Хроники Александрии

За клубні кольори — хоч куди!

, 29.11.2010

Фанати ПФК „Олександрія” проїхали за командою 1210  км від Алчевська до Ужгорода

„За наші клубні кольори, за них поїдем хоч куди!”  — як співається в одній з пісень олександрійських фанатів. У цьому сезоні їм вдалося „об’єднати” схід і захід. Команда ніколи не лишиться без підримки. Тим більше, при прикрих поразках, які трапилися на цих виїздах.

Протистояння в Алчевську

23 жовтня ПФК „Олександрія” відправилася до Алчевська мірятися силами з місцевою командою „Сталь”. Підтримати гравців вирвалося 6 уболівальників. Цікаво, що на залізничному вокзалі станція Алчевськ називається „Комунарівськ”, а з автовокзалу взагалі немає прямих рейсів у це місто. Шлях до луганського краю склав приблизно 7 годин. І ось ми тут! Виходимо з вокзалу — і перед очима постають довгі споруди коксохімічного заводу. Здається, що вони протягуються через усе місто. Сідаємо у маршрутку і їдемо до кінцевої зупинки, щоб зробити біглий огляд того, що можна подивитися. За площею та населенням Алчевськ трохи більший від Олександрії. Тут є два озера, які місцеві називають Малим і Великим лиманом. Рибалки розказали, що риби тут вдосталь, хоча вода на вигляд дуже каламутна. Один з лиманів розташований біля церкви Св. Георгія. На території храму навіть є невеличкий доглянутий ставок з табличкою „Купатися заборонено”. Як з’ясувалося, фотографувати біля храму теж не можна. Охоронець дуже нервує, побачивши фотоапарат, і попереджає, що для світлин потрібен дозвіл настоятеля храму. Більш того, в магазинах теж забороняють фотографувати. На виході з церкви звернули увагу на пам’ятний знак на честь козаків за написом „освящен мЕтрополитом”. Помилка у написі повеселила. Неподалік від храму зупиняється автобус ФК „Сталь”, з якого виходять декілька гравців. У спортивних костюмах, з серйозними обличчями, вони мовчки прямують до церкви. Певно, ставити свічки за перемогу у сьогоднішньому матчі. Прямуємо далі вулицями міста, час від часу помічаючи написи на будинках „небезпечна зона, під балконами не ходити”. Таких дуже багато, у тому числі, й у центрі Алчевська. Майже всі — п’ятиповерхівки. З будинків часто падає облицювальна плитка, сказали місцеві жителі.

Помічаємо афішу матчу „Зоря” Луганськ — „Кривбас” Кривий Ріг, який відбувається того ж дня. Так що в алчевців є вибір, за кого вболівати.

Місцеві жителі здаються смурними і недоброзичливими. Весь день ми стикаємося з мало не ворожим ставленням алчевців, де б ми не були. В тролейбусі контролери хотіли здерти з нас штраф за те, що ми у пустому салоні чекали на кондуктора. Виявляється, за проїзд потрібно платити водієві через віконце біля входу в салон. Уявіть, якими уважними мають бути алчевські водії — встигати і за дорогою слідкувати, і квитки давати. До того ж, квитки необхідно компостувати.

Нарешті крокуємо до стадіону, що вміщає до 9 тисяч глядачів. Як і у більшості таких споруджень в Україні, сектори тут не накриті дахом. Вони обладнані пластиковими сидіннями у червно-чорних кольорах клубу. Перед входом нас не обшукують. Місцеві вболівальники і міліціонери з подивом і цікавістю дивляться на нас. На гостей вони не очікували. „В цьому році до нас приїздили тільки футбольні фани з Охтирки! — каже один із правоохоронців. — Ви ж із Луганщини?”. Поки ми розтягуємо на секторі виїздні банери, повз нас проходять туди-сюди групки алчевських уболівальників. Відчуваємо, що ми є диковинкою для них, і на рівні підсвідомості виникають думки, що ми потрапили до зоопарку.

Перед початком гри до нас підходить інспектор матчу і попереджає не палити піротехніку.

Цікаво, що пиво проносити і вживати на грі можна. Певно, то додає вболівальникам сил підримувати „Сталь”.

І ось початок гри, за якою на стадіоні спостерігає близько 70 людей. Мабуть, поїхали таки алчевці за „Зорю” вболівати! „Сталь” активно підтримують до півсотні фанатів, що називають себе „Сталеварами”. Протягом усього матчу вони вигукують образливі заряди і намагаються принизити гостей міста. Така агресія відверто дивує, адже ніяких причин для такої занадто „теплої” зустрічі немає. Але на провокації олександрійці не ведуться, викладуючи усі сили на підтримку команди. За подіями на полі важко спостерігати через яскраве сонце, що висить на горизонті якраз напроти нашого сектору і сліпить очі. Повз нас проходить жінка з хлопцем і вітається з нами. Як виявилося, то родичі півзахисника ПФК „Олександрія” Руслана Зейналова. У сьогоднішньому матчі він вийшов грати після перерви через лікування травми. До речі, свого часу Руслан був гравцем „Сталі”.

„Я — 12-ий твій гравець!” — кричать олександрійці. На протилежному боці стадіону заряджають місцеві вболівальники. Але їхні кричалки слово в слово запозичені у вболівальників інших клубів. Оригінальних зарядів ми так і не почули. Однак найпалкішу підримку „Сталі” забезпечили близько десяти дорослих фанатів віком під 40 років. Вони стояли окремо від інших і дуже голосно вболівали. У перерві чоловіки подякували нам за виїзд та підтримку.

Наші гравці впевнено атакують ворота опонента, але перевага у першому таймі все ж таки за господарями поля. „Сталь” забиває гол, а нашим футболістам так і не вдається вибороти перемогу. „Сталевари” запалюють вроцлави, що спричиняє розборки з міліцією.

Фінальний свисток, і гравці дякують олександрійцям за підтримку.

„У команді дуже багато травмованих гравців, — сказав на післяматчевій конференції тренер ПФК „Олександрія” Андрій Купцов. — Слабо зіграли у захисті. Футболісти дуже схвильовані, що на такій ноті завершився цей матч. У сьогоднішній грі ми вперше за все перше коло не забили гол”.

Так і є, гравці ПФКО до цього дня провели блискучу серію виграшних матчів.

Кілька фанатів їдуть додому разом із гравцями у клубному автобусі. Решта сідають на потяг, але там пригоди аж ніяк не закінчуються. На них ще чекає „весела” подорож із циганами, їхніми прокляттями та п’яним хлопцем, який рукою розбив навскрізь вікно у купе. Алчевськ виявився нелегким для усіх.

А вам слабо? Підтримка в Ужгороді

Наступний матч на виїзді ПФК Олександрія” грала з ужгородським „Закарпаттям”. Їхати більше тисячі кілометрів, майже до кордону з Угорщиною. Та то не біда! На цей матч вдалося потрапити тільки одному вболівальнику. В історії олександрійських вболівальників це найдовший виїзд. Про подорож і підримку — з перших вуст від футбольного фаната Філа:

„Об 11:15 прибуваю київським поїздом до адміністративного центру Закарпаття. Матч запланований на 14:00, тож на огляд міста часу обмаль. Забудова, архітектура, атмосфера — все це відразу вказує на довгу і різноманітну історію міста. До історичного центру крокую Швабською вулицею (мабуть, там живуть виключно прихильники німецького „Штутгарту”). Минаю пішохідний міст через річку Уж, обласну філармонію, де раніше була синагога, греко-католицький собор. Минаю вузенькі старовинні вулички. По дорозі зустрічаю розфарбованих різнокольорових ведмедів — символів краю. Ось і головна візитівка міста — Ужгородський замок, збудований ще у ІХ толітті. Оглянувши його кам’яні мури, прямую до стадіону найдовшою в Європі липовою алеєю. Напевне, цей шлях став основним для усіх виїзних фанатів — зустрічаю написи львів’ян, дніпрян, луганчан, киян, одеситів…

Ось і стадіон „Авангард”. Він відразу справляє приємне враження. На вході жодного шмону, лише два стюарди, які збирають квитки.

— Де у вас гостьовий сектор?

— Туди, направо. Але у нас взагалі-то платний вхід.

— Добре, розберемося, — і рушаю далі.

Розвішую на секторі чотири банери. Зі стартовим свистком починаю заряджати, за що одразу ж отримую оплески від воротаря Юрія Паньківа. У першому таймі нашим нічого не вдається на полі. Господарі запам’яталися пенальті, ударом у поперечину та небезпечним ударом у кут, який наш голкіпер перевів на кутовий. У перерві поряд з моїм сектором самотньо проходить якийсь підполковник. Цікавиться, чому так багато гостей приїхало.

Ужгородських вболівальників — близько 30 оловік із усієї тисячі глядачів. Вони нічим не дивують — пара банерів, звичайний репертуар і „звук”.

Від початку другого тайму стає зрозумілим, хто йде на першому місці. Новий гравець нашої команди Давид Таргамадзе зрівнює рахунок. Чи не єдина атака господарів приносить їм гол.

Вигукую наші основні заряди. Останні 5 вилин заряджаю без зупинки. Принциповість гри призводить до численних суперечок між гравцями команд та арбітрами. Наші до останніх секунд намагаються зрівняти рахунок, та, на жаль,… 2-1. Гравці по одинці підходять до єдиного вболівальника. Дякує за дальній виїзд і головний тренер команди Володимир Шаран.

Помітно, що і тренерський штаб, і гравці засмучені результатом, але при цьому їм вдається випромінювати оптимізм і впевненість у майбутніх перемогах. Вітаю нашого воротаря Володимира Овсієнка з Днем народження і сідаю до клубного автобуса. Клуб знову не відмовив підвезти фанатів додому. Попереду — довга дорога додому і останній виїзд сезону”.

12 листопада вболівальники прямували до Бурштина підтримувати команду у матчі проти „Енергетика”. Сподіваємося, у наступному сезоні і Ви будете серед нас! Команді завжди потрібна підримка!

Єгор Костоломов

Комментарии:

  1. Так классно про футбол в Александрии еще никто не писал. Так держать!

    hg,
    7014e5c
  2. ПФК «Александрия» — это круто, классные парни которые умеют играть и побеждать.
    Лавренко Н.Н. — СУПЕРМЕН ! Вот нам бы такого мера !!!
    Расцвели бы не только стадионы и клуб, а и ГОРОД и люди в нем!
    ТАК ДЕРЖАТЬ !!!
    Цель — ВЫСШАЯ ЛИГА !!!
    МЫ ВАС ПОДДЕРЖИМ !!!

    ирина,
    f85c68b
  3. Сподіваємося, у наступному сезоні і Ви будете серед нас! Команді завжди потрібна підримка!====можно сказать только одно:=Молодцы!=+++Нужен Обще признанный координатор по взаимодействию на выезды ПФК А

    РВС,
    f368d2b

Добавить комментарий: