Хроники Александрии

Назад у Першу лігу

, 12.08.2011

Подорож до Алчевська випала на будній день, крім того географічне положення луганського райцентру і незручність курсування залізничного транспорту ніяк не викликало ажіотажу серед олександрійських вболівальників. Та все ж 40 місць в безкоштовному автобусі, організованому клубом, були заброньовані фанатами за пару днів.

„Зоря” — ПФК „Олександрія” 2:0

Голи: Білий 69, Силюк 73

„Зоря”: Шуховцев, Мадоу (Силюк 46), Хомченовский, Білий, Лазарович, Ліпартія (Ярмаш, 90), Цакич, Каменюка, Коротецкий (Милько 28), Лозинский, Тесак

ПФК „Олександрія”: Паньків, Арурі, Старенький (Салхі, 44), Таргамадзе, Ксьонз, Назаренко, Гітченко, Довгий (Муховиков, 76), Шевченко (Давидов 54), Чередніченко, Сахневич

Півтисячі кілометрів

Прокинувшись 22 липня, я був далеко не в гарному настрої — ранній час відправлення, за вікном вже кілька годин не вщухала злива з грозою. Забрав у холодильнику сніданок, закинув на плечі зібраний з вечора рюкзак, і по теплих літніх калюжах побіг на місце відправлення нашого автобуса. О 6 годині ранку „не дорахувалися” кількох хлопців, які мали їхати з нами. Зробивши перекличку, олександрійські вболівальники почали заходити до автобусу, де головний редактор обласної спортивної газети „ПФК „Олександрія” продавав пасажирам свою газету по 1 грн. Хоча, сказати „продавав” буде не вірно, він пішов на інший маркетинговий хід — „хто не придбає газету, наступного разу не зможе поїхати на виїзд клубним автобусом”. Мало кого зацікавив текст статей, що всі є на офіційному сайті клубу.

Кілька місць залишилися вільними, але так чи інакше автобус вирушив у дорогу, хоч і з невеликим запізненням. Я зайняв відразу два місця, і зручно вмостився досипати. Дорога вийшла цікавою та веселою. Шлях до Алчевська мав тривати близько 9 годин (550 км) і цей час кожен гаяв, як міг — хтось грав у карти, інші розважали себе „крокодилом”, хтось змагався у знанні назв міст та футбольних клубів, а решту розважав веселий другий водій автобуса. Під час однієї із зупинок був зіграний футбольний матч між командами „Без Назви” та „Без Назви-2”. Так, як м’яча не було то його роль виконувала пластикова пляшка. У запеклій боротьбі команда „Без Назви” перемогла з рахунком 3-2. Як сьогодні зіграє рідна команда? Чи зможе вона відібрати очки у луганської „Зорі”? Дискусії на цю тему тривали майже до самого стадіону. Зупинки по дорозі робили нечасто, адже всі розуміли що їхати далеко, буває всяке. Для когось це була вже друга подорож до Алчевська, і хлопці розповідали легенди про нефартовість стадіону „Сталь”, і репресивність міста Алчевськ. Але я сподівався на краще.

Перший тайм. Надія!

За годину до матчу наш автобус припаркувався біля стадіону. Не можна сказати що цей переїзд був тяжким, мабуть далася взнаки літня задуха забрудненого повітря. Вже багато десятиліть коксохімічний комбінат робить свою брудну справу. Не зважаючи на хмари, що затягнули собою спекотне сонце, дихати було тяжко, а нам потрібно ще дві години не замовкаючи підтримувати свою команду. Практично відразу олександрійців потихеньку почали пропускати через кордони міліції на стадіон. Цього разу обійшлося без конфліктів, я проніс барабан, прапори з трубками теж пропустили без питань, нікого надовго не затримували.

Із свистком арбітра, олександ-рійський десант взявся до своєї справи — з усіх сил погнали команду вперед! Заряди над напівпорожнім стадіоном лунали все гучніше, та гучніше. Зателефонував товариш, який дивився пряму трансляцію і запевнив, що нас добре чути. Цьому сприяла непогана акустика наполовину заповненого стадіону. Через реконструкцію стадіону „Авангард” в Луганську, ФК „Зоря” проводить власні домашні матчі на інших стадіонах Донбасу. Керівництво організувало безкоштовні автобуси до Алчевська для тих, хто придбає квитки на цей матч. На фан-секторі номінальних господарів зібралося близько двох сотень фанатів. Якщо на матчах з Полтавою та Києвом відчувалося почуття футбольного свята, рівня Прем’єр-ліги, то на стадіоні „Сталь” відчувалася до болі Перша Ліга.

По грі у першому таймі у мене складалося таке враження, що сьогодні „Зоря” буде бита. Моменти біля воріт Шуховцева виникали один за другим, та круглий вперто не йшов у рамку воріт. То в останній момент встигали захисники врятувати положення, то голкіпер показував майстер-клас, то просто підводила реалізація. Чого вартий момент на 40-й хвилині матчу, коли наша команда отримала право на вільний удар в штрафному майданчику господарів. Після потужного удару Таргамадзе мало не зламалась стійка воріт, а на добиванні схибив Довгий, пробивши набагато вище воріт. Після цього команди пішли на перерву.

Другий тайм. Поразка!

Початок другого тайму наші футболісти провели, намагаючись більше атакувати луганські ворота. Здавалося що ось-ось наші зуміють „пробити” Шуховцева. Але секундна неуважність в центрі поля призвела до швидкого прориву Максима Білого. Гравець молодіжної збірної України, втікши від наших захисників, зумів пробити так точно і потужно, що навіть Юрій Паньків не зміг виручити у цій ситуації. А через 4 хвилини рахунок став 2:0. Знову два підряд пропущені голи надломили нашу команду психологічно. У олександрійців абсолютно нічого не виходило у створені атак — отримавши м’яча, гравці легко втрачали його. Фінальний свисток зафіксував виїздну поразку Олександрії.

Коньяк для Юрія Коваля

„Де ваш характер?” — звернулися ми до футболістів. Почувши це, дехто відразу розвернувся у бік роздягальні, зокрема, Ігор Чередніченко. Команді зараз дуже непросто, звичайно що ми розуміємо наших гравців. Тим паче що хто-хто, а Ігор завжди викладається на полі повністю, і завжди дякує вболівальникам за підтримку. Та як кажуть, „один в полі не воїн”, тому треба аби вся команда в кожному матчі старалася на межі самопожертви. І лише Юра Паньків підійшов до сектору та поцілував емблему клубу. Ще б пак, аби не його упевнена гра на лінії воріт, то рахунок був би набагато більшим.

В салоні автобуса стояла „гробова” тиша. Приблизно через годину люди відійшли від шоку, і потроху почалися розмови та аналіз побаченого. Дорога назад пройшла дуже спокійно, всі спали. До Олександрії ми повернулися о 4-й годині ранку. Попрощавшись, попросив хлопців залишатися з надією, що вже наступному турі Олександрія проявить характер, та волю до перемоги. В матчі з Сімферопольскою Таврією чекаємо лише перемоги. Віримо!

До речі, цікаве відео з’явилося в інтернеті після матчу. Хтось  питав у Юрія Коваля, за кого він вболівав у цьому матчі. Колишній тренер „Поліграфтехніки” і один із засновників команди, корінний олександрієць, а нині спортивний директор клубу „Зоря”) неприємно здивував: „Я побився об заклад з половиною Олександрії і виграв багато французького коньяку, тому що ставив на перемогу своєї команди. Моя команда — це „Зоря”. Який клуб мене годує — за того я і вболіваю”

Андрій Прайд, фанатський щоденник Фабрика Футболу Олександрійські Відомості № 30 (28.07.2010)

Комментарии:

  1. ===Моя команда — це „Зоря”. Який клуб мене годує — за того я і вболіваю”=====Давайта реальности посмотрим в глаза,Футбол уже 20 -чистый бизнес,времена физкультурног движения осталисьв прошлом веке,ну и в Китае с Северной Кореей……

    БУЦЕФАЛ,
    289e65b
  2. Андрею Прайду — классно пишешь. Так и держи.

    hg,
    7014e5c
  3. Вообще-то «бизнесом» принято называть то, что приносит доход. Футбол, да и наверное весь спорт в Украине убыточен.
    Физкультурное движение, то есть не профессиональный спорт в развитых странах на высоком уровне.
    Почему у нас принято, если проиграл, значит не проявил характер? Есть множество иных факторов.

    капитан,
    fc145d5
  4. === Вообще-то «бизнесом» принято называть то, что приносит доход. === Так и есть для футболистов, им Патриотизм и Честь НАШЕГО Города мягко говоря …ВЕЩИ ВЕСЬМА ВЕРТУАЛЬНЫЕ, им деньги нужны и это в наше время наверное = правильно, А ВОТ Для меценатов == Футбол, да и наверное весь спорт в Украине убыточен.

    БУЦЕФАЛ,
    289e65b
  5. === Назад у Першу лігу === команда не в состоянии выполнять задачи Тренера и Президента клуба, выход в Премьер Лигу был ошибкой :(

    БУЦЕФАЛ,
    289e65b
  6. Прайд взяв на себе сміливість плювати в колодязь зя кого воду п`є. Не соромно бути хамелеоном? Скалот і більш нічого. Хам

    невідомий,
    0f0ce8e
  7. Вся работа в мире, в том числе и игра, происходит за деньги. В этом нет ничего плохого. Даже в играх за сборную требуют премиальные.
    Не может быть ошибкой более высокое место. Смогли выйти в ПЛ молодцы, а новый сезон ещё далёк от завершения. Пока ничего страшного не происходит. ПФК сыграло 6-ть матчей, из них 4-ре на выезде и всего 2-а дома. Среди её соперников были 2-я, 3-я, 6-я, 7-я команды прошлого сезона и «Волынь» которая сейчас явно «на ходу».

    капитан,
    f11f915
  8. коментаторы, вы текст статьи хоть читали? «Назад у Першу лігу» автор называет дорогу в Алчевск и матч на убитом стадионе команды первой лиги. Парни молодцы что ездят за командой

    BigMan,
    ae42e59
  9. Футбол — это клас!
    Это замечательное дело — над которым трудяться от мала до велика!
    Об Александрии в Украине многие только и знают, что это футбольный город!
    Лавренко за это дело безусловно заслуживает уважения! Безусловно — хотелось бы также развития и в других сферах деятельности города!

    Правдоруб Кировоград,
    f42fe4e
  10. Футбол — любимая игра миллионов. Будут первые и будут последние. Трагедий здесь быть не может. Игра — это еще и тяжелая работа физическая и моральная. Кто сам играл, тот это прекрасно понимает. От ПФК, котрая новичок в высшей лиге. требовать высшего класса было бы не совсем корректно. Они играют в свой футбол. Он наши парни. В команде нет варягов. Играют все так, как умеют и пнять их за это не надо. Опыт придет, было бы желание играть до последней минуты матча. Они и так молодцы!

    овод,
    9c3ebce

Добавить комментарий: