Хроники Александрии

Поруч з ядерним пеклом

, 24.04.2011

Ось і минуло вже чверть століття після тієї страшної квітневої ночі 1986 року. Події чорнобильської катастрофи стали надзвичайно важким випробуванням для наших людей, у чию долю вона так чи інакше ввійшла, а також і серйозним уроком для всього світу. Через роки світ визнав: ця аварія була найбільшою за всю історію використання людством мирного атома.

Здавалося б, про чорнобильські події і їх героїв сказано і написано вже стільки, що навряд чи можна ще щось розповісти нове про пожежників і військових, гірників, лікарів, авіаторів та людей багатьох інших професій, які з перших днів стали пліч-о-пліч на захист світу від невидимої смерті. Та це не так. Напередодні 2.5-ї річниці Чорнобильської аварії   до редакції завітав Ігор Іванович Крамаренко, колишній начальник Олександрійської геологорозвідувальної експедиції і відкрив ще одну зі сторінок історії тих подій. Він сам і працівники його підприємства тривалий час спекотних весни та літа 1986-го трудились поряд з самим ядерним пеклом — зруйнованим 4-м енергоблоком Приводимо розповідь Ігоря Крамаренка.

„У Чорнобиль наш загін прибув о пів на першу годину ночі. Перше, що вразило нас, незважаючи на такий пізній час, — місто було просто переповнене людьми. Зорієнтуватись, де що, неможливо. Отож ми переночували, як змогли, а вже зранку з’явились у розпорядження місцевого штабу. Не буду вдаватись у подробиці побутових складнощів нашого перебування — відразу перейдемо до поставленого перед нами завдання.

Можливо, не всі пам’ятають, що проектом захисного саркофагу над четвертим енергоблоком було передбачено не лише зведення гігантського бетонного ковпака над ним, а й підведення масивної бетонної основи під уже існуючу бетонну плиту, на якій знаходився все ще діючий реактор. Ця плита через температуру у тисячі градусів неминуче мала зруйнуватись, отож, згідно з проектом, під нею у новоствореній бетонній конструкції необхідно було змонтувати труби регістра, по яких подаватиметься для охолодження рідкий азот. А спочатку для виконання цих робіт треба було збудувати підземний тунель з боку діючого З-го енергоблоку під зруйнований 4-й, Довжина цієї штольні — 160 метрів і виконували її метробудівці та гірники. Але їхню роботу унеможливлювали складні геологічні умови, зокрема ґрунтові води. Нашим завданням було понизити рівень ґрунтових вод нижче відмітки 7,1 метра від поверхні шляхом буріння 12-ти свердловин і відкачуванням води з них для безпечного ведення підземних робіт.

На папері все виходить ніби просто і зрозуміло. Та справа вся у тому, що роботу нам треба було виконувати на невеликій ділянці на відстані всього якихось 150 метрів від центру зруйнованого реактора в зоні надзвичайної радіації, яка сягала 500 і навіть 1000 рентгенів на годину. Роботи велись за дуже жорстким графіком та нашвидкоруч складеними проектами, і був випадок, коли на глибині приблизно 1 метра бур наткнувся на технологічні комунікації, силові кабелі товщиною з руку, які живили інші, діючі реактори АЕС. Щастя, що буріння вчасно встигли зупинити.

Ще один приклад: на одній з проектних точок стояв радіокерований японський бульдозер „Камацу”, який ніхто не міг завести, аби прибрати його в інше місце, у тому числі й військові різних родів військ. Зате з цим справився старший інженер Олександрійської ГРЕ Володимир Шевченко, умілець на всі руки. При цьому він отримав значну дозу радіації, яка підірвала його здоров’я.

Усю небезпеку, надзвичайно важкі умови праці неможливо описати коротко. Свердловини пробурили на глибину 40 метрів, дебіт кожної складав близько 80 м3 на годину. Всі свердловини були закільцьовані в один водопровід, викид такої кількості води на ґрунт виключався, оскільки вона була вже радіоактивно заражена, отож її треба було скидати у спеціальний колектор. Для цього була вибрана і розчищена траса, довжина її складала близько 500 метрів. Труби вагою 400 кг доводилося вручну розносити по трасі, а потім зварювати в одну нитку. І все це у 35-40-градусну спеку та потужну радіацію, мінімальний рівень якої на трасі не був нижчим від 25 рентгенів за годину.

А в цей час вертолітники скидали на зруйнований реактор спеціальні „мішки” з ізолюючими матеріалами. І коли така „бомба” попадала у ціль, пілоти, звісно, були задоволені своєму успіху. Та тільки не ми, коли в цей час перебували неподалік на поверхні, бо при кожному такому попаданні з вогнедихаючого жерла зруйнованого блоку виривались величезні кроваво-червоні клубки жару, пилу, уламків, все це осідало навкруги, в тому числі і на нас… Слід сказати, що у більшості випадків по радіо нас попереджали про черговий наліт і командували „всім в укриття”, але ж… укриття поблизу не було, ми в цей час бурили скважини пересувними установками! А бігти кудись подалі та залишати працюючий буровий агрегат (так само, як і зупинка буріння) означало втрату свердловини.

Контроль за нашою роботою був дуже жорстким. Справа у тому, що у заходах, затверджених і контрольованих ЦК КПСС, першим і другим пунктами вказані саме буріння і осушення. Два рази на добу центральний штаб з ліквідації аварії у Чорнобилі починав свій звіт з цих пунктів, тому прискіпливі "контролери" постійно висіли над душею: недотримання графіка робіт — партійний білет на стіл, далі займатиметься прокуратура… Все це (постійні телефонні дзвінки, перевірка "зверху ) створювали особливу нервозність.

21 травня основна наша робота була закінчена, і почалось регулярне відкачування води з ґрунту. З поставленим завданням ми справились в максимально короткий термін завдяки жорсткій дисципліні, високій свідомості і самовідданості всіх робітників та інженерно-технічних працівників нашого маленького колективу. Двадцять п’ять з них указом Президії Верховної ради СРСР від 24 грудня 1986 року нагороджені орденами та медалями, одинадцять — грамотами Президії Верховної ради УРСР. Всім їм, а також тим, хто чесно виконав свій обов’язок перед Батьківщиною, але не потрапив до списку нагороджених, наш земний уклін. Також з шаною згадаємо у цей день імена всіх, кого, на жаль, вже немає серед нас…

А я від себе особисто і від імені колег-ліквідаторів хочу висловити глибоку вдячність лікарям Олександрії, які брали найактивнішу участь у чорнобильській епопеї і зараз продовжують боротись за здоров’я і життя героїв Чорнобиля: Ользі Пульвас, Анатолію Янкевичу, Юрію Вірсті, Анатолію Дробишеву й іншим трудівникам медицини. Спасибі вам за увагу і милосердя.

Минуло 25 років. Багато чого змінилося в нашому житті, багато чого у ньому зруйновано. Не вдалося зберегти і Олександрійську геологорозвідувальну експедицію, як і саме об’єднання „Олександріявугілля”. Але ліквідатори вдячні головному бухгалтеру експедиції Надії Теліпській та її заступникові Тетяні Бондар, які у цьому хаосі зберегли документи ліквідаторів-чорнобильців і здали їх у належному вигляді в архів. От якби ще й влада України належним чином поставилась до тих, хто чесно виконав свій патріотичний обов’язок, а тепер змушений відстоювати свої законні права у судах. Патріотам не повинно бути соромно за державу…”

Записав О. Осауленко

Від редакції. Ігор Крамаренко є ініціатором доповнення до пам’ятного знака, встановленого на площі Леніна нашого міста на честь героїв-ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, у вигляді стели з переліком організацій і підприємств міста, чиї. працівники брали участь у подіях 1986 року. Як зазначає Ігор Іванович, ОГРЕ чомусь переважно забувають згадати у чергові річниці, отож він і його соратники готові внести свій особистий грошовий внесок для виготовлення такої пам’ятної стели.

Комментарии:

  1. Шановні ліквідатори, напередодні чергової річниці страшної катастрофи прийміть щиру подяку за вашу важку перемогу над невидимим ворогом, моя шана 20-й бригаді КВО і підрозділам, що її обслуговували, для яких с. Оране Іванківського району стало домівкою на шляху до нелегких випробувань — здоровья Вам шановні, світлого майбутнього Вашим дітям, щоб на Вашому життєвому шляху не зустрічались придорожні таблички «Въезд на обочину запрещен -радиация»
    Щодо пропозиції до стели — особисто я проти появи на ній назв підприємств, які мали до цього відношення — це був шлях кожного з нас, а не колгоспне рішення

    forsage,
    3dd67e1
    • Згоденна 100%, Форсаж! Я щодо стели.

      Бор-мен-таль,
      1e5657e

Добавить комментарий: