Хроники Александрии

Далекий „політ” олександрійської чайки

, 10.09.2011

Про незвичайний витвір місцевих умільців — вітрильний човен, виготовлений за образом і подобою стародавніх суден — „чайок” запорізьких козаків, ми вже розповідали у попередніх випусках „ОТ”. Чайка була збудована у стислі терміни за ініціативи Олександрійської громадської організації „Козацький звичай” і спущена на воду озера колишнього Байдаківського розрізу якраз на свято Івана Купала. Але невгамовному товариству „Козацького звичаю” обмеженого простору цієї акваторії (нехай навіть і дуже глибокої) виявилося замало. Подібно волелюбному духу своїх пращурів, їх вдача вимагала далеких походів і нових пригод.

Шукати привід довго не довелося. Серед сучасних адептів славного українського козацтва вже давно живе така традиція: щороку збираючись разом поблизу с. Капулівка Нікопольського району, відзначати тризну отамана Запорізької Січі Сірка. Там ще у давні часи встановлено пам’ятник цій видатній історичній особистості. Вшановувати пам’ять січового отамана серед сучасних козаків заведено у першу неділю серпня. От голова Олександрійського товариства „Козацький звичай” Сергій Григор’єв і вирішив не просто відвідати у визначений день історичне місце, а дістатись туди Дніпром на новозбудованій чайці. Його однодумці схвалили ідею. Команда чайки (або, як казали запорізькі козаки, залога) зібралась у кількості п’яти чоловік, серед яких і вже відомий нам козак з Харкова Непийпиво, товариш олександрійського козацтва і будівничий згаданої чайки.

Як розповідає козак Сергій, маршрут походу був таким: спершу доправити автотранспортом по суходолу судно до острова Хортиці, а вже звідти — вниз за течією по Дніпру.

„Вниз за течією — легко сказати, — говорить Сергій. — Це приблизно 120 кілометрів водою і більшу частину цієї відстані довелося йти на веслах, оскільки | течія Дніпра у тих „ місцях часто навіть не відчувалась (ми тримались ближче до берега, бо йти судноплавним фарватером небезпечно). А вітер часто змінювався, отож вітрила човна не надто нам допомагали. Втім, іноді все ж ми використовували вітер і швидко навчились керувати судном не лише при бакштагу (попутний напрямок вітру. — Прим. авт.), а й при боковому, і навіть майже зустрічному вітрі, користуючись у різних випадках прямим парусом і стакселем.

Отже, переночувавши на Хортиці і склавши наше судно, ми вийшли 5-го серпня о 5-й ранку; йшли повний світловий день, у дві пари весел (чотири веслувальники і один стерновий — Непийпиво) аж поки не настали сутінки. Переночували на березі у наметах і вранці о 4-й знову в дорогу (ми боялись спізнитись на наш всеукраїнський зліт). Боятись були підстави, оскільки нас чекали чимало пригод. Наприклад, ледь вийшли з Хортиці, як налетіли на підводну скелю і зламали шверт (частина човна, схожа на кіль. — Прим. авт.). На щастя, у нас був запасний, і ми швидко його полагодили. У інших місцях доводилося обходили розставлені у воді сіті риболовецьких господарств. А ще під час подорожі нас застав дощ і шторм з сильним боковим вітром, який у районі Каховського водосховища відніс нас далеко від берега. Завдяки цим та іншим пригодам ми прибули на місце шостого серпня аж о 20-й годині, хоча сподівалися повернутися значно раніше.

Звичайно, можна було не морочитись, а навісити мотор на човна і при його гарних ходових якостях ми б дістались мети години за три. Але нам це було не цікаво. Наше завдання було випробувати чайку і себе в умовах, максимально наближених до тих, у яких ходили в морські походи наші славні предки, запорожці. І слід сказати, наше судно у поході перевершило всі сподівання, показавши себе якнайкраще.

Під час нашої подорожі нам довелося зустрічати різноманітні вітрильні плавзасоби, утому числі й надзвичайно дорогі яхти. Але слід відзначити, всі екіпажі вітались з нами дуже чемно і висловлювали нам свою підтримку. На місці призначення козацьке товариство зустріло нас тепло і врочисто, відсалютувавши пострілом з гармати. До речі, наша чайка цього року була єдиним у своєму роді судном (крім нас, лише одна команда прибула Дніпром із Запоріжжя на звичайній шлюпці з вітрилом).

Звичайно, запам’ятався і сам всеукраїнський зліт під назвою „Тризна Сірка”. Цікава програма вшанування пам’яті одного з найславетніших отаманів Січі, цікаве козацьке товариство. Одним словом, все це разом справило на нас надзвичайне враження. Знаєте, виходив у похід з Олександрії — голова була забита всіляким буденним клопотом, а повернувся, як нова копійка, ніби гора з плечей… А ще ми набули безцінний досвід походу під вітрилами, отож я тепер навіть можу бути інструктором. Справді, без жартів звертаюсь до читачів „ОТ”, хто бажає долучитись до цієї цікавої справи, можуть звертатись за порадами до мене за тел. 7-41-56.

Також ми дуже вдячні всім, хто нам допоміг з організацією походу. Окрема подяка голові Олександрійської райдержадміністрації Сергію Кузьменку за сприяння у здійсненні нашого задуму”, — сказав на завершення Сергій Григор’єв.

О. Осауленко

Комментарии:

  1. Сергей Григорьев похід Олександрійської чайки ВУС Дніпром на тризну Сірка 2011 від о.Хортиця до с.Капулівки http://video.mail.ru/list/grigorevsv/_myvideo/3.html#_grs=g_my.main.right.video.lastvideo

    УНР,
    2151e75
  2. Якщо коту нема що робити, він … лиже.

    Сучасник,
    cd27825
    • Или сидит в интернете!)))))))))))))))

      Мила,
      52c9195

Добавить комментарий: