, молодець. До речі, у супереч стереотипам, буває так, що у групі більшість жінок…

Тож, якщо ви ще не автомобіліст, а лише мрієте, ось покрокова інструкція як це зробити:

Шлях до здобуття водійських прав

По-перше, треба записатись на курси водіння (в Олександрії є кілька шкіл). Це обов’язкова умова, без якої права не отримати.

Майбутній автомобіліст має знати правила дорожнього руху, основи безпеки руху, повинен пройти медичне обстеження та вміти вправно водити. Будову автомобіля вчать поверхнево, тому що зараз така техніка, що туди краще не лізти якщо ти не спеціаліст. Шлях „від чайника до водія” проходять за 51 робочий день плюс екзамен.

Як здавати на права

По-перше, треба здати екзамен в школі. У нас це складніше, ніж у ДАІ, тому що, якщо там одна картка, то в нас 9. У кожній картці по 20 тестових питань, дозволяється допустити до 5 помилок. А потім — практична частина: треба їздити, проїжджати пішохідні переходи, перехрестя, розвертатись, зупинятись, їхати під гору, заїжджати в гараж, переїжджати залізничу колію і багато іншого.

Особливий випадок

Сусід мій, хлопчик знайомий, навчався прекрасно, водив добре, успішно здав екзамен. Але пішов в ДАІ і тільки побачав „дядька в фуражці” — перелякався. Тут, у школі, все добре знає, а там — боїться. За п’ятий раз тільки здав. Взагалі, правила дозволяється здавати „безкінечну” кількість разів, а водіння — лише 3 рази, потім — навчатись по-новому.

Юрій Миколайович Сичовін, інструктор з практичного водіння (справа на фото), дозволив посидіти у навчальній машині, розповів, чим вона відрізняється від звичайної та навіть спробував мене навчити водінню — людину, яка машини відрізняє хіба що за кольором, а за кермом лише фотографувалася.

Навчальна автівка

У ній обов’язково є допоміжні дзеркала. Зліва нижнє дзеркало для водія, верхнє — для інструктора. У верхнє дзеркало нічого не бачить водій, зате все бачить інструктор, у нижнє — навпаки. Всередині салону — теж два дзеркала: одне звичайне, інше трохи справа — для інструктора, схема дії та ж. Те саме з педалями: на місці водія — три звичайні, на місці інструктора — педаль муфти зчеплення і педаль гальм:

— Якщо курсант вчасно не перемкне передачу, я її зможу переключити замість нього, якщо вчасно не загальмує — загальмую я, — говорить Юрій Миколайович.

Третя справа педаль — то педаль газу, з боку інструктора її немає, вона тут не обов’язкова. Такі допоміжні засоби мусять бути у кожному навчальному автомобілі. Завдяки ним не стаються аварії.

Перші навички водіння ми пробуємо на закритих майданчиках, а вже потім — на дорогах з невеликим рухом, по ґрунтових дорогах. А здобувши більше навичок, починаємо вчити правила дорожнього руху і їздити по дорогах з інтенсивним рухом транспорту. Потім — 30-хвилинний контроль і допуск до екзамену.

Успішність навчання не залежить ні від віку ні від статі, лише від людини. Всі ми ходили в школу — комусь легко дається навчання, комусь важко. Комусь легше література, а комусь математика. Так і водіння — один на маневреному майданчику краще буде, інший у теорії. Тих, хто взагалі не сидів за кермом, я вчу, як правильно сидіти, як перемикати передачі, орієнтуватись і так далі. Бувають і такі, хто вже пробували їздити і неправильно навчились. У такому випадку перевчити важче, ніж заново навчити.

Отже, а чи можна навчити „абсолютного нуля” у водінні, за один раз? Експеримент Відомостей.

— Перше заняття ми починаємо з посадки за кермом. Сидіти треба так, щоб було зручно. Там, внизу сидіння, зліва є квадратна ручка, треба її потягнути вгору, тримаючись правою рукою за кермо. Ручку тягнемо вгору та сунемся вперед, — каже Юрій Миколайович. (Хвилини дві розбиралася із ручкою і нарешті — перемога. Ура! Йдемо далі…)

 — Біля квадратної ручки є кругла ручка, нею регулюємо нахил спинки сидіння. (Неймовірно, але тут з першого разу розібралася!)

— Далі нажимаємо лівою ногою ліву педаль до кінця.

А ми так не поїдемо?

— Ні, не поїдемо.

Кермо

Виявляється, його теж треба тримати за правилами — руки в положенні „без п’ятнадцяти чотири” (тобто, якби кермо було циферблатом, то ліву руку кладемо на дев’ять, праву — на чотири). І лікті — під дев’яносто градусів. Я-бо думала, що як сядеш, як ухопиш кермо, так і поїдеш. А он воно як, навіть у таких дрібничках є правила.

Щиток приборів

На ньому — спідометр (показує з якою швидкістю ми їдемо і загальний кілометраж); показчик палива у баці; показник температури двигуна; тахометр (треба множити на 100 всі значення) — з якою швидкістю крутиться двигун — тисячу оборотів, дві тисячі… Коли ми включим запалювання — стрілочка на місці, показує скільки палива, температура 80-85 градусів, оберти двигуна не показує бо двигун ще не працює. Коли ми натиснемо ключик — машина заведеться, обороти будуть від 750 до 850 оборотів, — розказує і показує інструктор.

І це, ясна річ, значно дієвіше і цікавіше, ніж коли просто розказують. Починаєш трохи розуміти, для чого ті всі штуки. До цього моменту я знала тільки, що таке спідометр і показник палива. Але ж, знання треба закріплювати практикою. Очевидно, Юрій Миколайович теж так подумав:

— Правою ногою спробуйте нажати праву педаль.

Натискаю. Згадуючи, що попередню треба було натиснути добряче, це ж саме практикую і з цією, чогось ігноруючи або просто не чуючи мудрі настанови „тільки легенько!” Мабуть, краще було б прислухатись, бо замість того ми почули — чому так не треба робити: стрілка тахометра підскочила до 4000, двигун загарчав, я відчула себе гонщиком, а за вікном ніби заблищали зірочки, коли повз них пролітаєш зі швидкістю світла. Незважаючи на те, що з місця машина, само собою, не зрушила. Винувато посміхаюсь, а інструктор все ж так спокійно пояснює:

— Легенько. Ми повинні їхати так, щоб обороти були 1500-2000. Бо ми „газували” на 4000, це багато. Дуже гуде двигун. (От тепер ясно. Вчитись на помилках значно дієвіше, ніж прислухатись до порад.)

— На кермі — перемикач поворотів, сигнал, кнопки управління склоочисниками, — пояснюють мені далі.

— Педалі. Ліва — муфта зчеплення. Зчеплення служить для рушання з місця, для перемикання швидкостей, і гальмування. Треба її натиснути і плавно відпускати. Наскільки плавно ми її відпускаєм, настільки плавно буде рухатись автомобіль. Посередині — педаль гальма. Зправа — газу. (То он воно, що до чого! Тепер іще ясніше.)

Між сидіннями — важіль, котрий блокує рух машини з місця (його натискають коли зупиняються, щоб машина не покотилася, і коли збираются їхати, вимикають назад); перемикач швидкостей — перемикає швидкості, задній хід.

Так, понатискавши усі кнопочки і „ричажки” у незаведеній машині, перейшли до справжньої практики. Ну, перехожі — тримайтеся! На превелике щастя перехожих, моє перше катання відбулось на вуличці, де машини їздять не часто, а пішоходам інтуіція справно підказала, що „в тому місці в той час” дорогу краще не переходити.

Ясна річ, отримані 5 хвилин тому теоретичні знання про те, де що знаходиться і що за чим натискати та крутити все ще не забулись, але коли чуєш „ну що, поїхали”, розумієш, що нічого насправді не знаєш!

Але поїхали — то поїхали. Педалька зчеплення — з нею все просто. Потім — педалька газу, чутлива така педалька: тиснеш ледь-ледь, а стрілка тахометру миттєво підлітає до захмарного „огого”. Зорельот, а не машина!

Інструктор нагадує, що треба не забувати дивитись у дзеркало заднього виду. Точно. Позаду їде автівка. Так, спокійно, без паніки, вона об’їде і все буде добре, головне не почати їздити „змійкою” і не виїжджати на зустрічну смугу. Машина нас об’їхала — усі живі, інструктор навіть не звернув уваги. Цікаво, а якби нам довелось когось обігнати?.. Треба буде якось спробувати.

Потім проїхала ще одна машина, але ж я майже професійний водій, вже не звертаю на це стільки уваги. Далі — більше. Інструктор пропонує переключитись на другу швидкість. Згадуємо-згадуємо. Друга — це наліво і вниз. Так? Так, он навіть намальовано на важелі. Ура, їдемо! На другій швидкості!

Виявляється, навіть такі далекі від водіння люди, як я, за двадцять хвилин можуть навчитись якихось основ, як теоретичних, так і практичних. Тож, чергове „Ура!”, тепер день водія вважатиму і своїм святом!

Наш кор.

Трохи історії

Офіційний статус державного свята День автомобіліста і дорожника отримав 13 жовтня 1993 року у відповідності з указом № 452/93 першого президента України Леоніда Кравчука. Історія цього свята бере початок ще з часів Радянського Союзу. Президіум Верховної Ради СРСР 1 жовтня1980 року видав указ, котрим був затверджений День автомобіліста або, як він прижився в народі, День водія. Його святкування було встановлено на останню неділю жовтня. Пізніше, у незалежній Україні, це професійне свято було переіменоване в День автомобіліста і дорожника. Це було зроблено для того, щоб він став спільним для водіїв та працівників дорожнього господарства. Передбачається, що метою такого об’єднання була спроба налагодити взаєморозуміння між водіями та дорожниками. В цей день вітання приймають водії, як професійні, так і любителі, ремонтні працівники, інженерно-технічні працівники, а також керівники автотранспортних підприємств. Незважаючи на те, що це свято в Україні відзначають доволі недавно, воно вже встигло обжитись цікавими традиціями. Так, крім вітань зі сторони друзів і державних діячів з улюбленим побажанням „Ні жезла, ні цвяха”, до Дня автомобіліста часто приурочують автомобільні виставки, проведення гонок та змагань. І, звичайно ж — в цей день всі водії чекають на лояльність з боку ДАІ!

Комментарии:

Добавить комментарий: