Хроники Александрии

Один напіввовк вартий справжніх двох

, 17.11.2010

„Здається, Олександрійщина останнім часом стає небезпечною територією для розведення худоби дрібними фермерами. Рік тому, восени 2009-го, у газеті „Олександрійський тиждень” була надрукована розповідь одного з ваших читачів (з яким особисто знайомий і я) доволі вражаючого змісту: про напад вовків на череду корів, що паслись у бур’янах на околиці села Войнівки. Тоді невелика зграя хижаків роздерла та поранила відразу декілька особин молодняку, які належали місцевому скотарю-одноосібнику.

А цього року, наприкінці жовтня, історія у нашій Войнівці повторилася, тільки збитків від нападу хижаків зазнав уже я: вовки загризли телицю з моєї невеликої череди. Я пас її зовсім недалеко від села, корови і телята навіть далеко не розбрідалися. Та вовки (не можу сказати, скільки їх було) підкралися зненацька високими бур ’янам и і так же раптово напали. І коли я з криком підбіг, вони швидко зникли, але було вже запізно: телицю довелося дорізати. Наголошую: напад відбувся серед білого дня, практично за моєї присутності. Виходить, звірі вже настільки знахабніли, що нічого не бояться? Але у такому разі вони цілком можуть бути небезпечними і для людей. Уявіть собі: у сільській місцевості її мешканці не можуть жити, не висовуючи носа зі своїх домівок. Господарські потреби примушують людей вирушати за село на різні роздобути: у поля — за залишками урожаю зернових чи буряків після збирання фермерськими комбайнами, у вибалки і лісосмуги полюбляють ходити жінки-пенсіонерки за плодами шипшини, .глоду чи терну. Гуляют ь за селом і діти. І що, як вони раптом зустрінуть там декількох голодних хижаків? Хотілося б знати, що з цього приводу думають мисливці — члени районного товариства і чи збираються врешті-решт вживати якісь заходи?”

Ось із такою оповідкою завітав нещодавно до редакції „ОТ” житель Войнівки Олександр Смирнов. Зрозуміло, нам нічого не залишалося, як зустрітись з головою Олександрійської районної ради Українського товариства мисливців та рибалок Іваном Ніколенком і переповісти йому про Войнівку, до якої так унадилися вовки.

Та як виявилося, нічим новим я, автор цих рядків, головного мисливця району не здивував: про загризену телицю — останню жертву сірих розбійників Іван Олексійович уже знав. Пригадав і минулорічну відому нам пригоду та ще й додав про те, як того ж 2009-го року вовки десь у нашому районі порізали овець. І підтвердив: страхітливі розповіді про вовків, які блукають угіддями Олександрійщини, — то взагалі, не байки-вигадки, хоча й не без того. І ситуація з ними не така вже й загрозлива. Хоча б тому, що досі у нашій місцевості вони ніде більше не бешкетували, крім Войнівки. Чому саме там? А хто їх знає, можливо, така місцевість, як у тих краях, достатньо придатна для мешкання цих хижаків: десь переліски, десь яри і байраки, що заросли густими чагарниками. З іншого боку, вовк у пошуках здобичі може за день пробігти і 50, і 70 кілометрів, отже, важко стверджувати, де насправді він живе.

Але найцікавіше, у чому переконував мій співбесідник, це те, що у нас водяться не справжні вовки, а такі собі гібриди вовка і звичайної, але здичавілої собаки. Відповідно і манери у такої помісі доволі зухвалі: вони не дуже бояться людей, відженеш — через деякий час знову повертаються. Шкоди, звісно, нароблять, а от щодо небезпеки для людей — це навряд. Напасти на людину вовкособака (чи собакововк?) може лише у виняткових випадках: або у період тічки, або — поранений. Взагалі, як на мене, такі пояснення не дуже заспокоюють, тим більше, що, за словами очевидців, цей покруч майже не відрізняється на перший погляд від справжнього вовка: здоровенний, яким йому і належить бути, звір з вовчими іклами, які не викликатимуть при зустрічі особливого бажання тісніше вивчати його вдачу…

Та звір іноді біжить не лише на здобич, а й на ловця: як запевняє І. Ніколенко, одного такого напіввовка мисливець з Протопопівки десь приблизно з місяць тому випадково застрелив неподалік Алеївки. Але от незадача: у цю пору року полювання на вовків заборонене — такі правила. Тому щоб продовжувати їх відстріл, необхідний спеціальний дозвіл. Або залишається дочекатися 28-го листопада, коли полювання і на цей вид офіційно розпочнеться.

„Тільки ж вовк не стане чекати до того часу: він же не пасеться, а щоб не голодувати, виїдатиме все живе, — каже Іван Олексійович. — Отож завтра поїду до Кіровограда, попрошу у вищої організації спецдозвіл. А потім найближчими вихідними організуємо полювання. А ви мені після вихідних зателефонуйте і я повідомлю вам результат”.

…Коли вже до друку готувався цей матеріал, від голови ради районного мисливського товариства надійшло повідомлення: у лісі поблизу с. Комінтерна бригада місцевих мисливців застрелила одного сірого хижака. Такий же трофей здобули і мисливці с. Бандурівки: вони вбили вовкособаку поблизу покинутого (колишнього) вугільного розрізу. Під час такої облави ще одному хижакові вдалося втекти.

О. Наріжний

Комментарии:

  1. Вовкособака — це чупакабра?

    hg,
    7014e5c
  2. Несмейте трогать волков! Чем они хуже бродячих собак? Стрелять их могут только психически нездоровые люди-живодеры. Пускай лучше фермеры построят питомник для бродячих волков или заплатят за их стерилизацию — это будет гуманно.

    renni,
    9917bbc

Добавить комментарий: