Хроники Александрии

Відвертості бувалого гонщика

, 18.04.2011

У п’ятницю, 8 квітня, учні Звенигородської школи приймали поважного гостя. Завдяки ініціативі палких прихильників спорту, директора навчального закладу Дмитра Бендерова та депутата селищної ради Сергія Доценка цим гостем став ветеран мотоспорту, майстер, спорту СРСР Станіслав Комлик, людина добре відома шанувальникам цього непростого і захоплюючого виду не лише в Олександрії, а й далеко за її межами. Зустріч відбулася з нагоди Всесвітнього дня здоров’я.

Представляв героя радянського спорту сам директор школи як свого давнього знайомого і певною мірою — кумира. Втім, і розповідати про спортивну біографію Станіслава Никифоровича також більше довелося йому, оскільки гість, незважаючи на всі свої заслуги й титули, виявився людиною дуже скромною і через це не дуже говіркою.

Отже, далекий 1962-й рік. Наше місто і мотоклуб при місцевому осередку Всесоюзного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДОСААФ). Не втримався якось від спокуси спробувати себе на кросових трасах, що пролягали неподалік меблевої фабрики та залізничного мосту, 16-річний Славко. Спробував — і на довгі роки захворів азартом, ризиком, п’янким відчуттям швидкості польоту, яке важко передати словами і ще важче уявити. Аж поки не відчуєш сам.

Все це Славко пережив сповна, як і запаморочливу радість перших перемог. Вони не забарились: Станіслав протягом короткого часу отримав цілу низку призів за успішні виступи як в Україні, так ї в інших республіках Союзу. А вже за два роки, виступаючи в Кіровограді на першості СРСР серед юніорів, Комлик посів 4-е місце з шести призових. І незабаром отримав запрошення від самої Москви на тренувальний збір до „колиски” радянської мотоциклетної промисловості — міста Ковров, як член молодіжної збірної великої країни!

„Ковровець”… Найзаповітніша мрія, лише від імені якої завмирали серця не одного покоління радянських хлопчаків. Втім, це вже нічого не говорить нинішній дітворі, якій більш знайомі заморські назви „Сузукі”, „Хонда” та „Ямаха”. Однак у залі сільської школи панувала повна тиша, коли мова йшла про далекі 60-і, у які навіть батьків багатьох з присутніх дітлахів ще на світі не було…

Після тренувального збору Станіславу випало захищати честь країни на „дорослому” чемпіонаті світу у Великій Британії. Ці змагання для нього і понині — чи не найяскравіший спогад. І чи не найважче випробування у неповні 19 років. Спортсмен, як реліквію, показує програму тих змагань-шестиденки, у якій англійською набрано: „Чемпіонат світу, острів Мен, С. Комлик”. І пригадує: „Шестиденна гонка — це вам не крос у два кілометри. Кожен етап повністю виснажує, щодня по 200-300 км суцільного страшного бездоріжжя”. Декілька сотень претендентів представляли практично всі існуючі тоді у світі марки спортивних мотоциклів. Станіслав і його товариші по команді боролись, звісно ж, на рідних „Ковровцях”.

А ось ще одна реліквія тих часів, яку, затамувавши подих, розглядали Звенигородські діти: пожовкла газета болгарського міста Троян „Троянски Глас”. На першій шпальті — фото молодого С. Комлика, бронзового призера міжнародного мотокросу і підпис: „СССР Украйна, Кировоград”. Скільки їх потім ще було, таких кросів, „багатоденок”, призів і медалей! І під час військової служби, яку Станіслав проходив у Львові, щоденно тренуючись та захищаючи на різноманітних змаганнях честь СКА — спортивного клубу армії, і після неї. Лише у середині семидесятих він нарешті наважився розпрощатись з великим спортом, зібравши довжелезний послужний список звань і титулів. Чимало часу зайняв у директора школи Дмитра Христофоровича один лише перелік почесних грамот заслуженого спортсмена. А по рядах школярі тим часом передавали один одному і з захопленням розглядали знак майстра спорту, яскраві „золоті” і потьмянілі від часу, незвично масивні і важкі бронзові медалі, на аверсі яких вигравійоване прізвище їх власника. Найбільш передбачливі фотографували медалі, як музейні експонати, на камери і мобільні телефони. Потім учні засипали гостя запитаннями, і цікавість була однаковою — що у молодших, що у десятикласників: А яку швидкість ви розвивали на трасі? А чи були у вас травми? Чим ви харчувались під час змагань? Як заправляють мотоцикл на ходу? Чи бували випадки загибелі гонщиків? Батьки не забороняли вам займатись мотоспортом? Завдяки чому ви досягли успіхів? — і ще безліч наївних і глибокодумних дитячих „Чому?”

Та гість відповідав на всі коротко й іноді аж надто відверто: „Забороняли. Мотоспорт дуже небезпечний”. „Був у мене дуже тяжкий вивих плеча і два струси мозку”. „Успіхи — лише завдяки режиму. Про паління й алкоголь і мови не могло бути. Інакше враз виженуть з команди”.

А на завершення Станіслав Комлик, як і годиться зірці, роздавав автографи всім бажаючим на випадкових аркушах і в щоденниках, на футбольному м’ячі тощо, охоче фотографувався з дітьми на пам’ять. І відразу декілька хлопців різного віку зізнались, що давно мріють "поганяти" на справжніх спортивних мотоциклах. "Справжні гонщики не „ганяють”. Вони їздять з розумом”, — зауважив на це ветеран спорту.

О. Наріжний

Комментарии:

Добавить комментарий: