Хроники Александрии

На Йвана Купала

, 20.07.2010

Свято Йвана Купала

Свят у нас, в теперішній незалежній, вільній, просторій степами й людськими свободами, хоч і не завжди можливостями, Україні справді багато. Так часом багато, що й ми, й гості дивуємося: а коли ж працювати? Унікальний випадок у нашій, одній із пострадянських історій, коли держава ввела в обіг чи не всі радянські, новодержавницькі, релігійні та частину народних свят. Тому-то й можливість підняти келиха, радіючи, в українця чи не раз на три дні, якщо взяти до уваги їх, свят, офіційну й неофіційну річну квоту. Та правда в цьому безперервному святкуванні полягає в одному: свят і приводів справді багато, та чи палає, й чому палає, радістю серце на ці свята? Відповідь не завжди однозначна. Бо, на мою думку, святові мало бути приводом для гарної випивки, це вже ескалація всенародного алкоголізму, свято — то радість серця, політ духу, день, у який кожна людина, беручи участь у святкуванні, не просто рідниться духовно з іншими, а починає перегортати нову, натхненну, перспективну сторінку свого власного подальшого життя.

На Йвана Купала

Напередодні Купала, 6-го липня, прибувши на Олександрійську Січ, не зміг утриматися від переживань, які нахлинули. Частина з них — це спогади дитинства. Раптом пригадалося, як хтось і колись організував в Олександрії, за участю чехів, лицарський турнір: коні, чехи, лицарі, піднесення дитячого серця — все промайнуло вмить ока перед очима.

Одначе цьогорічне святкування Івана Купала на Січі організували аж ніяк не чехи: дійство, яке приводило понад 500 присутніх в дитячий захват — справа рук Кіровоградської громадської організації „Нові формації”, яку очолює Володимир Конюшенко.

Козацьке свято

Вирушаючи туди, на Січ, знав одне: якщо організатори зможуть відповісти на питання, а навіщо нам, людям нової ери комп’ютерів і технологій, потрібне все це вітхе козацтво, усі ці однострої, дівчачі усмішки і віночки, то організатори із своїм завданням справилися. Невже заради історії? Ні, виявилося: заради майбутнього і сьогодення. Відповідь на великі філософські питання щодо цього свята дав також голос одного випадкового присутнього: „Ти ба! Та тут вся Олександрія!” — бідкався він по мобільному, безперервно зустрічаючи на святі ближчих і дальніх знайомих. Думаю, цей відвідувач і був лакмусовим папірцем щодо сенсу святкування: якщо люди сучасності, розчавлені власними щоденними клопотами і турботами, там, в районі Марто-Іванівки й колишньго розрізу, зустрічаються, братаються, відчувають непідробну радість від спілкування — це все, що повинно було дати свято, все, для чого воно робилося. Погодьтеся самі: не кожен збере півтисячний гурт в абсолютно незручному для під’їзду транспорту місці.

Нові формації

Олександрійці їхали самі: як козаки на Січ, хто на чому, хтось — із друзями, хтось — пішим строєм, хтось на таксі. Починаючи з 18.00 6-го липня і до раннього ранку 5-ї години 7-го броунівський рух гостей не вщухав. Їхали, не знаючи, що побачуть.

Поверталися, знаючи, що відчули: причетність до чогось особливого, і навіть казкового, дитячу радість від феєричного і, головне, живого, дійства. Щирість, живість, природність, розкутість — цих якостей справді годі шукати під час більшості календарних свят, на яких ці відчуття — випадкові гості. Тут, на Січі, ці відчуття були дбайливими господарями.

Веселка

Не було враження запланованої, похвилинно розписаної мистецько-культурної акції. Хоча, і мистецтва, і культури було в достатку. Виступи олександрійських митців, зокрема хору „Веселка”, якому наступного року виповнюється 50 років, поема, прочитана нашим віршарем Леонідом Сурженком, виступи молодших і старших груп „Спасу”, клубу „Патріот”, наших „Вечорниць” — це приправа до свята, на якому присутні зіштовхнулися також із безліччю культурних родзинок та справжніх мистецьких діамантів із усієї України.

Йвана КупалаСвято Йвана Купала

Ось, весь у чорному однострої, кобзар Святигір Харківський протинає душу своїм разючим, з самих нетрів сивої козаччини, співом. А онде козаки Микола та Анатолій та їхні учні-джури з Федірок (Світловодський район) готують на всю громаду козацього куліша. Казанища здоровенні — та от біда, люду наїхало багацько, чи ж вистачить на вечір кулішу самим козакам? А тут, на баскому коні кінно-спортивного клубу „Булат”, вже, мабуть, четверту годину поспіль гарцює козарлюга Непийпиво (Харківщина), якому шаблю викували ковалі на самому Гуляй-Полі: ну, скажіть, як казковій мавочці в віночку не підійти до коня, не торкнутися збруї?

Та раптом повітря протинає різкий несподіваний звук пострілу з козацької гармати, що привезли козаки аж із Вінниці. Коли стріля гармата, а вона стріля не раз-не два, а всеньку вечір-ніч, сигналізація кількох десятків автомобілів, припаркованих біля кургану, відповідає і своїм салютом. Хтось наближається до Січі, там, ген на вежі, біля козацького штандарту ще один козарлюга — стрічає гостей, випускаючи голубів за стародавнім січовим звичаєм. Трохи пізніше, на звечорілій Січі, Іван Мараховський, який саме й був на вежі, підходить, знайомимося. Радіємо усмішками: якраз іде театралізована рубка козаків „Спасу” з імпровізованими турками. Іван — скромний, галантний, небагатослівний козак. На своєму віку скуштував козацького лиха чимало. Так, 2002 року саме про нього писала преса Вітчизни та Європи: поїхав-був козак до Португалії, на заробітки, заробив-незаробив, а на квиток додому, до Вінниці, нема. Тільки — на велосипед. Сів козак на нього замість коня, та й рушив додому, в Україну — скільки їхав, не пам’ятає, але додому, на свою Січ-Вітчизну, добрався.

Звичайно, по християнській частині свята, на гостей очікувало Купало — зі спаленням Марени, стрибанням через вогнище, пусканням вінків дівочої долі по нашим водам. Звісно, з різними бажаннями прибули того дня на Січ люди: одні — вдосталь погуляти, інші — злегка відчути народні звичаї, треті — просто сфотографуватися біля козака чи бандури, четверті — придбати вишиванку, п’яті — стати активними учасниками дійства, шості — відпочити від світу сьогоденної цивілізації, втекти від неї, а сьомі — ті привезли малих діток, аби ті відчули серце своєї держави — звичаї і характери українства.

Правил і перепусток не було жодних, крім жартівливої — прийти на свято в національному вбранні. Я ж намагався з’ясувати для себе неписані правила внутрішнього життя нашої Вітчизни, її сильної, глибоко під вишиванками і звичаями захованої внутрішньої енергії, спрямованої на розбудову держави майбутнього. Намагався відчути цей вітер. Раптом поруч вигулькнув на коні Непийпиво, який, чи то оцінюючи, чи то міркуючи про те саме, гледів на мене з висоти Буцефала. „Що то — теперішнє козацтво, яка його природа?”, — як завжди, просто в лоб, не сподіваючись на відповідь, полетіло з мого боку в бік козака. „А ти, товаришу, хіба не знаєш? Хіба не бачиш? Усе — козацтво. Усе теперішнє просякле ним: наші уряд, президенти, депутати — на всіх їхніх вчинках дух козацтва, ось чому, брате, Україна живе так, а не якось інакше”, — зрізав журналіста шаблюкою слова істини Непийпиво.

Дорогою додому я зрозумів: правду сказав козак. Січ — була перша республіка, перша демократія Середньовічної Європи, хай навіть і не зафіксована такою офіційно. Оригінальна, нечувана, повна, непідконтрольна демократія. З усіма плюсами й мінусами. Гуляй-Поле — наше національне її продовження з утилітарними замашками отамана-Махна. А решта, теперішнє — здатність наших політиків поводитися так, а не інакше, наше, рідне, українське, ніяк не позичене в Заходу. Ось тому-то нам водночас так невимовно складно під час наших буднів і так неймовірно весело під час наших невпинних свят.

Віталій Квітка

Комментарии:

  1. Да, праздник то что надо, масса позитива! Огромное спасибо организаторам! Только вот по чему в статье написано, что организатор „Нові формації”, разве только они?

    456,
    92f56f8
  2. «Звичайно, по християнській частині свята, на гостей очікувало Купало — зі спаленням Марени, стрибанням через вогнище, пусканням вінків дівочої долі по нашим водам» — - — >
    - — - > ничего общего с христианством нет, эта традиция сохранилась на Руси с дохристанских времён.

    „А ти, товаришу, хіба не знаєш? Хіба не бачиш? Усе — козацтво. Усе теперішнє просякле ним: наші уряд, президенти, депутати — на всіх їхніх вчинках дух козацтва, ось чому, брате, Україна живе так, а не якось інакше” — - — >
    - — - > если следовать такой логике, то может ну его нафиг такое «козацтво», чтобы хоть пожить «якось інакше», а не «так як зараз»?! :)))

    FA,
    9419401
  3. «Ескалація алкоголізму» — Аффтар, ти тупиш не по-деццкі. Хто там був п»яним — так це Квітка. Камера тягала Квітку по полю, а люди прикалувалися. А взагалі — свято по-справжньому народне, добре і гідне. Хто там був — зрозуміє. Скільки класних людей !!

    Валько,
    b8c7622
  4. до Валька: Он апаздал со своей камерой, и со статьей. А то, что люди есть нормальные — правда. Делиев, Конюшенко, да и ребята типа Труша, Воропаева, в общем, люди, кто про себя не болтает, но делают. Вот скажи — кто им платил, кто так уж просил? Да просто любят свой край, мужики и точка.

    Регионал,
    b8c7622
  5. До христианских времён пиво тоже бухали? Казаки? ))).

    Аноним,
    a04b6ba
  6. До християнських часів не бухали козаки пива — не було тоді козаків. Але самі козаки пиво, правда, не заводське, звісно, варили, і пили. Я прочитав два тижні тому все, що треба знати про козаків у тритомнику краєзнавців із Криворіжжя (там воно солідно розвинуто, і в них там нема духу звичної для краєзнавців і вчителів-україністів шароварницької запопадливості перед будь-якою владою, духу союзу та імперства, який у наших трохи є), . У статті «Чим займалися козаки» тогго тритомника перше речення звучить так: «Козаки займалися всім» — навряд чи можна більш містко і точно про це сказати, так що єхидство анонімів на ідо чого…

    віталій квітка,
    27be01b
  7. А щодо Валька чи Регіонала: таким, як ви, не догодиш. Я ж не просто люблю свій край, а за щось, і за якимись принципами, і для мене край — це не просто «заробив і зїв», чи «погуляв, та й годі», а щось помітно більше. Не догодиш вам, хлопці, ох і не догодиш: та й самі собі ви вгодити, певно, не ладні — йдете за тими емоціями, які ведуть вас у безвітьс сьогодні і зараз.
    Це, в принціипі, як казав один чоловік — «insect culture», але «комашина культура» це трохи вузько, хоч я розумію, що інакше багато хто й не може…

    віталій квітка,
    27be01b
  8. На жаль, я не був присутнім на святі, але хочу відзначити, що, судячи з розповідей знайомих, воно пройшло справді грандіозно. На святі можна було побачити козака Івана Забабаху (справжнє прізвище Фітель), який навесні цього року переселився зі Львова в Олександрію. Він був гармашем на козацькій чайці «Пресвята Покрова», збудованій в 1991-1992 роках членами Львівського міського козацького товариства «Козацький Кіш «Пресвята Покрова». Учасники свята з великою цікавістю слухали українські народні думи, які виконував кобзар Святигір Харківський.
    Ідея олександрійських козаків спорудити справжню Січ в районі села Марто-Іванівки заслуговує найвищого схвалення. Хотілося б, щоб вона стала реальністю. І тоді в Олександрії з’явиться показовий історико-культурний туристичний об’єкт, відвідувачі якого на власні очі переконаються, що козацькому роду — нема переводу! Крім того, це дасть можливість залучити додаткові кошти в бюджет нашого міста.

    Тобілевич Богдан Вікторович,
    ea707bc
  9. З нинішньою прокремлівською владою і примкнувшими до неї неосвіченими селюками типу кузьменка — ага, все робитиметься.. Побачимо…

    прохожий,
    d4f52c9
  10. Ну і видав Багдан. Вмру зі сміху. Справжня Січ та показовий історико-культурний туристичний та щейОБ»єкт речі несумісні. Це все одно, що історико-культурним туристичним центром назвати військову частину спец презначення, де зберігається, передаються та відпрацьовуєються навички військової справи. На такий ОБект не кожного пустять. Максимум на що можна буде сподіватися, це на деяку старовинну атрибутику козацтва, та на пару хлопців перевдягнаних у шаравари які за гроші будуть ГОПака танцювати. І судячи с правдивості цієї статті, то буду вона існувати для піар компанії окремих панків, а не для слави козацької. А користь вона принесе не тільки бютжету алей тим хто козацтво паплюжать.

    Сергій,
    316ae93

Добавить комментарий: