Хроники Александрии

Два юбілеї

, 15.04.2011

Днями народний аматорський хор „Веселка” міського Палацу культури відсвяткує 50-річчя, а його фундатор і беззмінний керівник — член Спілки самодіяльних композиторів області, заслужений працівник культури України Володимир Скляр — 10 квітня зустрів свою 75 весну. „Ми шануєм його творчість, в нас любов взаємна, бо слова „Веселка” й Скляр — слова невід’ємні”, — написали учасники хору у складеній власноруч „Оді В. П. Скляру”. Постійних учасників у „Веселці” — 40, і дехто з них виступає у складі хору з перших днів його заснування. Бажаючих вступити до відомого аматорського колективу і зараз — хоч відбавляй. Володимир Павлович прослуховує всіх. „Невірно, коли говорять, що немає слуху, вірніше сказати: немає координації слуху з голосом”, — вважає він. Але вакантних місць у хорі на даний час немає.

На стендах у кабінеті міського Палацу культури — міні-музей „Веселки”, весь її творчий шлях у фотографіях, газетних замітках та пам’ятних датах, численних грамотах, дипломах, медалях. Звання „Народний самодіяльний” колективу було присвоєно у далекому 1973 році. А за всю свою піввікову історію він неодноразово визнавався кращим у різноманітних фестивалях, конкурсах, оглядах та звітах. От і минулого року на фестивалі „Калиновий спів” хор „Веселка” зайняв друге місце.

Села Талова Балка, де народився майбутній хормейстер Володимир Скляр, уже давно немає на карті — воно опинилося на дні Світловодського водосховища. Зате на все життя залишився спадок від батьків — любов до музики, і, зокрема, до хорового співу, адже батько з мамою співали у церкві, там і познайомилися. По закінченні Павлиської школи учень В. Сухомлинського Володя Скляр, „на відмінно”, закінчив Олександрійське культосвітнє училище.

Служити він потрапив на Балтійський флот, був машиністом на червонопрапорному крейсері „Кіров”, де також організував художню самодіяльність. У ті часи був девіз: „Комсомол Казахстану — шеф Балтійського флоту”, який діяв ще з часів війни, коли крейсер стояв на Неві і виробляв електроенергію для блокадного Ленінграда. І у мирний час матросам присилали з Казахстану теплий одяг та алма-атинські яблука сорту апорт. Довгі, солодкі та запашні, їх можна було з’їсти скільки завгодно, не боячись оскомини. І команда часто отримувала наказ замість фіззарядки вийти на верхню палубу для відвантаження яблук. Звичайно, до балтійців приїздили з концертами відомі казахські артисти, бували й спортсмени. А самодіяльний колектив крейсера „Кіров” їздив до Алма-Ати, виступав із флотськими піснями й танцями. Скляру пропонували залишитися на флоті, але він після демобілізації повернувся у рідні степи Кіровоградщини.

Спочатку Володимир Петрович працював в Олександрійському професійному ансамблі пісні й танцю „Урожай” — концертмейстером, а потім — і керівником. Та незабаром ансамбль розпався, і значну частину його учасників взяли на роботу на Електромеханічний завод. Тодішній директор підприємства І. Сисоєв був великим шанувальником самодіяльності. Тож артисти влаштувалися на завод, а вільний час присвячували хору. Скляр працював в апаратному цеху слюсарем-електромонтажником. А у 1963 році, коли міський Палац культури передали заводу, „Веселка” переселилася сюди. Уже назавжди.

Мінялися часи і політичний устрій, але хор залишався незмінно активним і затребуваним. Змінювався лише його репертуар. Загалом за усі роки „Веселка” підготувала понад 80 концертних програм, виконала понад 100 пісень. До репертуару входять хорові та народні твори в обробці, і пісні, написані самим Володимиром Скляром на слова місцевих поетів. На гостей ювілейного концерту „Веселки” чекає сюрприз — прем’єра пісні „Балада про Іллю Діброву” (музика В. Скляра, слова кіровоградського поета Г. Шевченка).

Колектив хору вміє захопити глядачів та слухачів вокальним мистецтвом високого гатунку. Тому, де б не виступала „Веселка”, її всюди супроводжує незмінний успіх. Незабаром для хору пошиють і нові костюми, справу взяла під особистий контроль секретар міської ради В. Ставицька. А поки що хористи виступають у костюмах, які були придбані ще заводом, коли той носив назву Електромеханічного. До речі, тоді сценічний одяг також вдалося важко „вибивати”. У Житомирі на фабриці, де. шили костюми, черга була на два-три роки вперед, згадує В. П. Скляр. Із замовленнями приїздили артисти з усіх куточків Радянського Союзу. З Далекого Сходу привозили хутро, шуби та коміри. Куди там нашим… Порадившись із керівництвом, олександрійські аматори вирішили піти на хитрість і… дати хабара. Із хабарем допоміг директор м’ясокомбінату Нюня. Великий саквояж, який принесли самодіяльні артисти, Нюня наповнив духмяними та смачними олександрійськими ковбасами, окороками та копченим м’ясом. Артисти довезли саквояж до Житомира, жодного разу не піддавшись спокусі спробувати смакоту і не відкривши його. Відкрили лише у кабінеті завідуючої фабрики. Звичайно, окута смачними пахощами олександрійських гостинців, жінка не встояла і відразу розтанула. Костюми були готові за півтора тижні — і не лише для хору, а й для танцювального колективу.

„Володимир Скляр — людина творча, енергійна, з ним легко працювати, — говорить про ювіляра директор МПК Г. Абажей. — Вітаючи з ювілеєм, бажаю Володимиру Павловичу міцного здоров’я, сил та творчої наснаги і сподіваюсь на те, що хор ще довгі роки буде радувати глядачів мистецтвом хорового співу. Іншого колективу з таким досвідом та професійним рівнем в області більше немає”.

„Веселка”, у складі якої — літні люди, збирається на репетиції двічі на тиждень. Це краще, ніж сидіти вдома, скаржитися на життя і плекати болячки. Треба намагатися якнайдовше зберігати активність і займатися улюбленою справою, вважають артисти, тоді і вихід на пенсію, який багато хто сприймає як особисту трагедію, пережити буде легше. У багатьох членів колективу складні долі. Але всі вони знаходять розраду та підтримку в колі рідного хору.

Звичайно, для досягнення успіху потрібні чималі зусилля та чітка дисципліна. Проте В. В. Скляр не вважає себе авторитарним керівником — до слушної думки завжди дослуховується. Він не уявляє себе без хору — головної справи свого життя, говорить, це професійна хвороба. Скільки дасть Бог сил, здоров’я і наснаги — буде працювати, інакше — ніяк. Бо лінощі — фізичні та розумові — руйнують людину у будь-якому віці.

Олена Карпачова

Комментарии:

  1. Веселка — жемчужина культурной жизни в Александрии. Жаль, что у этих талантливых людей преклонного возраста нет достойных преемников. Владимиру Павловичу низкий поклон за его талант и желание творить добро!

    Наталия,
    73aef76

Добавить комментарий: