Хроники Александрии

Будівельник з великої літери

, 14.08.2011

Відверто визнаємо: над кандидатурою особи, гідної для представлення до Дня будівельника, нам довго міркувати не довелося — її підказало саме життя. Як повідомлялося в одному з попередніх номерів „ОТ”, нещодавно Олександрійська міська рада нагородила Почесною грамотою директора приватного підприємства „Олександріябуд-МОНЕ” Миколу Непийводу за вагомий внесок у розвиток будівництва в місті, активну громадянську позицію, ініціативність, високий професіоналізм та з нагоди 60-річчя. Церемонія нагородження відбулась на черговому засіданні виконкому міської ради. Втім, навіть якби даного факту не сталося, забути про цього керівника було б складно…

Ану скажіть, шановні читачі, багато ви пригадаєте начальників колись численних будівельних організацій нашого міста, які досі зберігають свій фах та тримаються обраного раз і назавжди виду професійної діяльності? Правильно: таких „раз, два и обчелся”. Звичайно, головна причина цьому всім відома — вона не стільки в людях, як в невеселій об’єктивній реальності, яка після вам відомої „перестройки” за лічені роки звела потужну будівельну галузь нанівець. Та мова зараз не про це.

Микола Олексійович якраз саме з того „реліктового”, рідкісного виду фахівців. Так уже сталося, що одного разу доля і радянське Міністерство освіти направили молодого випускника Харківського інженерно-будівельного інституту Миколу Непийводу на роботу до Олександрійського будівельного управління № 3 тресту „Олександріяважбуд”. Тоді, у 1974-му році, він розпочав свою виробничу діяльність, як і всі — з майстра. Та довго затриматись на цій посаді йому не довелося: вже через чотири роки досвідченого і завзятого інженера-„лінійника” призначають начальником цього ж управління. Таким професійним ростом у ті часи похвалитись міг не кожен — у 27 років керувати майже п’ятьма сотнями працівників різних будівельних професій (саме таким було у кращі часи БУ № 3 — найбільша з-поміж інших структура тресту „Олександріяважбуд”).

Цікаві то були часи — 70-ті та початок 80-х років: широкомасштабні державні плани будівництва міста, які треба було виконувати, працюючи нерідко в дві зміни; гарячі наради керівного персоналу будуправління, на яких розглядались тижнево-добові графіки будівництва, роздавались завдання дільницям, а також відбувались і „розбори польотів” з аналізом прорахунків і неминучими „оргвисновками”… Все це ми пригадали у розмові з Миколою Олексійовичем, безпосереднім свідком і учасником „золотого віку” розбудови Олександрії. У ті роки у місті, як гриби після дощу, росли новобудови: будівельним трестом здано „під ключ” близько 2-х мільйонів квадратних метрів житла в Олександрії та інших регіонах Кіровоградщини, більше 30 шкіл, лікарень, інших об’єктів соцкультпобуту. А ще введені в дію вражаючі виробничі потужності заводів ПТО, шрифтоливарного та електромеханічного, фабрики діаграмних паперів та інших місцевих промислових гігантів. Усього не назвати — занадто довгим вийде перелік об’єктів радянської доби, до яких так чи інакше приклав руки і наш недавній ювіляр.

Але головне, на чому слід наголосити — Микола Олексійович зміг зробити те, чого не вдалося нікому: зберегти кероване ним впродовж десятиліть будівельне управління. Як відомо, давно розпався трест „Олександріяважбуд”, а за ним поступово зникли і всі його підвідомчі структури. Всі, крім будівельного управління № 3. Правда, за ці роки воно зазнало ряду реорганізацій, набувши в остаточному вигляді найоптимальніші спосіб господарювання та структуру і назву „Олександріябуд-МОНЕ”. Та найголовніше — зберегти свій будівельний профіль, до того ж працюючи цілком відкрито, в правовому полі, що, погодьтесь, в наш час майже суцільної „тіні” досить рідкісне явище. Особливо — у будівництві.

Свідомим чи випадковим був його вибір професії тоді, більш ніж сорок років тому — запитали ми у директора. „Цілком свідомим, — відповідає Микола Олексійович. — Прикладом мені у дитинстві став батько, майстер на всі руки, який майже самотужки встиг збудувати для людей три будинки від фундаменту до покрівлі, від цегляної кладки і до „столярки”. А також моя тітка, інженер-будівельник. До речі, вона закінчила той же інститут, що і я. Отримала диплом у 69-му році, а я того ж року став студентом. На той час серед молоді модним напрямком була електроніка, а от мене захоплювало будівництво ”.

А щодо головних проблем, наш співрозмовник сказав наступне: „Найгірше — це нестабільність будівельного ринку. Звідси все інше — неможливість довгострокового планування, нездорова конкуренція, коли виграють зазвичай не ті, хто працює у правовому полі. Дуже непокоїть також і те, що на сьогодні в Олександрії вже дуже важко знайти кваліфікованих працівників будівельних професій. Причому — як робітників, так і інженерно-технічних фахівців. Найгірше, коли людина не має впевненості у завтрашньому дні…”

Та як би там не було, але будівельне підприємство, очолюване Миколою Непийводою, намагається триматись на плаву, і йому це вдається. Серед новобудов ПП „Олександріябуд” лише останніх років можна назвати справжню перлину архітектури — храм Анастасії і Федора, зведений майстрами всього за лічені місяці, цех „Капустянський граніт”, лінійний елеватор у Приютівці, велике і сучасне хлібоприймальне підприємство „Добронадіївське” на 35 тис. тонн зерна та багато інших об’єктів. Отож остання відзнака міської влади для фахівця своєї справи далеко не перша. Серед нагород, отриманих Миколою Олексійовичем, — дипломи і грамоти міністерств будівництва України різних часів, облдержадміністрації; відзнака „Лауреат премії їм. П. Куліша”, орден Нестора Літописця, Золотий хрест „Лицар вітчизни” та багато інших. Втім, наш герой не любить хизуватись своїми чесно заслуженими регаліями, не надто охоче згадував він їх і в цій бесіді. Тому що найвища нагорода для представника почесної і вічної професії будівельника, переконаний він, це дати людям можливість на довгі роки користуватись плодами своєї нелегкої праці, витворами будівельного мистецтва, наповненими теплом і затишком, у кожен з яких вкладено частку душі. Але на це здатні лише справжні будівельники. От саме про такого ми вам сьогодні і розповіли.

О. Іванченко

Комментарии:

  1. Судячи з його поросячої пики та манери розмовляти з персічними громадянами — ХАМЛО ще те, тіпа Замікули (начальник БТІ)

    Націоналіст,
    922b50c
    • А, Злакоману, памятник возле Попова,

      козак,
      1335f65
      • памятник возле Попова, === ПОРА УБРАТЬ ЗА ХАМСКОЕ ОТНОШЕНИЕ К АЛЕКСАНДРИИ, ПУСТЬ В мАСКВЕ на красной площади стоит

        БУЦЕФАЛ,
        289e65b
  2. Как точно подмечено. Просто супер. Надо еще и замикуле что-то навесить… например «Найкраще хамло Олександрії»

    неимущий,
    e297117
  3. Да сколько ж можна лизать одну и ту же задницу, там поди надо кутасептом раны лечить. В городе что больше достойных людей нет, или Непейвода сам лично весь город построил? Да и стройки все эти уже мхом давно поросли и выпито и награждено за них сполна! Лучше пролейте свет на то, как хитро организовалось «Олександріябуд-МОНЕ», откуда там взялись люди, техника, денюжка, и приставочка эта МОНЕ не зря :)) Кто знает давно дядю Колю, тот в курсе ;) Достойный самаритянин

    Ser_G,
    20b824f
    • Сколько нада забашдять, что-бы получить такую достойную награду ))) Лучший стороитель Александрии )))

      козак,
      1335f65
    • Да, жертвуют — ради собственного блага,

      козак,
      5db8d9c
      • Ребята, что же вы все такие злые? Что не комментарий. то бочка желчи. Неужели ни одно сообщение не вызывает положительных эмоций? Да плюс к тому же сногсшибательная лексика! Для некоторых, как я понял, интернет для слива внутреннего негатива. Полаял и на душе стало полегче?

        овод,
        badbf68
        • Правда-матка глаза режет???

          Чкалов,
          7537afd
  4. назовите пожалуста кого-нибудь со стройорганизаций кто остался в (городе) Александрия на плаву?

    гол,
    237e243
  5. Шмаков Ф,Ф,

    Чкалов,
    7537afd

Добавить комментарий: