Хроники Александрии

Традиції і сучасність

, 10.07.2011

Перша ластівка олександрійського флоту

Він не носить „оселедця”, шароварів, іншої загальновизнаної козацької атрибутики, не палить люльки з самшиту і загалом не має тієї колоритної показової зовнішності, якою так часто хизуються різні українські ура-патріоти. Ось хіба що непримітна сережка у лівому вусі… Та ще звучне прізвисько, якому цей чолов’яга більше віддає перевагу замість свого справжнього імені.

Він — це козак Непийпиво з Харкова, особистість, добре відома у певних колах. У тому оточенні, де по-справжньому щиро, для душі, а не в данину моді чи в угоду політиці цікавляться національними звичаями, вивчають і відроджують славні традиції козацтва. А зустрілись ми з ним зовсім не в Харкові — на околиці Олександрії, в одній з невеличких майстерень, де козак Непийпиво, весь припудрений дрібним деревним пилом, трудиться над таким собі незвичайним виробом. Яким вітром занесло цього умільця і що взагалі творить він у нашому місті?

Смілива ідея

А це Сергій Григор’єв, олександрієць, також переконаний прихильник і шанувальник традицій та історії українського козацтва. Є в нашому місті таке товариство однодумців під назвою „Козацький звичай”, так от Сергій входить до нього від самого дня заснування (з 1998 року), а з 2002 року очолює це товариство, незважаючи на свій доволі молодий вік. За роки існування товариство „Козацький звичай” набуло гідної слави примножувача традицій не лише в Олександрії, а й за її межами, беручи участь у різних культурних заходах відповідного спрямування. На одному з них — минулорічному зібранні вшанування героїв Холодного Яру і познайомились двоє наших подвижників, таких різних за віком, але дуже схожих за духом і світосприйняттям. Розговорились, Сергій поділився своїми думками, розповів про напрацювання „Козацького звичаю” — створення в Олександрії історико-культурного туристичного центру, робота над яким триває ось вже 4 роки, і кінцева мета якої — будівництво „справжньої” козацької Січі (взагалі це цілий пласт тем для розмови, говорити про цей комплекс, як і працювати над ним, за словами Сергія, можна все життя). І виникла раптом у двох сучасних козаків зухвала думка: якщо вже будується козацька Січ на березі всім відомої Мартоіванівської водойми,  то чому б не побудувати і справжній козацький корабель — за образом і подобою славнозвісних запорізьких чайок? І Непийпиво у відповідь охоче запропонував свої послуги.

Він не став винаходити якусь власну конструкцію, а взяв за основу вже існуючий проект великого плоскодонного двощоглового вітрильного човна. Непийпиво вже має досвід будівництва таких великих козацьких чайок, як уже відоме судно „Спас” та нове „Отаман”, що зовсім недавно було спущено на воду у Львові, а також інших невеликих козацьких кораблів.

Розмова на „судноверфі”

Енциклопедична довідка: чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків. Чайки не мали кіля. Головною частиною чайки був човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липової або вербової колоди, розширений догори. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи його зі збільшенням висоти. Міцно зшиті дошки обтягували липовою корою і обливали смолою. Потім ззовні по боках прив’язували снопи очерету, які не дозволяли човну затонути, навіть коли він наповнювався водою. Вони також охороняли екіпаж (залогу) від куль. Довжина чайок сягала 20 метрів, ширина — 4, осадка — 1,5 метра. На чайках було два стерна — спереду і ззаду, щоб не треба було повертати. Була й щогла для вітрил, але козаки віддавали перевагу веслам. З кожного боку чайки мали по 10-20 весел. Крім веслярів, на човні могли розміститись 50-70 озброєних козаків та 2-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм), порох, свинець, ядра, харчові продукти. У будівництві чайок брали участь до 60-ти майстрів. На спорудження однієї йшло два тижні. Ось що писали про них сучасники: „За гетьманування І. Мазепи на один козацький човен, крім дерева, витрачалося 13 пудів заліза, 2 діжки смоли, 200 аршинів полотна, 20 саженів линви, 3 пуди клоччя, 125 аршинів різних шнурів для підв’язування очерету (доречно вказати, що на будівництво однієї турецької галери витрачалося 125 центнерів заліза). Козацькі човни плавають на веслах швидше за турецькі галери. Помічають же ворожий корабель чи галеру швидше, ніж турки помітять їх: човни піднімаються над морською поверхнею не більше, ніж на 2,5 фута”…

Отже, ми розмовляємо в майстерні, де вже закладено корпус майбутнього олександрійського судна. Майстерня, звісно, не має ніяких умов для суднобудування, більше того, вона навіть не пристосована для столярної справи. Тим більшу повагу викликають зусилля та енергія нашого корабела, який приступив тут до роботи декілька тижнів тому. Клеїв з дерев’яних заготовок шпангоути, вирізав обшивку судна, складав на епоксидному клею та шурупах корпус. Будівничий охоче показав те, що незабаром має стати козацьким судном. Непийпиво у розмові справляє приємне враження: мова його некваплива, виважена, бездоганно літературна. Він має дві вищі освіти і одну середньотехнічну.

А от загальний вигляд майбутньої чайки мене спершу дещо розчарував: її конструкція не мала нічого спільного з традиційною. Розпочати хоча б з того, що у ній — ніяких дошок, а тим більше — видовбаних колод: корпус виготовляється з багатошарової фанери, судно не надто велике, з двома щоглами, вітрильне озброєння косе (два гафелі і стаксель), корпус з гострими обводами, до того ж розкладатиметься на дві половини для зручності транспортування суходолом. Все це більше нагадує швидкісну сучасну яхту (якби не плоске дно). Та на моє скептичне запитання стосовно традицій будування чайок було легко відбите корабелом: Але й козаки не завжди (як заведено вважати) носили шаровари, не завжди ходили на тих чайках, які ми уявляємо, не завжди рубались кривими шаблями. Звичай — то така штука, яка передбачає пристосування до умов і поставлених завдань. За даних умов, я вважаю, це найкращий варіант”, — сказав Непийпиво.

Справді, переваг у сучасної конструкції достатньо: час будівництва — у межах трьох тижнів (існуючі нині великі чайки будувались 1-1,5 року і коштували до 4 тис. доларів США). Мінімальний екіпаж — 2 чоловіки, можливість проходу мілиною, безоплатне проходження річкових шлюзів, легке транспортування на автопричепі на будь-яку водойму України (річку, став, озеро, море). Просте обслуговування та зберігання в зимовий період. Проектна вартість будівництва — 25 тис. гривень. Будується воно на громадські кошти, тобто — всіх бажаючих долучитись до цієї благородної справи. Всі меценати зараховуються до почесного екіпажу (залоги) чайки і матимуть змогу ходити нею у походи. Коштів поки що обмаль, що трохи стримує будівництво, скаржаться наші автори ідеї, а тому запрошують усіх бажаючих матеріальних помічників звертатись за адресою: вул. Першотравнева, 33, тел. (05235) 7-41-56.

Морем ходитиме „Козацький звичай”

„Ідея олександрійської чайки полягає в тому, щоб наші мешканці мали змогу доторкнутись до морських козацьких традицій, пройти під вітрилами по наших водоймах. А також розпочати навчання молоді морської справи, брати участь у регатах, ходити у морські походи Дніпром, представляти Олександрію та Кіровоградську область на великих святах в Україні. Наш проект не такий великий, як чайка „Пресвята Покрова”, яка пройшла всю Європу та ходила океаном, але цей проект може бути тільки початком у великій справі розбудови козацького флоту по всій Україні”, — переконані наші козаки-подвижники.

О. Наріжний

Комментарии:

  1. ффффффффффффффффууууууууууууууууууууу

    Аноним,
    fd5543a
  2. о май богі

    ти гавно,
    fd5543a

Добавить комментарий: