Хроники Александрии

Володимир Коляда — майстер з непростою долею

, 12.10.2011

Як на мене, образотворче мистецтво — одна з найбільш довершених форм людської діяльності. У художній палітрі кристалізується внутрішній світ людини, лунають кольори глибоких почуттів. У роботах майстрів відчувається прагнення до прекрасного, вони спонукають замислитись над сутністю буття. В Олександрії багато талановитих художників, витвори яких можна сміливо назвати частиною золотого фонду образотворчого мистецтва. Один з них — Володимир Коляда, майстер з непростою долею. Я все частіше ловлю себе на думці, що саме життєві випробування і нелегкий досвід стають основою для особливо виразних творів мистецтва — будь то література, музика чи живопис. Пройшовши крізь важкі іспити, митець по-новому сприймає і цінує життя в усіх його проявах.

„У мене одна країна і дві батьківщини — черкаська Золотоноша і батьківщина Лесі Українки Волинь, звідки родом мати”, — говорить про себе Володимир Олексійович. Рід його батька був відомим на Черкащині як столяри-червонодеревники. А світ образотворчого мистецтва відкрив для хлопчика дідусь Семен Микитович, який дарував онуку перші розфарбовки. Після школи Володимир навчався у Миргородському промислово-керамічному художньому училищі ім. М. Гоголя. Усе перекреслила війна. Разом із тисячами інших підлітків хлопець був примусово відправлений до Німеччини. Три роки, будучи остарбайтером, виконував різні роботи. Але говорить, що залишився живим тільки завдяки малюванню — працював при німецьких генеральних штабах, у підрозділах з боротьби з розвідувально-терористичними угрупуваннями, малював стратегічні карти. Таким чином у 18 років побував у 12 країнах Європи.

Після повернення Володимир служив у Радянській Армії — у штабі гвардійської стрілкової дивізії Одеського округу. Працював оформлювачем у гарнізонному Будинку офіцерів у Білгород-Дністровському і збирав документи для вступу до Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Документи вже майже були готові, і ніколи ще мрія його життя не була такою близькою до здійснення. Але збутися їй так і не судилося. Військовий трибунал Київського військового округу засудив Коляду, як зрадника Батьківщини, до найвищої (після відміни смертної кари) міри покарання: 25 років суворих таборів, 5 років виселення, 10 років позбавлення права голосування. Через 15 років трибунал Красноярського військового округу, переглянувши справу, амністував Володимира. За плечима реабілітованого художника залишилися Норильськ, Красноярськ, Нова Земля, Таймир. У вигнанні його знову врятував талант, завдяки якому засуджений потрапив до Норильського музично-драматичного театру, де працював художником-декоратором разом із учнями майстерень іменитих художників і поряд із народними та заслуженими артистами СРСР, також засудженими тоталітарною системою.

В Олександрію, на батьківщину дружини Клавдії, Володимир Коляда переїхав у 1956 році. І залишився тут на все життя. Вже у віці 45 років закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного університету ім. Ушинського. Був одним із засновників і перших викладачів Олександрійської дитячої художньої школи. Працював у художньо-промисловому комбінаті. Тридцять років віддав народному аматорському театру Палацу культури „Світлопільський”, де продовжує бути художником-сценографом. Та, звичайно, все життя Коляда, паралельно з роботою, займався улюбленою справою — писав, виготовляв різьблені вироби.

Володимир Коляда — різножанровий художник. Його роботи знаходяться у багатьох приватних міні-музеях  колекціонерів, краєзнавчих  музеях України та за її межами. У творчому арсеналі митця — етюди, портрети, пейзажі,  графічні та різьблені роботи.  Та особливо вражають тонкі  напівпрозорі акварелі майстра.  У його пейзажах — рідні українські краєвиди, куполи церков та соборів, пізнавані види столичних вуличок, Андріївського узвозу і величні італійські архітектурні пам’ятки. Роботи дуже щирі, теплі, свіжі та легкі. Дивлячись на них, глядач відразу відчуває ефект присутності — чи то у кришталево-чистому осінньому березовому гаю, чи у вирі колючої зимової хурделиці, чи у духмяному сосняку на Золотонощині, чи на омитій літнім дощем міській вулиці. Мабуть, його учні у художній школі під впливом свого вчителя просто закохалися в акварельний живопис.

Рік тому роботи Володимира Коляди експонувалися на виставці Венеціанської художньої академії в Італії. Дві з них — „Весна у Придніпров’ї” та „Ранній сніг” — відзначені дипломами та внесені до каталогу разом з роботами ще 29 художників-учасників виставки. Володимир Олексійович отримав заохочувальну премію, посівши 12 місце серед 85-ти художників з усієї Європи. Участь його робіт у виставці організувала донька Людмила, яка живе в Італії. Майстер спокійно міг би жити в Італії біля доньки і зятя, але не хоче, говорить — здоров’я не дозволяє. Та, мабуть, справа в іншому — тяжінні до рідної землі, оспіваної у творчості художника. Тут пройшло життя, написані кращі роботи, тут зведений будинок і прожиті щасливі роки з коханою дружиною Клавдією. Та й недарма говорять: молоде дерево приживається на новому місці, а старе міцно вростає в рідну землю розлогим корінням і вже не зможе набрати життєвої сили на чужині. Проте, звичайно, Італія, де Володимир Олексійович гостював у доньки, залишила особливий слід у серці художника. Тут все навколо — жива ілюстрація історії мистецтва, яку Коляда вивчав у вузі. Особливий трепет викликали споглядання полотен Леонардо да Вінчі, фресок у Ватіканській капелі, виконаних рукою Рафаеля.

Наступного року Володимир Коляда відзначатиме 60-річчя творчої діяльності. З цієї нагоди управління культури і туризму Олександрійської міської ради готує до друку каталог репродукцій графічних, живописних та скульптурних робіт художника, які восени експонуватимуться у Кіровограді — на ювілейній персональній виставці образотворчого мистецтва степового краю. 87-річний художник і досі активно працює, має великі плани на майбутнє. Свій спорожнілий після смерті дружини та від’їзду доньки будинок він перетворив на суцільну художню майстерню. І малює, поки має сили та наснагу. Як людина віруюча, Володимир Олексійович говорить, що його талант — від Всевишнього: „Бог врятував мене, і його милістю я ще живий на цьому світі”. Живіть довго, художнику!

Олена Карпачова

Комментарии:

Добавить комментарий: