Дельфін, як епічний герой

Спочатку — так, а потім — так…

Як виявилося на перевірку, не лише мені стрімкість подій у місті здається дивною. На минулому засіданні виконавчого комітету, під час розгляду питання про дозвіл на приватизацію будівлі басейну „Дельфін” (з обладнанням) член виконкому Володимир Кудря здивовано запитав: „Скажіть, будь ласка, а чому це ще кілька місяців тому керівництво міста нас запевняло, що басейн треба віддати в оренду? Я пам’ятаю, що вже був орендар бажаючий. І не один — там бойня справжня була! А тепер кажете — треба продавати”. Керівництво міста пояснило Володимиру Іларіоновичу, що орендарі дійсно були. Але, пішли. Кудря філософськи кивнув: „Я розумію…можна ж так зробити, щоб пішли…Але я проти продажу споруди. Це одне з життєво важливих надбань міста, і я вважаю, що продавати басейн — це злочин проти громади”. Володимиру Іларіоновичу натомність порадили шукати орендаря самотужки — басейн стоїть, руйнується з часом, а грошей на ремонт у міській казні не передбачається.

Дельфін догріб до аукціону

На позачерговій сесії міської ради, що була скликана в понеділок 5 липня, панував дух глибокої замисленості. Було помітно, що далеко не всі розділяють жвавість міської влади щодо бажання дозволити приватизувати басейн. Було зрозуміло, що місто втрачає неабияку частку власності в самому своєму центрі. До того ж, ситуація вкрай ускладнилася фінансовою безпорадністю — надії відремонтувати басейн самотужки не було. Зовсім. Треба було приймати рішення. Насторожуючий фактор теж був присутній — Степан Цапюк надто часто повторював тезу про інвестора, який купивши басейн, додатково вкладе в його реконструкцію 15 мільйонів. Під час промови словосполучення „п’ятнадцятьмільйонів” прозвучало кілька разів, як базові скоромовки на зібраннях тоталітарних релігійних формацій або на психотренінгах. Остаточного драматизму атмосфері сесії надали слова „першого”, що інвестор — це відома всім компанія, що вже приватизувала майже всі басейни в Україні. З місця негайно вигукує депутат Андрій Сибірцев — з проханням назвати інвестора. Дійсно, судячи з таких потужних промоцій, цей інвестор повинен мати таку репутацію, що його ім’я вистрілить, такою собі, рушницею на стіні, і остаточно переконає депутатський корпус на свою користь, але…назву компанії Степан Кирилович озвучити не зміг. Або ж, не захотів — мовляв, я точно не пам’ятаю назву, тут є в паперах, можете глянути. Присутні в залі перезиралися — як правило, ім’я людини, якщо ти їй довіряєш, хоча б стодоларовий еквівалент власних коштів, запам’ятовується завжди дуже міцно. Опозиційні депутати від фракції БЮТ єдиним фронтом виступили за прозорість фінансових стосунків з потенційними покупцями. Зокрема, Володимир Маліновський заявив: „Ми маємо точно знати стартову ціну об’єкта. Інакше це дуже схоже на продаж кота в мішку”. Бютівці також вимагали і дотримання соціальних гарантій для олександрійців — наскільки доступною буде вартість послуг приватного басейна для громадян міста, ініціатори продажу не говорили. Врешті, коли прийшов час голосування, сесія міської ради вирішила остаточно: будівля плавального басейну „Дельфін” з обладнанням, орієнтовною площею приміщення 4 694,4 кв. м. тепер підлягає приватизації у 2010 році. Термін проведення реконструкції — 2 роки з дати укладення договору. Тобто, свій перший гіпотетичний заплив у „Дельфіні” Олександрійці тепер зможуть здійснити вже у 2014 році.

Хто продасть дельфіна?

З сесійної трибуни до міського голови звернулася заступник фракції БЮТ в Олександрійській міській раді Олена Богоявленська: „Олексій Омелянович, я прошу звернути Вашу увагу на те, що депутатів нашої фракції не запрошують на засідання комісії з питань приватизації майна, житла і землі. Прошу забезпечити порядок у цьому питанні”. З місця підводиться голова комісії, депутат-регіонал Микола Маслов: „Ваших депутатів неможливо знайти — де вони? Я телефоную депутату Холодову, а він „поза зоною”. Неможливо дотелефонуватися. Ви у себе визначиться, будь ласка”. Олексій Скічко по-батьківськи хитає головою — мовляв, як же ж це так. Дійсно, у наш час різноманітних мобільних послуг і високошвидкісного інтернету, ну хіба так важко бути на зв’язку, а? Для остаточного з’ясування невловимості члена комісії з питань приватизації Олексія Холодова я провів репортерський експеримент — взяв мобільний телефон і набрав його номер. Кілька гудків — і у слухавці чутно голос бютівця Холодова: „Доброго дня”. Я вітаюсь у відповідь: „Олексію Андрійовичу, тут говорять, що Ви маєте проблеми зі зв’язком — „пропадаєте з зони”? Якісь негаразди?” Олексій Холодов дивується: „Та, ні — все нормально у мене зі зв’язком”. Вже збираючись закінчувати розмову, я запитую навздогін: „А якщо б були „недоступні”, на Ваш номер мали б надходити повідомлення, наприклад від голови комісії з приватизації Маслова — що він намагався дотелефонуватися?” Холодов дивується ще більше: „Ні, таких повідомлень я не отримував. На жаль.” Ну, що ж — тут все ясно. Винен мобільний оператор. Всім спасибі. Випускайте дельфіна.

Завіса.