Хроники Александрии

Олександрійський олімпієць: „свій серед чужих”

, 21.01.2011

Для Дениса Дмитрієва славнозвісний московський Олімпійський комплекс „Крилатське” вже давно — дім рідний. Якщо точніше — знаменитий велотрек у Крилатському, де Денис цілими днями, до сьомого поту ось уже добрий десяток років відточує свою майстерність у трековій гонці. Він давно і міцно зайняв своє місце серед російської вело-еліти, захищаючи честь біло-синьо-червоного прапора на різноманітних міжнародних змаганнях.

Одним словом, для офіційних спортивних кіл Денис уже давно росіянин (оскільки справді має російське громадянство), і російські спортивні журналісти у біографічних даних велогонщика Дмитрієва навіть його місце народження нічтоже сумняшеся вказують — Росія. Так от, не вірте їм! Навмисне чи ні, але вони брешуть. Насправді ж Денис Дмитрієв народився і виріс у нашій Олександрії, а от випадково чи ні він потрапив до спортивної еліти російської держави, це вже, як мовиться, питання десяте і, додамо, риторичне.

Наперед зробимо оговірку: трохи більше двох років тому, відразу після фінальних акордів Олімпійських ігор у Пекіні, „Олександрійський тиждень” вже розповідав про нашого земляка, учасника Олімпіади. Приводом же для нинішньої розмови стали недавні повідомлення російських мас-медіа про нові успіхи Дениса. Але про це — трохи згодом.

„Він полюбив велосипед з двох (трьох) років…” — такими банальними фразами зазвичай починаються солодкі нариси про відомих гонщиків. Нам не хочеться вдаватись до подібних літературних штампів хоча б тому, що абсолютно всі діти у такому віці залюбки крутять педалі триколісних велосипедів, та далеко не всі з них потім стають чемпіонами чи й взагалі — спортсменами. Як пригадували близькі і знайомі Дениса, він у дуже ранньому віці справді полюбляв кататися на „велику” розбитими дорогами рідного йому 14-го мікрорайону, але ніхто — ні його бабуся з дідусем, ні мама — не надавали цьому якогось значення. Хлопчак, як і інші однолітки, пізніше зазнавав короткочасних захоплень то боротьбою дзюдо, то футболом, то плаванням, аж поки не відбулась у його житті одна, на перший погляд, не надто помітна, але як з’ясується потім — важлива зустріч.

Тренер з велоспорту Олександрійської дитячо-юнацької спортивної школи Валентина Іванина якось робила свій черговий обхід по міських середніх школах з метою підбору дітей, бажаючих займатись цим видом спорту. Так Денис потрапив до секції ДЮСШ і зовсім скоро своїми успіхами на змаганнях місцевого рівня став помітно виділятись серед товаришів, радуючи тренера. До речі, олександрійські періодичні видання, котрі свого часу навперебій захоплено розповідали про російські досягнення Дмитрієва, якось геть забували про дану обставину, або ж згадували про В. Іванину однією фразою. Напевне, не всім довтямки, що означає у житті кожного спортсмена перший тренер, його досвід, талант і порозуміння зі своїм вихованцем. А Валентина Павлівна, досвідчений наставник з багаторічним стажем, „з-під крила” якої вийшло чимало успішних велосипедистів, зараз ретельно збирає повідомлення про всі нинішні досягнення свого колишнього підопічного і пишається ним…

„Не було б щастя, та нещастя допомогло”, — так можна сказати про наступний поворотний момент у нашій історії. Це — про хаос 90-х років з їх масовим закриттям підприємств, невиплатою зарплат, пенсій і махровим розквітом „базарної економіки”. Вони і примусили матір Дениса (яка була йому водночас і за батька) шукати заробітку в Москві. Трохи згодом, не ризикуючи залишати сина-підлітка на виховання у діда і баби, мати забирає його з собою до Білокам’яної столиці (це було у 1999-му році). Там він продовжує навчання в школі, там же мати показує його першому-ліпшому тренеру велосипедистів. Той без особливої цікавості погоджується випробувати юного гонщика-провінціала, поставивши йому за завдання проїхати декілька кіл по треку. Денис проїхав і… легко показав спину своїм суперникам-ровесникам. Тренер милостиво дає „добро” взяти до себе у секцію здібного хлопця з „Хохляндії”.

Вже за пару місяців потому про такі кроки ніхто не шкодував: виявилося, що крім здібностей, Денису також не позичати працелюбності — він для початку стає чемпіоном Москви у відповідній віковій категорії. Потім не примусили себе довго чекати й інші перемоги, звання, нагороди. У 16 років він виконує норматив майстра спорту Російської Федерації, пізніше, після успішних закордонних виступів, стає майстром спорту міжнародного класу. Ще тоді поставлений ним рекорд Росії у спринті на 500 метрів з місця тримався непобитим більше року.

У 2008-му збулась і рожева мрія амбітного олександрійця: він виступає у трековій командній гонці на Олімпійських іграх у Пекіні. Правда, результат російської команди, у складі якої боровся Денис, виявився далеким від призового, але олімпійський принцип „головне — не перемога, а участь” був дотриманий. І Д. Дмитрієв таким чином поповнив зовсім не надто довгий список олімпійців з Олександрії. До недавнього часу також серед його титулів були дворазовий чемпіон Росії, срібний та бронзовий призер Кубків Європи.

А ось і повідомлення російського Агентства „Весь спорт” з останнього чемпіонату Європи на треку, який відбувся у польському Прушкові у листопаді 2010 року: „Росіянин Денис Дмитрієв добився сенсаційної перемоги в індивідуальному спринті. За підсумками кваліфікації, він посів лише 11-е місце, але потім обійшов українця А. Винокурова, ірландця Ф. Енгліша, чеха Т. Бабека. У напівфіналі його суперника Д. Зелінського за порушення правил обгону дискваліфікували, а в фіналі Дмитрієв у двох заїздах обігнав на 200 м рекордсмена світу француза К. Сіро”. Денис Дмитрієв — чинний чемпіон Європи.

Потім (у грудні минулого року) у Мельбурні (Австралія) відбувся перший етап Кубка світу з велоспорту на треку. Денис також брав у ньому участь у складі російської команди, але перший етап виявився для росіян невдалим.

Що далі? А те ж, що й завжди: виснажливі тренування двічі на день, змагання, тренувальні збори взимку на Кіпрі — все у славу російського спорту. За всіма даними, Денис перебуває у відповідній формі і, як провідний спортсмен Росії, не може вважатись бідним матеріально: „единая и неделимая” гідно оплачує працю своєї спортивної еліти, особливо — якщо міряти нашими мірками. Отже, нам залишається лише схвалити вдалий вибір, який зробила одного разу мати Дениса, порадіти успіхам уродженця околиць Олександрії та придбанню, яке зробив у його особі велоспорт Росії. Що ж стосується українського велоспорту… Втім, це вже розмова окрема.

Розділ підготував О. Наріжний

Комментарии:

  1. Здібний хлопець з хохляндіі заробля мєдальки для милостивих кацапів. Бо в нас україна для людей. І серед цих людей нема місця українцям на велосипедах.

    людина,
    d2951da
  2. С себя людына начни, яким украинцам? — вышыванки уже не кормят? национальная идея не греет? Пахать и вкалывать ваше будущее, а способным — удачи!

    Дмитрий,
    8489921
  3. ВИшиванка не може годувать. Це одяг. Національна ідея не гріє, а виправдовує інування. Саме тому пахать будуть ті, хто не є українцем, скоріш хохлом, на зразок тебе. Способные зараз в податковій, то від цього тобі краще? Моє ж майбутнє, дійсно, в Канаді. Краще жити там, аніж пахати тут.

    людина,
    f3a2e80
    • То ты поддерживаешь Дениса? Он тоже выбрал жить там, вместо пахать на Родине. (Или правильно будет в Родине?) С твоим первым комментарием про милостивых россиян это как то не вяжется. Чем интересно милостивые канадцы заслужили твое расположение?

      К.О.,
      0a20c5e
  4. там дороги кращі і менше дурнів. А ще українцем там бути не страшно. Та й дітям замість пахать і ввалувать пропонують безкоштовну освіту (вищу) і медичне обслуговування. Мене не Батьківщина не влаштовує, а державний устрій.

    людина,
    f3a2e80
  5. «Та й дітям замість пахать і ввалувать пропонують безкоштовну освіту (вищу) і медичне обслуговування»
    Гы, хочешь распишу стоимость медычных страховок и послуг освитних для приезжего быдла, которым ты там будешь!? А вообще, украйина — вперде!! (фпирод тобто)

    хилл,
    8bfe5fa
  6. Хипп ну-ка обратно в гальюн, наводи порядок! Говорил тебе вчера — не запивай шмурдяк тормозной жидкостью.. обблевал вокруг себя, так не блюй в нете! Убирать, живо!

    Дядя Вітя,
    bc62290
  7. какой агрессивный этот ПТУшник хипп. Не иначе из галубых Прастов, которые нынче славно «покращують» жизнь.. себе. Даже не своему лохотрату. А что уж об украинцах говорить. Вот хипу обидно стало — нифуя не заплатили, а так старался, попу рвал за убогого Гаранта. Кто виноват? Люди в вышиванках! Ну не Гарант, он такой славный, особенно, когда не пукает в лужу.

    однако,
    bc62290
  8. предыдущий комент принадлежит мне. Ну, неравнодушен я к мальчуганам из ПТУ. А кто без греха..

    Дядя Вітя,
    bc62290

Добавить комментарий: