Хроники Александрии

Хто ж справжній рятівник?

, 12.05.2010

Більшість олександрійців дізнались про цю страшну історію, яка трапилась нещодавно у нашому місті, з випуску новин місцевого телебачення. А буквально через день-два таку ж розповідь про олександрійську пригоду, майже слово в слово, продублював у своїх новинах і один зі столичних телеканалів. Нагадаємо у кількох словах основну версію цієї події.

Двоє хлопчаків, мешканців мікрорайону Тинда, віком близько тринадцяти років, погодилися на прохання дорослих (а можливо, самі проявили таку ініціативу) вигуляти чужу домашню собаку, справжні господарі якої на декілька днів виїхали з Олександрії і доручили доглядати свого вихованця на цей час знайомим. Прогулянка дітей з собакою відбувалась на березі річки Інгулець у районі так званих Топольок, навпроти вулиці Бережної. Точно не відомо, що відбулося між дітьми і твариною, але пес раптом накинувся на хлопців з усією люттю. Точніше, найбільше дісталося одному з них — іншому хлопчику вдалося втекти, і він побіг до найближчих приватних будинків за допомогою, в той час як розлючений пес шматував його товариша. Люди викликали по телефону міліцію, працівники якої прибули незабаром і вимушені були застрелити собаку, тільки таким чином визволивши з її зубів дитину. Та все ж хлопчина дуже постраждав: рвані рани передпліччя, щоки, рук — він потрапив до лікарні.

Але для чого ми знову повертаємося до цієї події? Справа у тому, що через два дні після неї до редакції зателефонували жителі вулиці Бережної і з обуренням повідомили, що автори телевізійних версій зовсім забули згадати про деякі далеко не другорядні деталі і що справжні рятівники хлопця залишились „за кадром”, телевізійники їх навіть не спробували потім розшукати. „Олександрійський тиждень” після цієї розмови провів власне невелике розслідування і ось що з’ясував.

Того квітневого дня Олександр, мешканець одного з багатоквартирних будинків по вул. Першотравневій, разом з дружиною вирішив навідатись до батьків, що жили у власному будинку на вулиці Бережній (вулиця названа так неспроста — городи її садиб виходять до самого берега річки). Як завжди у таких випадках, подружжя взяло з собою домашнього улюбленця — стафордшира Кента. Отож усе сімейство мирно дивилося телевізор, як у вікно будинку хтось несамовито затарабанив. Виглянули надвір — перед ними стояв сам не свій незнайомий хлопчина, лице бліде, заплакане, в очах невимовний жах, весь труситься і, задихаючись чи то від бігу, чи від переляку, благає, показуючи рукою у бік річки: „Врятуйте його, врятуйте!”. Ошелешені люди якусь мить не могли нічого второпати: кого рятувати, від кого? Та здогадалися про Все, коли звідти, з берега річки до них долинув розпачливий крик дитини. Як з’ясується потім, крик одночасно почули декілька сусідів, які на той час були у себе на подвір’ях, і пізніше вони зізнаються автору цих рядків: крик мало нагадував людський, це скоріше був якийсь пронизливий вереск, сповнений жаху та страждання, він і досі стоїть у них у вухах… Та в ту мить, ще не зовсім усвідомлюючи, що їх чекає, люди схопили хто вила, а хто дрючок і побігли городами до річки.

Олександр, міцний чолов’яга, біг попереду, сусіди, літні люди — трохи відстали. За Олександром ув’язався слідом і його друг Кент. Аж нарешті людям відкрилася жахлива картина, і вони остовпіли: великий бійцівської породи пес люто нападав на лежачого на землі хлопчика, хапаючи його за одяг, руки, ноги. Дитина звивалась вужем, захищаючись закривавленими руками, підхоплювалась на ноги, намагаючись втекти, але знову падала, збита з ніг… Олександр, який підбіг першим, щось закричав, аби відволікти увагу собаки, і це йому вдалося: розлючений пес раптом облишив хлопчика і кинувся до нього! І невідомо, чим би це все закінчилося, якби не вірний Кент, який кинувся навперейми нападнику. Той відразу забув про людей, і зав’язалась злобна собача бійка. Пси сплітались у суцільний клубок, котились по землі і рвали один одного, а люди безпорадно тупцювались осторонь; їхні дрючки і вила проти такого звіра виявились безсилими…

Ось саме тоді і нагодилась міліція, яка двома пістолетними пострілами поклала край цій біді. Як запевняють жителі Бережної, міліціонери приїхали досить швидко — хвилин за 10-15 після виклику. Та все ж страшно уявити, що протягом цих довгих хвилин розлючений собака міг продовжувати рвати хлопчика, якби поруч не опинились Кент та його господар.

…Зараз все найгірше вже позаду: потерпілого хлопчика кілька днів тому виписали з лікарні, він доліковується вдома, і, як запевняють лікарі, ускладнення йому не загрожують. Його менший товариш, який, до речі, теж був отримав під час пригоди декілька, хоча й незначних укусів, уже прийшов у себе від потрясіння, але деякі деталі події ледве пригадує: „Я не пам’ятаю, як біг городами, перестрибував через паркани, пам’ятаю лише, як опинився у дворі і стукав у вікно”, — зізнається він.

А тепер час нарешті познайомитись зі справжніми героями дня. Олександр Ляшенко, працівник Олександрійського управління експлуатації газового господарства, автора цих рядків зустрів у себе вдома. Він виявився не надто говірким і про всі пригоди розповідав досить коротко, у розмові Олександра значною мірою доповнювала дружина. Ще стриманішим під час нашого знайомства виявився їхній чотирирічний улюбленець Кент. Він зустрів мене у коридорі квартири, неквапливо обнюхав, запитально поглянув в очі, після чого так же не поспішаючи повернувся на своє місце і ліг біля стіни. Під час нашої з господарями розмови пес флегматично переводив погляд з одного співбесідника на іншого, і вигляд прицьому він мав зовсім не войовничий. На вухах і голові Кента виднілись свіжі шрами від собачих зубів…

О. Іванченко

Комментарии:

  1. Кент — красава.

    беня,
    554a7e3

Добавить комментарий: