Хроники Александрии

Перші „Вусівські гостини”

, 5.09.2011

У ювілейну річницю Незалежності українці намагалися здивувати світ і один одного найрізноманітнішими рекордами — найбільшим короваєм, найдовшим ланцюжком із людей у вишиванках тощо. У нашому ж місті започатковано нову традицію — проведення етносвята „Вусівські гостини” — як данину пам’яті легендарному засновнику Олександрії Козаку Вусу.

З цієї нагоди сквер ім. Кравченка (біля ЗАГСу) обладнали тином та куренем і перетворили на зимівник козака Вуса. Тут пройшло театралізоване дійство, підготовлене творчими колективами закладів культури. Охочі могли взяти участь у козацьких іграх та розвагах, покататися на конях, поласувати кулішем та варениками, сфотографуватися з головними персонажами, свята.

Відкрив етносвято міський голова, якому презентували гарний коровай, випечений Любов’ю Болишевою, що напередодні завоював приз глядацьких симпатій на обласному конкурсі. Потім — перший конкурс для сучасних козаків — на вміння одягатися у козацьке вбрання на швидкість (на кшталт „курсу молодого бійця”). Участь у швидкісному одяганні у шаровари, жупан та пасок взяли депутати міської ради Б. Кравченко, М. Маслов, К. Ліщенко і посадовці В. Чеботарьов та А. Дичко. Хоча швидше за інших у козака перевтілився Борис Кравченко, перемогу присудили Миколі Маслову — за словами мера, він одягнувся першим.

Сама ідея проведення свята дуже цікава, та, звичайно, у подальшому потребує більш ретельної організації, реклами та урізноманітнення програми. А от цікава ідея проведення виставки народних промислів та виробів декоративно-прикладного мистецтва хотілося б, щоб мала продовження. На перших „Вусівських гостинах” свої доробки представили різьбярі, вишивальниці, художники, майстри з бісероплетіння та хенд-мейду. Хенд-мейд зараз на вершині популярності, тож тим, хто цікавиться авторськими художніми витворами, гріх було пропустити нагоду якщо не придбати, то хоча б помилуватися на рукотворну красу.

Дівчата з Кіровограда проводили майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок та витинанок. Просто на очах у публіки з різнокольорових клаптиків тканини народжувався один з найдавніших українських оберегів. За словами майстринь, цілком реально усього за декілька хвилин розкрити усім бажаючим основні секрети виготовлення ляльки — для дівчат це не вперше. Виготовлення ляльки займає хвилин 10. Звичайно, це не професійний витвір, а найпростіший варіант для початківців. Потрібні лише тканина, нитки, стрічки та інші матеріали для оздоблення, а ще — власна фантазія. Можна набити ляльку травою. Обовязковий атрибут ляльки-мотанки — хрест на І обличчі замість очей, рота і носа. За стародавніми віруваннями, очі ляльки здатні притягувати негатив, а призначення мотанки — берегти сімейне вогнище від | усякого лиха.

Майстра декоративної обробки деревини Дмитра Кудрю Олександрі й ці знають як керівника гуртка різьбярства у Палаці дитячої та юнацької творчості, де Дмитро Володимирович працює вже 27 років. На виставці з нагоди річниці Незалежності Дмитро Кудря представив свої авторські вироби, створені усього за три останні місяці. Він із задоволенням презентував свої скарбнички, блюда, булави та інші речі, акцентуючи увагу на якості виробів. Якість дійсно вражає: зроблено все на совість. Дається взнаки багаторічний досвід та любов до своєї справи. Дмитро Володимирович говорить, що мистецтву різьбярства його ніхто не вчив, усі тонкощі та секрети обробки деревини пізнавав самотужки. Майстер є членом Спілки майстрів народного мистецтва і постійно бере участь у виставках у Пирогово, на Слов’янському базарі та в багатьох інших престижних презентаціях в Україні та за кордоном. Його вироби оздоблені стародавніми символами добра. любові й шастя.

Знаменита олександрійська вишивальниця Любов Антоненко неодноразово ставала героїнею телепередач та газетних статей, її роботи часто експонуються на виставках у музеї, а на даний час виставлені у бібліотеці ім. Пушкіна. Любов Михайлівна — постійна учасниця різноманітних ярмарок, етнічних фестивалів та виставок декоративно-прикладного мистецтва.

Цього року на ярмарку у Сорочинцях українські майстри, як ніколи, відчули на собі конкуренцію з боку… китайців. Так, китайці добралися і до української вишивки. Виконується вона, щоправда, на машині, але коштує значно дешевше. „Вони везуть ширпотреб, а ми — мистецтво”, — так оцінює ситуацію Любов Антоненко.

Вишиває Любов Михайлівна тільки хрестиком і тільки те, що їй до душі — рушники, сорочки, наволочки, ікони, картини. Робота майстриню не втомлює, а навпаки, дає натхнення та наповнює життєвими силами. Візерунки та орнаменти вона не придумує самостійно, користується готовими схемами. Але у процесі роботи, як це буває часто, схеми поєднуються, візерунки переплітаються, і виходить абсолютно новий варіант. Любов Михайлівна вишиває на замовлення, для неї важливо, щоб її робота обов’язково сподобалася клієнту, адже такі речі не повинні лежати забутими у шафах. Приміром, вишивані сорочки дуже модні, особливо серед депутатів. Замовляють вишиванки и ті, хто подорожує за кордон. Рушники традиційно беруть на весілля, останнім часом набувають популярності божнички — рушники, які вішають над іконами.

Марину Савченко можна назвати представницею „нової хвилі” умільців. Дівчина виготовляє біжутерію (буси, кулони, кільця, сережки, браслети) з пластики, ниток, тканини, стрічок, бусин, бісеру, а також предмети інтер’єру — картини, скарбнички, фото рамки з природних матеріалів — листя, кори, шишок, спецій, мушлі. Бісероплетінням Марина захопилася ще зі школи, згодом вдосконалила навички і розширила вміння та стала пропонувати прикраси у магазинах. Роботи Марини можна побачити на її сторінці „Вконтакте”. Потенційні покупці знаходять їх саме там.

Найулюбленіший матеріал, з яким працює Марина, — пластика. Цей аморфний матеріал нагадує яскравий пластилін. У крутому окропі готові вироби з пластики твердіють і стають схожими на пластмасові. Є прикраси, виконані у техніці „декупаж” і переводу зображень. Пластикові сережки у вигляді тістечок, інопланетян, морозива, ягід та квітів мають веселий і натуральний вигляд. Незвичні прикраси купують не лише дівчиська, студентки та старшокласниці, а й старші жінки — тут усе залежить від сміливості, смаку і власного почуття стилю. Марина і сама є „ходячою рекламою” своїх виробів, під час нашої розмови на ній була її „візитна картка” — сережки у вигляді тарілочок з суші. Підвіску у вигляді ягоди шовковиці носить і її чоловік, який допомагає у роботі і підкидає свіжі ідеї. А з першого вересня Марина Савченко буде вести гуртки у Будинку дитячої та юнацької творчості та у пантаївській школі-інтернаті.

Олена Карпачова

Комментарии:

  1. Козак Вус жив своїм хутором, яких було багато на території Османської імперії, а справжнє поселення Бечея, заснували сербські переселенці після завоювання Петром 1 Криму. Ось це були наші предки засновники. Придивіться до себе, ми виглядаємо більш темношкірими проти жителів бувшої Малоросії. Ми до 1917 року жили в Новоросії. Після 17 року ми стали жити в Україні. А могли бути чи молдованами, та навіть румунами, якби Котовський встиг її захопити. Наша історія набагато багатша, ніж офіційно представлена. Тут були імперії Олександра Великого, Атіли, Скіфія, Золота Орда, Османська імперія. Я хотів би щоб ми памятали про це, а не тільки про козака Вуса.

    старый александриец,
    91d6980

Добавить комментарий: