Хроники Александрии

Мобілізаційна готовність військового комісаріату

, 23.02.2011

Напередодні 23 лютого — Дня захисника Вітчизни — думаю, доречно згадати місце, де у воєнні часи згуртовується чоловіча єдність, де до останньої позначки доходять емоції людського кипіння, місце, звідки співвітчизники, покинувши родини, поринають у темряву. Темряву, що зветься війною. Тож, життя довело: від мобілізаційної готовності військового комісаріату залежить боєздатність цілої армії.

У мирні часи військовий комісаріат продовжує виконувати свої функції, але згідно з тими умовами, в яких знаходиться держава. Хтось із великих політиків сказав, що будь-яка держава повинна постійно перебувати у стані боєготовності, бо мирний спокій ще не гарантія недоторканості, яка в будь-який час може замкнутися кайданами на шиї народу. Втім, шановний читачу, залишимо патетику і поцікавимося справами Олександрійського об’єднаного міського військового комісаріату, яким на сьогоднішній день керує підполковник Олег Анатолійович Репенько.

І ось я у кабінеті військового комісара. За столом — молодий статний красивий чоловік у військовій формі, яка, до речі, йому дуже личить. На стіні портрет Президента України В. Ф. Януковича. Зліва — жовто-блакитний Прапор України. Оглянувши кабінет, упіймала себе на патріотичній думці: як добре, що я є громадянкою своєї країни.

Привітавшись, Олег Анатолійович відразу розпочав розмову з приємного для газети „Олександрійський тиждень” моменту — подяки за невідсторонювання, за бажання згадати на своїх сторінках людей у військовій формі, за підтримання славної традиції, що склалася на зорі радянських часів. Продовжуючи розмову, військовий комісар також висловив подяку колективу, яким йому пощастило керувати: за допомогу, поради, розуміння, а головне — за чітке, якісне та досконале виконання розпоряджень. Бо без всебічної підтримки насправді було б неймовірно важко.

Між іншим, комісар розповів і про проблеми, що існують не стільки в стінах військового комісаріату, скільки поза його межами, маючи при цьому пряме відношення до внутрішньої роботи військового закладу. По-перше, наголосив Олег Анатолійович, це не зовсім задовільне фінансування заходів, пов’язаних із мобілізацією, призовом, підготовкою та проведенням заходів територіальної оборони. По-друге, недостатня підтримка з боку належних органів щодо соціального забезпечення певних категорій громадян, що стоять на обліку у військовому комісаріаті. Це інваліди війни, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, пенсіонери Міністерства оборони України. І по-третє, скорочення штату працівників комісаріату майже в чотири рази (в порівнянні із радянським періодом). Ясна річ, що зростаючі навантаження при оптимізації штату — явище не для слабких. Проте, незважаючи на труднощі, завдання виконуються в повному обсязі. За підсумками минулого року, Олександрійський військовий комісаріат посів друге місце в області, поступившись тільки Кіровоградському міському військовому комісаріату.

На цій оптимістичній ноті я залишила Олега Анатолійовича наодинці зі справами, бо, по секрету кажучи, кабінетний телефон уже червонів від дзвінків. Що ж, журналістське посвідчення надавало мені необмежені права безперешкодно заходити до кабінетів і розмовляти зі службовцями комісаріату. Я цікавилась усім: впровадженням контрактної служби на території України, станом справ із призовом на 2011 рік, боєздатністю української армії (техніки) на випадок війни.

На перше питання стосовно прийому громадян на військову службу за контрактом отримала наступну відповідь. На військову службу за контрактом приймаються громадяни України віком від 18 до 40 років, які мають бажання для проходження служби у Збройних силах України, відповідний освітній рівень, придатність до служби за станом здоров’я, наділені певними морально-діловими якостями. Також на військову службу за контрактом приймаються призовники з повною загальною середньою (11 класів), середньотехнічною та вищою освітою, без попереднього проходження строкової служби. Відповідь на друге питання стосовно нового призову приємно здивувала. Виявляється, що молодь сьогодні по-іншому ставиться до можливості служити Батьківщині. Більшість призовників уже не шукає шляхів (як колись) щодо ухилення від виконання конституційного обов’язку. Щоправда, у кількісному порівнянні новобранців (знов таки із минулими часами) на сьогодні показник упав приблизно у чотири рази. Ще 20 років тому призивалося 500 новобранців, зараз 130 чоловік. А от на третє запитання щодо боєготовності України на випадок війни всі як один говорили — „не приведи боже”, а потім запевняли, що якщо треба, то відсіч ворогу надати буде чим.

Закінчивши спілкування зі службовцями військового комісаріату — такими щирими, розумними та приємними людьми, вирішила обов’язково згадати про них на сторінках газети. Ось вони — ті, хто з ранку до самого вечора піклуються про наш мирний спокій, ті, хто ніколи не забуває про бійців минулих літ, ті, хто у неспокійні часи згуртує, не давши посіяти паніку та хаос. Військовий комісар об’єднаного міського військового комісаріату — підполковник О. А. Репенько, заступник військового комісара майор В. В. Єрмаков, заступник військового комісара майор Ю. В. Юрченко, державні службовці: І. А. Бурлака, О. А. Донченко, Л. М. Ляшенко, С. В. Окунева, О. В. Пароконний, Н. І. Чаусова, Л. В. Чупрій, відповідальний виконавець старший солдат М. В. Тарасенко.

Ці люди не випадкові у військовому колективі. Так, О. В. Пароконний — підполковник запасу, до цього близько 15 років відслужив у військовому комісаріаті на посаді заступника військового комісара. І. А. Бурлака — підполковник запасу, проходив службу у в/ч 2269 м. Олександрії. У С. В. Окуневої та О. А. Донченко батьки довгий час працювали у військовому комісаріаті. Л. М. Ляшенко — дружина полковника запасу, учасника, бойових дій. А „старожили” Н. І. Чаусова та Л. В. Чупрій пропрацювали у військовому комісаріаті більше двадцяти та тридцяти років.

На базі військового комісаріату створена та працює філія Центру комплектування, яка здійснює набір та направлення громадян для проходження військової служби за контрактом. Цю роботу організовують та проводять на території Олександрії, Олександрійського та Петрівського районів прапорщик В. В. Сафонов та старший сержант І. Ю. Чупрій.

Тож завершити свій нарис хочу невеличким зверненням до всіх нас: до молоді, чиє життя іще вирує, до людей похилого віку, хто вже набрався мудрості, до тих, хто на своїх міцних плечах носить погони — пам’ятайте, свято 23 лютого — День захисника Вітчизни — дісталося нам у спадщину від наших героїчних пращурів, які захищали землю від ворога. Це свято є символом мужності, героїзму, доблесті та подвигів. Не треба забувати його, а тим більше паплюжити, змішуючи докупи несумісні речі, бо, як відомо, на фронтах. Великої Вітчизняної кожна хвилина здавалася вічністю. Ми не маємо права про це забувати.

Тетяна Михайлюк

Комментарии:

Добавить комментарий: