Хроники Александрии

Забезпечення доступності

, 10.01.2011

Постійні глядачі програми „Без мандата”, мабуть, пам’ятають сюжет за участю депутата Одеської обласної ради Олексія Гончаренка (сина діючого мера Одеси А. Костусєва), який приїхав до Львова і два дні жив у гуртожитку для незрячих, гостюючи у голови первинної організації УТОС М. Петріва. Аби вжитися у проблеми людей з вадами зору, так би мовити, відчути на собі усі „приємнощі” існування у повній темряві, молодий політик відважився на експеримент — не побоявся надіти на очі чорну пов’язку, взяти тростину і пройтися вулицями Львова. Олексій відчув, яким страшним і небезпечним може стати місто, якщо його не бачити. Від постійної напруги та зосередженості навіть крапля води, яка зірвалася з даху будинку і впала йому на голову, змусила хлопця здригнутися. Знявши пов’язку, Олексій розповів про свої відчуття: самотність серед шумних вулиць. Він звик бачити поряд багато людей, а тут раптом довелося залишитись наодинці з собою, відчути свою безпорадність. Хлопець навчився слухати місто, побачив його з іншого боку.

Після експерименту Гончаренко побував у міській раді, і вже через три години після його спілкування з мером Львова А. Садовим на вулиці, де розташований гуртожиток для незрячих, було відремонтовано зупинку для транспорту, встановлені спрямовуючі поручні, прибрано з тротуару стовпи, а біля супермаркету з’явилися два звукові світлофори. Крім того, вже за свої кошти Олексій придбав для незрячих пральну машину і замовив металеві двері з домофоном для гуртожитку. А незабаром у супермаркеті з’явилася нова послуга: замовлення від незрячих стали прийматися по телефону.

А в Олександрії нещодавно у черговий раз затверджено новий склад комітету забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Очолив цей консультативно-дорадчий орган заступник міського голови, начальник управління ЖКГ Анатолій Дичко. Комітет має пильнувати за тим, щоб згадані категорії жителів міста мали безперешкодний доступ до житла, громадських та виробничих об’єктів, місць відпочинку, могли користуватися дорожньо-тротуарною мережею, транспортом, засобами зв’язку та інформації, розробляти пропозиції з приводу поліпшення умов, удосконалення нормативів та стандартів стосовно безперешкодного доступу маломобільних груп населення, що, до речі, передбачено Указом Президента України № 900/2005 „Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями”.

Вищезгаданий комітет створений у нашому місті вже давно. Він регулярно збирається на засідання, але результати його роботи, прямо кажучи, у вічі не кидаються. „Часу на засіданнях витрачається багато, але здебільшого він іде на балаканину, — ділиться враженнями заступник голови комітету, заступник директора УВП УТОС Лілія Лук’янчук. — Конкретних результатів діяльності поки що дуже мало, хіба що кнопки виклику в деяких аптеках. Щороку на потреби громадських організацій виділяються бюджетні кошти. Я б їх не розпорошувала на придбання канцтоварів, подарунків до свят і т.ін. Було б набагато краще, якби на ці кошти відремонтувати тротуари, встановити звукові світлофори — все це стало б у пригоді великій кількості людей не лише з обмеженими можливостями, а й, приміром, пенсіонерам. А якщо робити пандуси, то треба подбати і про те, щоб колясочники могли самі відчинити двері в організації та установи… Звичайно, на реалізацію цих проектів потрібні гроші. Але до них треба ще й бажання. У Кременчуці, наприклад, під час надання дозволу на будівництво мережі супермаркетів АТБ була поставлена умова: обов’язкове встановлення звукового світлофора біля нового магазину”.

Склад комітету міняється, і всім новоприбулим Лілія Олександрівна (вже вп’яте) демонструє „веселі картинки”: відеозаписи із зображенням звукових світлофорів в інших містах. Показовим є телесюжет про те, як для людей з вадами зору в рамках програми „Доступне Закарпаття” в Ужгороді встановлено чотири звукові пристрої на перехрестях та на державних установах: мерії, управління соцзахисту, вокзалах, лікарнях. Вартість встановлених звукових пристроїв вітчизняного виробництва — від півсотні до двох тисяч гривень, а місця їх розташування обговорювалися разом з громадою. Благодійники виділили 90 тисяч гривень, продемонструвавши таким чином, як можна забезпечити доступність людей з особливими потребами.

Поряд з нами у нашому місті живуть більше трьохсот людей з вадами зору, які знаходяться на обліку в УТОСі. Звичайно, ми мало уявляємо собі їхнє життя. Як, скажімо, незрячі розраховуються у магазинах? Виявляється, тільки сподіваючись на чесність продавця. Щоправда, на грошових купюрах є позначки для незрячих — рисочки, трикутнички і т.ін., але зроблені вони не досить чітко — їх ледве можна намацати тільки на новеньких банкнотах. Нам здається простою і зовсім звичайною справою, приміром, піти до поліклініки на прийом до лікаря. А спробуйте зробити це, якщо ви нічого не бачите. Як дійти до лікарні? Як відшукати регістратуру і лікарський кабінет, який знаходиться на одному з верхніх поверхів, зайняти чергу і запам’ятати за ким? Навіть похід за покупками для незрячих є неабияким випробуванням.

Кожна людина має право вільного доступу до будь-якого об’єкта соціального призначення, торгівлі і т.п. Люди з особливими потребами так само як і всі, хочуть жити повноцінним життям і мають на це право. Ми можемо їм допомогти — було б тільки бажання. Хочеться вірити, що в новому складі комітет забезпечення доступності працюватиме ефективно. Чи може олександрійським інвалідам варто також надіслати заявку на участь у програмі „Без мандата”?

Олена Карпачова

Комментарии:

Добавить комментарий: