Хроники Александрии

Історія моєї вулиці

, 19.05.2010

драматичний театр на вулиці 6 Грудня

Пам’ятаю, як ще в радянські часи зустрів свого колишнього однокласника, якому випало вступити до одного з московських університетів. На запитання, як там у Москві, він відповів, що йому в столиці жити трохи страшнувато, але водночас він постійно відчуває гордість і зачудування, оскільки кожен камінь столиці Радянського Союзу, майже кожен її дім були свідками великої історії або пов’язані з історією життя великих і відомих людей. Тут, наприклад, біля вікон якогось непримітного будинку, призначив перше побачення своїй коханій Дмитро Мережковський, а в будинку навпроти зупинявся, коли приїздив до Москви відвідати своїх друзів, Йосип Бродський.

Насиченість історією — ось чим, на мою думку, були переповнені великі міста і чого були позбавлені малі — у тому числі й Олександрія. Ця думка Довго визначала мій погляд на провінційну історію, але повністю стерлася й зникла завдяки нашим дітям, допитливим і цікавим до знань.

Справа в тому, що 27 квітня в Олександрійському Музеї миру діти Олександрійського колегіуму проводили заняття факультативу „Історичне краєзнавство”. Учні 6-Д класу під керівництвом учителя історії С. О. Севастьяненко провели дослідницьку роботу „Історія моєї вулиці”, з результатами якої і виступали в залі музею перед своїми однокласниками, відвідувачами та працівниками музею.

З доповідями про історію своєї вулиці виступили 14 учнів. Вони розповіли про історію та варті уваги місця вулиць Першотравневої, Героїв Сталінграда, Вільгельма Піка, Калініна, 6 Грудня, пр. Леніна і площі Кошового. Наприклад, відвідувачам музею було цікаво дізнатися про історію Будинку культури, де колись був драматичний театр на вулиці 6 Грудня, про який у своїй доповіді розповів Богдан Осипов.

Спочатку у другій половині XIX століття підприємцем Емануїлом Штеренбергом був побудований дерев’яний театр, у стінах якого кипіло й вирувало культурне життя нашого міста. Після пожежі на початку XX століття Штеренберг вирішив побудувати цегляний театр за типом Московського Великого театру. Але театр не завжди давав прибутки, були й періоди простою, оскільки театральні колективи із інших міст заїздили дуже рідко, а місцевий театр не мав змоги забезпечити своє постійне існування. Тому Штеренберг продав свій театр заповзятливому Євгенію Чибісову, і той почав по-іншому використовувати будівлю: встановив динамо-машину, двигун внутрішнього згорання і демонстрував популярні у той час німі кінофільми. Богдан також повідомив, що саме Чибісову належить ініціатива освітлення міських вулиць, земської і міської управи. Необхідно зазначити, що доповідь Богдана дуже схвилювала тих, кому небайдуже культурне і театральне життя нашого міста: випадково чи ні, але хлопчик коротко повідав про призначення будівлі театру за останні більш ніж 120 років, пов’язане з процесом опрощення.

Катерина Вечірко доповідала про історію та цікаві місця вулиці Першотравневої, яку вона назвала Вулицею Веж. Справа в тому, що башт і башточок на цій вулиці залишилося чотири, і всі вони побудовані більше, аніж 100 років тому, і не у кожного міста є такий унікальний туристичний об’єкт. Дівчинка розповіла про казкову вежу, яку можна побачити відразу за міським бульваром (сквер перед міським ПК). Це башточка зі шпилем на будинку Піщевича. Далі на будинку Штромберга, де був старий онкологічний диспансер, теж ховається невеличка башточка. її знають найменше, на відміну від відомої пожежної вежі. Вінчає ж цю вулицю водонапірна башта у дворі міської лікарні. У минулому Першотравнева була єврейською вулицею і носила назву Поштова. На ній були дві синагоги, будівлі яких збереглися до нашого часу.

Доповідь кожного учня була цікавою і змістовною, а також несла у своєму змісті своєрідну інформаційну родзинку — повідомлення про маловідомий факт історії вулиці чи розташованої на ній споруди. Не обійшли учні увагою і сучасний стан вулиць, тому розповідали і про супермаркети, і кафе, парки та лікарні, що розташовані на вулицях Олександрії. Відповіді учнів жваво обговорювались однокласниками.

Наостанок працівник Олександрійського Музею миру Т. С. Отченашко подякувала дітям за їх плідну роботу й історичні дослідження нашого міста. Так, наші вулиці й будівлі не такі відомі, як столичні, але теж мають свою історію. Вони пов’язані з життям, сподіваннями і щоденною працею наших земляків.

М. Карамєнов

Комментарии:

  1. Історія краю, або краєзнавство, — один з найцікавіших напрямків сучасної науки. Обумовлено це тим, що ніколи не вичерпається допитливість людини, яка прагне дізнатися, що відбувалося на землі, де вона народилася та проживає, що було до неї, як жили її предки, що переживали, з якими труднощами стикалися, як їх переборювали; про їхній одяг, свята та будні — всю різнобарвну палітру життя. Відповідати на всі ці питання й покликана наука — краєзнавство.
    Я з великим задоволенням прочитав статтю пана Караменова. І справді, історія олександрійських вулиць – цікава та захоплююча. Знання історії рідного краю дає людині право уважати себе повноцінним представником громадянського суспільства. Видатний український письменник Максим Тадейович Рильський писав: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

    Тобілевич Богдан Вікторович,
    22f2659

Добавить комментарий: