Хроники Александрии

Династії олександрійської міліції

, 20.12.2010

Олександрія виявилася містом, можна сказати, багатим на міліцейські династії. Фамільні традиції нести міліцейську службу було утворено у родинах Руденків, Горяних, Лисяків і Титаренків.

Анатолій Миколайович Руденко очолював районний, а потім і міський відділи Управління міністерства внутрішніх справ, працював на посаді начальника слідчого управління УМВС України в Кіровоградської області. Нині перебуває на пенсії, але від правоохоронної діяльності не відпочиває — працює адвокатом. Син Анатолія Миколайовича, Олексій Руденко, обіймає посаду начальника слідчого відділення РВ УМВС, а донька Анна працює викладачем Київської Національної Академії МВС, займається східними єдиноборствами — має ступінь кандидата у майстри спорту з кікбоксінгу. Онуки Поліна і Ярослав у свої п’ять з половиною років ще не вирішили, чи підтримають сімейну традицію, але у родині плекають надію, що Поліна успадкує прабабусин фах і стане медиком, а Ярослав вже самостійно виявляє підвищену увагу до автотранспортних засобів.

Батько

Після служби у лавах Радянської Армії голованівчанин Анатолій Миколайович поступає до Харківського юридичного інституту, вже маючи за плечима професію фельдшера — у 1974 році закінчив Одеське медичне училище № 3. Приїхавши до Голованівського районного відділу міліції отримувати паспорт після армії, побачив вивіску „Поступайте у вищі навчальні заклади МВС”. Вирішив подавати документи. І поступати, і навчатися було важко — знання ставилися понад усе. Анатолій Миколайович наводить приклад: „На нашому курсі три генерали, два доктори юридичних наук (про кандидатів я вже мовчу — їх із десяток буде, і про полковників теж мовчу — їх багато), зараз один з моїх „однокашників” на посаді заступника міністра МВС України, другий — завідувач секретаріату комітету Верховної Ради України з питань правосуддя”.  Після закінчення інституту молодого спеціаліста „розподіляють” до Олександрійського районного відділу міліції — до цього моменту Анатолію Миколайовичу ще ні разу не доводилося бачити місто. Із житлом були труднощі — півроку мусив фактично жити у кабінеті. Коли дружина переїхала до місця служби чоловіка, то мусили теж жити у кабінеті третього поверху райвідділу, аж поки вже не дали житло — на той момент був уже сімейним, одружився після першого курсу інституту. На момент переїзду до Олександрії синові Олексію якраз виповнився рік.

Діти

Коли дітям настав час обирати професію, то вони обрали шлях батька, хоча в сім’ї не було ані бесід, ані „агітації” на цей рахунок. Батьки, знаючи ізсередини всю важкість служби, свідомо не хотіли „підштовхувати” дітей до цієї професії, впливати на їх вибір, а діти, у свою чергу, змалечку бачили „службу дні і ночі” — і зробили самостійний вибір. І Олексій, і Анна закінчили магістратуру Академії управління МВС України. Анна отримала диплом з відзнакою і їй запропонували залишитися працювати викладачем. Олексій працював слідчим, потім старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого управління УМВС України в Кіровограді, а потім йому запропонували очолити слідче відділення Олександрійського РВ УМВС. Роботу молодшого покоління Анатолій Миколайович оцінює без притаманного старшим ретроградства (коли часто кажуть — „а от у наші часи…”): „Думаю, що зараз їм важче працювати, аніж нам тоді. Дуже багато змін у законодавстві, які, на мою думку, не завжди йдуть на користь — просто захаращують роботу слідчого, тим більше, що зміни відбуваються дуже часто і слідкувати за ними все важче і важче”.

„Певні сімейні традиції в Олександрії є — мій син Олексій теж працює слідчим, він на своєму місці, я вважаю. Працює вже десять років — у нього за цей час з’явився власний цінний досвід. У цьому ж слідчому відділення працює слідчим Василь Володимирович Лисяк, а його батько, Володимир Васильович, працював зі мною у відділенні старшим слідчим. Василя я знаю ще із самого його дитинства. Після закінчення Кіровоградського інституту він прийшов працювати на посаду слідчого — і я вважаю, що непогано працює. Є у нас династія Горяних. Василь Григорович Горяний, на мою думку, був одним із найкращих співробітників служби ДАІ райвідділу. А син, Володимир Васильович Горяний зараз працює старшим слідчим слідчого відділу слідчого управління УМВС з розслідування дорожньо-транспортних пригод, вже підполковник міліції — один із найкращих співробітників цієї служби в області.

Є ще у райвідділі династія Федоренків — Федоренко Юрій Петрович був незмінним заступником начальника райвідділу по роботі з особовим складом понад 18 років. Його син Олег зараз працює командиром Олександрійської окремої роти ДПС ДАІ, тут в Олександрії. Титаренки — теж династія свого роду. Сергій Миколайович прийшов працювати у 1982 році водієм відділення карного розшуку, поступив у Київську вищу школу міліції, після закінчення його призначили начальником відділення карного розшуку. Вважаю його одним із кращих оперативних працівників райвідділу за всі часи. Мабуть, цьому сприяло те, що він мав дуже належну підготовку, спортсмен — мав перший розряд з боксу, футболіст. Він і зараз у свої 52 все рівно грає у футбол. У 1998 році із посади заступника начальника Олександрійського райвідділу його висунули на посаду начальника Петрівського районного відділу міліції. Потім направили у Долинський райвідділ, звідки він і пішов на пенсію. Його рідний брат, Василь Петрович, прийшов у райвідділ у дев’яностих на посаду інструктора з бойової і службової підготовки. Поступив до Одеської школи міліції, був призначений на посаду дізнавача, з цієї посади — на посаду слідчого. Потім працював старшим слідчим. Начальником слідчого відділення працював майже вісім років. Тоді був призначений на посаду начальника райвідділу, де зараз і працює”.

Міліціонер на відпочинку

„У лютому 2009 року я пішов, як говорять, „на заслужений відпочинок”, 33 роки пропрацювавши. Знаєте, перших три місяці, поки я був удома — я не міг знайти собі місця…більше 30 років постійно між людьми, а тут відчуваю — щось не те. Поїхав до Кіровограда, здав заліки комісії, отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, узяв в оренду кабінет — тепер в силу своїх можливостей допомагаю людям. У мене життєве кредо: можеш допомогти людині — допоможи. Я і дітей своїх цьому навчав, і своїх підлеглих співробітників”.

Побажання

„Зараз дуже важко їм. Нестабільна ситуація з фінансуванням. У цьому плані виходить, що міліція залишилася один на один із злочинністю. Різні чутки про вік, стаж, вислугу…Удачі хочу побажати, благополуччя та терпіння — я вважаю, що не завжди до міліції буде таке відношення з боку держави. А головного побажати хочеться — здоров’я. Буде здоров’я — буде і робота”.

Наш кор.

Комментарии:

  1. Підтримати «свого» під стіни Генпрокуратури приїхали члени ОЗУ «Кумівське»

    Аналитик,
    659f6c2

Добавить комментарий: