Хроники Александрии

Перед Різдвом. Бесіди з отцем Анатолієм

, 9.12.2010

Напередодні Різдвяного посту Відомості спілкувалися з настоятелем Свято-Олександро Невського храму протоієреєм отцем Анатолієм.

Є така думка, що найгірше, що може бути для людини, — це звичка. Хотілося б поговорити про те, як люди звикають, або як варто боротися зі звичками.

— Є і хороші звички. Звичка робити добре діло — це добра звичка.

Тоді, виходить, що ми можемо робити добрі справи більше за звичкою, аніж за покликом душі?

— Візьміть, наприклад, молитву. Звичка молитися навертає серце, нагадує про Бога.

Можливо, для молитви краще така річ, як дисципліна, аніж звичка?

— У молитві все — там є і дисципліна, і звичка, яка переходить у щось більше, ніж звичка.  Буває, що люди моляться в екстремальних випадках. А буває, що виникають екстремальні ситуації, а людина не молиться — не навикла. Є й інше, коли у людини такий тяжкий стан душі, що молитва у неї далека від справжніх почуттів. Немає у серці потрібного відгуку. Але це етапи молитви. Спочатку людина молиться — просто читає текст.  Але коли людина молиться таким чином, проходять дні, проходять тижні, поступово розум усе більше і більше заглиблюється у текст — так, потихеньку починає і серце реагувати. Людині починає бути сумно за свої гріхи. Сумніше, ніж звичайно. Багато людей кажуть — „так, я грішний”. Але чи плачеш ти за своїми гріхами? Справа не в тому, щоб сльози лити, а чи дійсно ти в душі настільки жалкуєш, що грішиш перед Богом? Це і є розм’якшування, підготовка ґрунту душевного — тому що наші душі бетонні. Залізобетонні. Виходить, як у притчі про сіяча, який сіяв зерно — одне зерно впало при дорозі, інше на кам’янистий ґрунт, третє серед будяків, а четверте там, де був здобрений, хороший ґрунт. І зерно приживалося тільки на здобреному ґрунті. А там де падало зерно при дорозі, на кам’янистий ґрунт — все пропадало. Так, наші душі — кам’янисті. А щоб їх роздробити, щоб там ґрунт нормальний з’явився, щоб зерно прийнялося, то треба попрацювати. І тут вже включається і дисципліна, і звичка поступово усе більше і більше свою роль грає, і дивишся — душа вже ніби й оживає.

Тут якраз цікавить момент, як не перескочити оцю межу, що ти можеш просто звичку зробити такою собі повсякденною процедурою. Відчитав ти, зітхнув полегшено — і все нормально. От у чому питання.

— Не вийде. Чому не вийде? Тому, що рано чи пізно не захочеться молитися за звичкою. Якщо не буде підґрунтя, якщо не буде відгукуватися серце, мозок, душа, то рано чи пізно ця звичка перестане „працювати” — перехочеться молитися.

А як щодо ситуації, коли люди часто звертаються не за покликом душі, а маючи потребу вирішити якісь свої нагальні проблеми?

— Є багато приводів, щоб підійти ближче до Бога. І ці приводи, насправді, це намагання Господа через усі ці негаразди нас привернути. Через проблеми, через зацікавленість у якихось моментах — звісно, є різні варіанти. І часто таке буває, що люди приходять з проблемою, а їм Господь відкривається у такій красі, що проблема чи вирішується, чи не вирішується (бувають такі проблеми, що їх тяжко вирішити) — але це вже не основне. Основне те, що людині відкрилася гармонія, абсолют.

А тут немає ризику, що виникне такий собі споживацький фактор?

— Ми ж не скажемо, що у нас споживацький характер до повітря, яким ми дихаємо? Ми ж без нього не можемо. І ніхто не скаже, що повітря для нас має споживацький характер. Це умови для існування. Так само і духовні умови для існування — це теж є наше дихання. Бог є скрізь, але наскільки ми користуємося цими умовами?

Хотілося б тоді поговорити про таку річ, як лінь. Можливо, це теж звичка? І наскільки можливо, що Різдвяний піст дає шанс з цією лінню поборотися?

— Справа у тому, що Господь створив людину з великим ресурсом. Але все має свої певні межі. І для людини є свої межі існування. Коли ми виходимо за ці межі, то у нас виникають всілякі негаразди. Гріхи, власне кажучи. Що  таке гріх? Гріх це порушення закону. Якого закону? Закону нашого ж існування. Ми себе знищуємо тим, що грішимо. Господь нам дав межі існування, а ми за них виходимо. І вихід за ці межі є для нас руйнівним. І лінь, як така, вона ж не виникає на пустому місці — вона виникає внаслідок певних дій. У людей дуже багато „зав’язано”, наприклад, на їжу. Люди через їжу дуже багато потерпають. Наприклад, апостол Павло пише „не упивайтеся вином” — тобто, само по собі вживання вина не є гріхом. Але є межі розумні. І якщо ми упиваємося вином, то апостол Павло конкретно пише — там є і блуд. Тобто, він навіть нам повідомляє, в яку сторону гріховну буде нас тягнути, якщо ми перейдемо оцю межу. Це звучить як теорія, але все це має практичне підтвердження, як ми бачимо. Дуже багато людей страждає, наприклад, на переїдання. Ніби й не помітно особливо, що переїв, але вже якось хочеться, краще, полежати — така тонка межа.

Якраз про те, що ми більш охоче сприймаємо те, що не потребує від нас особливих зусиль.

— Справа в тому, що порушено баланс, дуже сильно порушено, між споживанням і творчістю. Велика більшість людей постійно сидить у залі перед телевізором — споживає. А піст — це творчий процес. Причому не абстрактний, а  процес творіння себе. І у цьому процесі творчість не обов’язково має бути творчістю напоказ. Навіть більше того, Господь такого і не схвалює, тому що тут підмішуються і марнославство, і гордість. А творіння себе — це набагато цікавіше, ніж дивитися цікавий фільм. Хоча і фільм цікавим може бути тільки тоді, коли він дійсно принесе для душі якусь користь. А якщо користі ніякої, то що це тоді?

Мені сподобався сайт про гору Афон. Там є розділ „Новини”. В цьому розділі сказано приблизно таке: „Основна маса подій, що висвітлюються у мирських засобах масової інформації — це абсолютно нікому не потрібні і пусті події. Прочитав — і тут же забув. І все. І якщо цих подій велика маса — значить, взагалі усюди пусто”. Тому, повідомили на сайті, ми будемо повідомляти вам тільки про ті події, які матимуть користь для душі.

 Тут хочеться сказати, що піст — це дуже хороша можливість, нагадування, стимул привести себе в порядок до свята Різдва. Привести свою душу в порядок, і тіло в порядок. Якщо на душі якісь негаразди, якісь відчуття — прийдіть до церкви, помоліться. Якщо є гріхи, покайтеся. Господь допоможе, очистить, заспокоїть. І ви душею будете чистіші і спокійніші, і це буде іншим передаватися. Мало того, всі ці дії приведуть до того, що ви ближче станете до Бога, будете краще розуміти це свято. І вам дійсно буде радісно, що Христос родився. А не тому, що треба вечерю носити або ще щось. А у нас, поки що — це свято надій і поздоровлень. Ми один одному бажаємо, щоб усе добре було у новому році — і з оцього нам радісно. А те, що Христос родився, і яка особисто наша до цього причетність — тут німа сцена виникає.

От, є ще „нова” українська політеїстична традиція. Є китайські календарики або інші сувеніри, що обіцяють тобі допомогти І все, що від нас потрібно — це їх придбати і поставити десь біля компьютера. Що тоді можна сказати багатовекторному  олександрійцю, який має освіту, читає гороскопи, вірить у рік за китайським календарем, але й прихильно ніби ставиться до тих традицій, які у нас тисячу років вже є?

— У свій час Блаженнейший наш предстоятель митрополит Володимир сказав відносно ходіння депутатів у різні місця, у різні храми — і у синагогу, і у костьол по черзі ходять.  Митрополит Володимир з цього приводу висловився таким чином, що кожен повинен знати, в яку йому церкву ходити. Тобто, замість слова „багатовекторний” можна сказати „ніякий”. Тут слід запитати у самого себе — ти християнин чи ні? Якщо ти не християнин, то ти маєш вирішити, хто ти є. Мене вже запитували — а що буде після 2012 року? Як що? 2013 рік, кажу. Від Різдва Христова. Таке вже міцне пішло інформаційне навантаження, що на 2012 році закінчується календар давніх майя. Але ж вони не могли цей календар безкінечно складати — рано чи пізно вони ж мали його закінчити, та їх вже й самих немає. А християнський календар продовжується.

Щодо календарної теми — чи не потребує нинішня ситуація зі святами кардинальної реформації. Якщо на Заході населення святкує спочатку Різдво, а потім вже Новий рік, то у нас навпаки. Перше січня Новий рік, сьому — Різдво. Мені здається, що святкуванню Різдва це дуже сильно перешкоджає.

— Не варто. Багато людей на планеті живуть зовсім за іншими календарями взагалі. Китайці мають свій календар — а їх півтора мільйярда. В Індії, а там мільйярд населення, свій календар. Увесь мусульманський світ дотримується власного календаря. Справа не в календарі. А в тому, що по мірі того, як населення буде себе більше і більше відчувати християнами, потреба у якихось календарних змінах відпаде. Ми сьогодні отак-от живемо. Але є процеси, що тривають не 5 років, а 50 або 100 років.

Побажати один одному всього найкращого у ніч з 31 грудня на 1 січня — гріха немає. Гріх — привести себе до „свинячого” виду. А піст треба старатися тримати. Тримати себе в рамках. Різдво несе зовсім інше внутрішнє навантаження. Це подія більш значима, ніж Новий рік. Різдво — це початок християнства. Це початок спасіння роду людського від гріха. З цієї події  випливає ще більш грандіозніша подія, Воскресіння Христове. І якраз по мірі того, як ми цей зміст розкриваємо в собі і усвідомлюємо, то звісно, що Новий рік йде у тінь.

Тому бажаю читачам „Відомостей” підійти до свята Різдва по-християнському. Християни — це люди, які носять ім’я Христа. Послідовники. І цей момент є ключовим.

Ну, сьогодні ж багато хто може сказати, що є християнином.

— Так, є люди які, як би сказати, чули, що є Бог. Але більшою мірою сприймають це, як теорію. Тут все-таки, продовжує грати роль радянська ідеологія, це перше. Друге, ця  ідеологія переросла у післярадянську, тобто вже не радянську, але й не християнську. Це ідеологія матеріалізму. Вже не марксистсько-ленінського, але матеріалізму. Матеріалізми ж різні бували у різні часи. Ми зараз перейшли у якийсь інший матеріалізм. Але це все не має відношення ні до віри, ні до релігії, ні до Христа. Тому хочу побажати підійти по-християнському до свята Різдва. А от щоб достойно підготуватися до цього свята Церква і пропонує християнам попоститися.

Записав Володимир Міхалєвіч

Комментарии:

  1. А если выполнять все 10 заповедей, но не быть прихожанином церкви. Какое к такому человеку отношение служителей культа? На Страшном суде судимы будут не только души, но и церкви. А если ходил не в ту церковь? В «Белой гвардии» Булгаков устами Бога говорит: «А мне одинаково верите вы в меня или нет, главное — поступаете одинаково…» Что главное в вере? Защита, помощь от Бога, или неспособность самому принимать решения за себя и свое будущее?

    Виктор,
    91d6980
  2. А як ставиться о. Анатолій до пам»ятника в.лєніну на площі, де колись стояв Храм Божий? Толерантно? Якої благодаті чекати місту, де в центрі — безбожник?

    111,
    1f85942
  3. Бугага ! Чтобы благодать была, нужно работать и не выбирать во власть воров. А Ленин здесь не при чём.

    Хурдымурды Тракторбаев,
    d50defb
  4. де в центрі – безбожник?
    так он же памятник!0-0

    Тарас,
    a2cc19c
  5. +++111===Якої благодаті чекати місту, де в центрі – безбожник?=== для КПСС, ОН ОБЪЕКТ ВЕРОВАНИЙ и поклонений,как Энгельс и Маркс т.е 3-ца , А по национальность все 3-ое идеально подходят.

    РВС,
    0ec4530

Добавить комментарий: