Хроники Александрии

Школа № 7: бути чи не бути

, 23.01.2011

„Нещодавно стало відомо, що міська влада збирається закривати школу № 7, що у Жовтневому мікрорайоні. Чи правда це?”

З листа до редакції

Школа № 7 знаходиться на центральній вулиці Жовтневого — Трудових Резервів. Враховуючи, що раніше я в ній не була, повинна сказати, старенька двоповерхова будівля має доволі ветхий вигляд. Це і не дивно, адже у 2009 році школа відсвяткувала 70-річний ювілей. Вона почала свою діяльність у 1939 році, а у своєму теперішньому приміщенні, де у післявоєнні роки був гуртожиток, заклад працює з 1946 року. У 1984 школа № 7 з десятирічки перетворилася на 9-річку. За усі роки її існування кошти на ремонт внутрішніх приміщень майже не виділялися. А про фасад будівлі годі й говорити. Тож і не дивно, що школа виглядає не ліпшим чином.

Коли батьки учнів ЗНЗ № 7 дізналися про перспективи закриття закладу, вони за власною ініціативою пішли на прийом до міського керівництва. Директор школи Галина Олексіївна Кисельова на той час була у від’їзді. Делегацію батьків вислухали перший заступник міського голови Л. Давиден-ко та секретар міської ради В.Ставицька. Начебто із закриттям пообіцяли почекати, але відчуття тривоги у батьків не зникло…

Закрити сьому школу було вирішено з метою економії коштів. Мовляв, ніж її ремонтувати й утримувати, дешевше перевести учнів до ЗНЗ № 13 на Перемозі, а для їх перевезення найняти автобуси і супроводжуючих вихователів. У ЗНЗ № 7 навчаються 95 учнів (20 років тому їх було близько 300). Педколектив школи — 14 осіб, усі вчителі з вищою освітою. Деякі з них викладають по два предмети, що не подобається місцевим чиновникам. Але з міста заради двох викладацьких годин до Жовтневого ніхто не приїде, та й викладають вчителі так звані споріднені предмети (наприклад, математику і фізику). Звичайно, внутрішнє оздоблення закладу бажало б кращого, але у старенькій школі тепло, чисто і просторо. Завдяки допомозі С.Цапюка ще у 2005 році заклад був підключений до мережі газового опалення. „Зручності”, щоправда, у дворі, але у цьому плані школа № 7 не унікальна. Меблі старенькі, але у хорошому стані. Взагалі затишок, як можуть, створюють співробітники закладу за допомоги батьків учнів та малочисель-них спонсорів. Колись школа № 7 була підшефною у Байдаківської брикетної фабрики. Тепер ті часи згадуються як найкращі.

Хоча маленька школа № 7 і знаходиться на периферії і не входить до числа престижних в Олександрії, серед її випускників є відомі в Україні і поза її межами люди, якими варто пишатися. Наприклад, А. П. Осипов, випускник 1967 року, колишній співробітник посольства Аргентини (у 2004 році він перший подарував школі комп’ютер. Після нього школа отримала ще один — від М. Лавренка), В. І. Доценко, доцент Національного гірничого університету, Ю. Д. Демченко, проректор Національного гірничого університету, В. В. Рубан, помічник прокурора Олександрії, Н. Т. Зозуляк, лікар-стоматолог, Л. П. Шевченко, методист управління освіти міської ради, В. Д. Міщенко, журналіст, головний редактор видання „Дніпр вечірній”, і багато інших достойних людей. Сьогоднішні учні сьомої школи беруть участь в олімпіадах та конкурсах, де займають середні, інколи призові місця. її випускники переходять до інших навчальних закладів міста, по закінченні яких вступають до вузів. На фоні інших дітей вони демонструють непоганий рівень знань. Наприклад, відмінниця Настя Літвінова перейшла до ЛІТу, де вже через два місяці навчання взяла участь в олімпіадах з фізики, хімії та біології. 50% випускників ЗНЗ № 7 вступають до коледжів та вищих училищ на державну форму навчання. І це при тому, що багато учнів — вихідці з неповних, а подекуди — і з неблагополучних сімей. Значний відсоток батьків безробітні, перебиваються випадковими заробітками.

У Жовтневому мікрорайоні живе багато колишніх шахтарів та працівників брикетної фабрики. Один із них — В. П. Лєдіхов, онучка якого навчається у ЗНЗ № 7. У складі делегації разом з батьками учнів Володимир Петрович також ходив до „Білого будинку” відстоювати школу № 7: „Ми хотіли передати письмове звернення міоькому голові С. Цапюку, але його у той день не було. У цій школі навчалася моя дружина, мій син, а тепер вчиться онучка. Нам сказали, що дітей підвозитимуть до іншої школи орендовані автобуси, а супроводжувати їх буде вихователь. А як бути, якщо уроки закінчуватимуться у різний час і діти не встигнуть на рейс? Та й вставати вранці їм треба буде о 5-6 годині ранку (особливо тим, що живуть на Прохладній). Крім того, діти почуватимуться чужими в іншій школі і в інших класах. Взагалі усі батьки проти закриття школи. Школа — це історична пам’ятка. Закриється вона, потім дитсадок, і район перетвориться на притулок для наркоманів і алкоголіків”.

Думку молодого покоління жителів Жовтневого висловила голова батьківського комітету ЗНЗ № 7 Оксана Прус: „У цьому закладі навчається моя дитина, а через рік до першого класу має піти і друга. Звичайно, перспектива закриття школи мене вразила. У те, що автобус, який підвозитиме дітей до ЗНЗ №13, буде ходити регулярно, у нас мало хто вірить: можливо, цієї ініціативи вистачить на місяць або два, а потім то пального не вистачить, то автобус зламався, то водій захворів чи грошей бракує. Між тим, кількість дітей у мікрорайоні постійно збільшується. Наприклад, аби влаштувати дитину до дитячого садка, я стояла у черзі впродовж цілого року. Останнім часом у Жовтневому з’явилися молоді сім’ї — люди купують будинки, тому що район газифікований, налагоджене регулярне транспортне сполучення. Після закриття брикетної фабрики і ТЕЦ Жовтневий став екологічно чистим, тут розташовані два ставки. Це місце підходить для тих, хто тягнеться до природи. А якщо школу закриють, людям буде невигідно тут жити, і район перетвориться на закрите гетто. Та ще й ходять чутки, що у школі хочуть розмістити табір для вільно-поселених зеків. Тоді можна відразу поставити хрест на районі. Рівнем і умовами навчання у школі ми задоволені: дітей мало, тому вони знаходяться під постійним наглядом вчителів. У цій школі навчалася я сама, двоє моїх сестер, мій чоловік. Знання тут дають хороші — я потім закінчила індустріальний технікум з червоним дипломом. Незадоволених школою у мікрорайоні немає. Навіть батьки, які могли б здати дитину до школи у центрі міста, не хочуть цього робити, адже їм спокійніше, коли діти знаходяться поряд…”

Зараз у 9 класі ЗНЗ № 7 навчається 18 учнів. У першому — 13. А восени 2012 року до першого класу мають прийти вже 20 учнів. Взагалі у мікрорайоні Жовтневому проживають 189 дітей віком від 5 до 18 років. Чи зручно буде дітям добиратися до школи в іншому мікрорайоні, і чи є у ЗНЗ № 13 можливості для прийняття учнів школи № 7? Ставлячи себе на місце матерів майбутніх першокласників, можу сказати, що мені б не хотілося відправляти малюка до шкали „за три села”, зручніше і спокійніше було б, якби дитина навчалася у своєму мікрорайоні.

Л. Давиденко: „Закривати ЗНЗ №7 ніхто не збирається”

Ситуацію із можливим закриттям ЗНЗ № 7 прокоментувала перший заступник міського голови Людмила Давиден-ко: „У міському бюджеті передбачена суттєва сума на утримання відповідних галузей, яку взято із фондів соціально-економічного розвитку. Хоча взагалі-то коштів на утримання усієї мережі освітніх закладів не вистачає: сама мережа не впорядкована, і кількість дітей у класах не відповідає нормативам. Але проводити радикальні реформи і махати шаблею сьогодні ніхто не збирається. Про це я вже говорила, але працівникам школи № 7 чомусь дуже важко у це повірити.

Тож хочу ще раз підкреслити: закривати ЗНЗ № 7 ми не будемо, тому що це економічно неефективно. Зекономлені 300 тисяч гривень — це, звичайно, велика сума, але не ті гроші, на які ми повинні орієнтуватися. Кошти на утримання згаданого закладу ми знайшли. Але я не можу сказати, що в галузі освіти не буде скорочень: є додаткові ставки, які існують не у відповідності до штатного розкладу, штатні одиниці, які дозволялися попередніми начальниками управління освіти. Такої творчості щодо використання бюджетних коштів ми більше допускати не можемо і не будемо. Намагаємося повернутися обличчям до людей, але профінансувати кожен заклад так, як хотілося б, дуже важко, і заклади освіти, які мають певні кошти на розвиток, змушені віддавати їх на утримання таких шкіл, як сьома, Мартоіванівська, Звенигородська. Проте ми проводимо ґрунтовний аналіз доцільності утримання закладів, вивчаємо можливість застосування реформ. Це стосується і ЗНЗ № 7”.

Олена Карпачова

Комментарии:

Добавить комментарий: