Хроники Александрии

Донорство: вся „кривава” правда

, 22.06.2011

Які пільги передбачені законодавством України для донорів? — таке на перший погляд нескладне, хоча і дещо несподіване запитання поставив нам нещодавно один з постійних читачів „ОТ”. І так сталося, що воно збіглося у часі з одним критичним матеріалом, що вийшов нещодавно в ефір на одному з центральних телеканалів ТВ.

Розповідаючи у ньому про загальні проблеми донорства у державі, тележурналісти постаралися на славу, аби наповал приголомшити глядача. Якщо вірити цьому телевізійному проекту, українські лікувальні заклади переживають гострий дефіцит донорської крові. Все через небажання наших людей добровільно і майже задарма ділитися власною животворною рідиною. З іншого боку, розповідає передача, приблизно половина всіх наявних запасів донорської крові теоретично заражена вірусами інфекційних хвороб (переважно — гепатиту), оскільки лікарі через ту ж дефіцитність не надто переймаються суворістю контролю і не відмовляють у донорстві будь-кому, навіть бажаючим з сумнівною репутацією, що належать до групи ризику, чи людям, які не можуть бути донорами за рядом протипоказань (перенесена будь-коли хвороба гепатит теж, як відомо, є таким протипоказанням). Ці тези журналістів у телепередачі підтверджують нібито і самі лікарі з навмисне затемненими для таємничості обличчями: куди ж подінешся, мовляв, якщо донорська кров потрібна постійно, а згодних здавати її за копійки можна знайти хіба що серед асоціальних елементів — волоцюг, п’яничок тощо. Що ж до свідомості громадян, то на неї, вважають лікарі, зараз особливо розраховувати не доводиться. „А якщо вже так сталося, що людині переллють „гепатитну” кров, — то „жовтуха” не є смертельно небезпечною хворобою”, — чи то жартома, чи всерйоз відповідають ці медики з телевізора. Здається, автори передачі свого добились: від таких жартів — мороз по шкірі...

День „кровних братів і сестер”

Недаремно це завжди вважалося доброчинністю (від латинського слова donare — дарувати). Пригадаймо часи десь хоча б початку 80-х років. Тоді здача донорської крові ще була для людей майже справою честі: в країні Рад оголошувались так звані Дні донора, які проходили, як правило, у робочий день. На великі підприємства навіть прибували пересувні станції забору крові, до яких шикувались довгі черги працівників, і нікому якось і в голову не приходило „косити” від цієї благородної справи. Усі фізично здорові добровільні донори здавали мінімальну дозу крові — 200 мілілітрів безоплатно. Правда, отримували за це відгул, який навіть дозволялося приєднати до чергової відпустки. При бажанні можна було здати максимальну дозу — 440 мл. У цьому разі, крім відгулу, держава платила донору ще й грошима і вручала йому талон на разовий підвищеної калорійності обід у закладі громадського харчування. Постійні (почесні) донори відзначались додатково — деякими пільгами, а в основному — морально, врученням спеціального посвідчення і значка у вигляді крапельки крові. Цю „крапельку” не соромились носити на лацкані піджака... Одним словом, у цій справі все було налагоджено: народне господарство, громадяни і медицина працювали разом. А от про таке лихо, як СНІД, тоді ще ніхто не знав.

Що ж відбувається зараз, чи справді вищезгадані телевізійні жахи мають місце — з цим запитанням ми прямували до відділення трансфузіології Олександрійської міської лікарні № 1 (в народі — станції переливання крові). Наші співрозмовниці — операційні медичні сестри відділення трансфузіології Олександрійської міської лікарні Ірина Бабич та Інна Беляева. Розмова відбувається у самому відділенні.

Секрети „кухні”

Звичайно, медпрацівниці не стали детально коментувати основні думки згаданої телепередачі у загальнодержавному контексті, хоча і до них вони поставились доволі скептично:

— Так, певні проблеми з донорською кров’ю дійсно бувають і в нас, але це передусім кількісні, а не якісні проблеми, — говорить Інна Дмитрівна. Вони справді полягають у тому, що зараз дуже мало добровільних донорів з числа пересічних громадян (я вже не кажу про те, що давним-давно ніхто не проводить Днів донора, про які ви згадали). Причини тут криються, напевне, у занадто низькій винагороді, яку забезпечує законодавство донорам (про це ми поговоримо далі) і в недостатній обізнаності людей з реальним станом речей.

Кров зараз здають переважно ціленаправлено, наприклад, за потребою комусь із близьких чи родичів. Але відповідна робота нами проводиться. Наприклад, ми ведемо безперервний облік так званих платних донорів. Ці люди регулярно проходять медичне обстеження, і коли треба, ми їх викликаємо. Наприклад, у якихось екстренних ситуаціях — якщо сталася ДТП чи для пологового відділення.

За словами Ірини Бабич, те, що розповідалося по українському телебаченню стосовно масової зараженості донорської крові гепатитом чи іншими інфекціями, у них в принципі неможливо. Занадто багато вимог треба проігнорувати, щоб таке сталося. По-перше, людина — потенційний донор заповнює анкету з чималою кількістю пунктів, починаючи з того, що вона їла за останні 4 години і закінчуючи запитанням, чи були поїздки за кордон і в яку країну. І, звичайно ж, наводиться довжелезний перелік хвороб. Є там і ось такий параграф: Я не займаюся наданням сексуальних послуг за плату, не вступаю у статеві стосунки з малознайомими особами без презерватива, не схильний(а) до частої зміни статевих партнерів, хочу бути донором добровільно, мене ніхто не примушував”. І попередження про відповідальність донора (аж до кримінальної) за подання неправдивих даних про себе, які в кінцевому результаті завдали шкоди хворому.

Але це лише частина справи. Взята у донора кров ніколи не переливається хворому відразу — вона обов’язково проходить повне обстеження. Раніше це робилося у місцевій лабораторії, а з переведенням СНІД-досліджень до Кіровограда — в обласному центрі протягом тижня. Щоп’ятниці з обласної лабораторії надходить відповідь з результатами дослідження крові.

І все-таки, чи можливо якось обдурити весь цей контроль, якщо недобросовісному донорові, скажімо, конче потрібні гроші на випивку? А може, у самого медперсоналу іноді виникає нагальна потреба у донорській крові, і тоді доводиться закривати очі на деякі вади?

— Навіщо це нам? — щиро здивувались сестрички. — По-перше, неякісна кров все одно буде забракована на якомусь з етапів. По-друге, грошей за кров донору відразу ніхто не платить, а лише після того, як вона пройде лабораторні дослідження. Якщо людина здає кров для свого родича, то тут тим більше ніхто не зацікавлений в обмані. Що ж стосується платних постійних донорів, то з ними ще складніше: ці люди проходять всебічне медичне обстеження, перш ніж ми їх беремо на облік як постійних донорів. і це ще не все: санепідстанція надає нам список осіб, які прибули з неблагополучних місць, а у нас до того ж є журнал обліку тих, хто перехворів гепатитом, отже, все це враховується. Інформація по хворих на СНІД для нас закрита, але. вона є у фізкабінеті і також враховується. і нарешті, ми самі вже стали непоганими фізіономістами, отож зазвичай відразу розпізнаємо людей, які ведуть нездоровий спосіб життя. Таким ми ввічливо пояснюємо, що вони донорами бути не можуть. А дефіциту крові чи плазми у нас як такого немає. Якщо ж виникає якась непередбачувана потреба, то ми зв’язуємося з районним відділенням, зі Знам’янкою, Світловодськом, Кіровоградом. Адже кров зберігається не три дні, а до 35 днів, плазма — до 6 місяців, — зауважили пані Ірина та Інна.

Слід додати, розмову з автором цих рядків вони вели цілком відверто. Охоче демонстрували свою „святая святих” — операційну та наявні запаси крові і плазми у звичайних побутових холодильниках „Снайге” ще радянського виробництва. Зізнались, що наперед крові багато не беруть, оскільки за неї, виявляється, платить місцевий бюджет. Та все одно щомісяця через відділення проходить 10-15 платних донорів, переважно — це постійні люди, яким наші медпрацівники дуже вдячні.

За що кров „проливати”?

І нарешті, про винагороду тим, хто разом з червоною колоїдною рідиною дарує людям життя. Після здачі крові Законом їм передбачено 2 оплачувані дні відпустки (звичайно ж, це більше гарантовано тим, хто працює в державних організаціях). Ці два дні треба використати протягом року. Також один талон вартістю 18 гривень на харчування в одному з міських кафе. Постійний донор спершу здає 200 мл, а в подальшому (при нормальному фізичному стані) — 490 мл (такий зараз європейський стандарт). За цю дозу законом встановлена плата у сумі 87 гривень. Якщо донор здав у сумі 19 л 200 мл (це 40 разів), йому присвоюється звання Почесний донор, до речі, автору пощастило: до нашої розмови якраз долучився один такий справжній Почесний донор Олександр Скуба, що саме навідався до відділення. Його тут зустрічають, як свого, і це зрозуміло: Олександр Михайлович є постійним донором ще з 1985 року!

Так-от, Почесні донори мають пільги: безкоштовне протезування зубів протягом року у міській стоматполіклініці, безоплатний проїзд у міському громадському транспорті (що за словами Скуби, в Олександрії якраз чомусь не виконується, на відміну від Кіровограда). А ще оплата ліків у розмірі 60% від їх вартості за рецептами лікувальних закладів і безоплатне забезпечення донорською, кров’ю у разі хвороби Почесного донора. І останнє, на чому наголосили і медичні сестри, і Олександр Скуба, це занадто низька плата, втановлена державою за майже півлітра джерела життя — крові. На думку усіх трьох, вартість 490 мл крові повинна становити хоча б гривень 200. А так все нормально, вважає Почесний донор Олександр Скуба.

О. Наріжний

Комментарии:

  1. Ув. О. Наріжний почему Вы брали интервью на такую серъезную тему у медсестер? Могли бы еще санитарку которая моет пол в отделении спросить о проблемах гемотрансфузиологии в Украине и в городе. Такое интервью, это нарушение субординации, со стороны «сестрички». Не должна она давать ответы в СМИ на вопросы в кторых она некомпетентна и которые находяться в компетенции и ответсвенности врача. За заготовку донорской крови отвечает врач, а не медсестра. Вопросы нужно было задавать врачу отделения трансфузиологии, а лучше заведующему отделения.

    В Вашей статье все так радужно, а на самом деле все обстоит немного не так. Донорская кровь представляет серьезную опастность заражения пациентов смертельно опасными болезнями, например гепатитом С или ВИЧ. Самая тщательная проверка в наших условиях не дает 100% гарантии.
    Позже, когда будет время постараюсь написать подробнее почему.

    doc,
    a0c4137
  2. Согласна с doc — есть масса случаев заражения гепатитом в отделениях онкологии. Самое страшное, когда заражают детей, которых пытаются спасти от смерти переливаниями крови, а внесенная инфекция вызывает осложнения и дополнительный риск. Повторюсь — таких случаев — много, потому говорить о том, что проверка крови дает 100% гарантию — просто безответственно. Риск есть всегда.

    Аноним,
    316ae93
  3. кровь уже давно не переливают.переливают эр.массу и плазму.а СПИД лабораторию вообще пусть и в Кировограде закроют будем кровь катать на Киев-видать так лучше и дешевле.Вы все прекрасно понимаете что кровь такой же орган как почки и сердце и даже проведя все пробы может быть оторжение,но когда касается вас и ваших родных вы будете использовать все возможные варианты….

    ася,
    f802b51
  4. На самом деле все плохо,статья в газете сплошное вранье

    Респект,
    fdec4e8
  5. Лживая и заказная статья. Все крайне плохо с кровью и ее компонентами. Я не говорю уже о крови с резус отрицательной принадлежностью — тут вообще катастрофа! А медсестер, которые не понимая глубоких проблем в трансфузиологии говорят о таких крайне сложных вещах нужно наказать и очень строго. Это то же самое, что пойти на операцию к медсестре…. А Нарижному должно быть стыдно за такое вранье.

    Док,
    f99735f
  6. Не, ну при всем уважении к медсестрам, это уже черт-те-что! Влом было к завотделением обратиться?

    Бор-мен-таль,
    822550f

Добавить комментарий: