Хроники Александрии

Ольга Кодола: „Я постійно шукаю те, чого ще не вмію робити”

, 15.04.2010

Мабуть, у кожному з нас є приховані таланти, про які ми навіть не підозрюємо. Така думка промайнула в голові, коли кілька років тому я познайомилася з Ольгою Кодолою. Зараз вона керівник дитячих гуртків „Бісероплетіння”, „Дитяче ательє”, „Конструювання одягу”. Уже другий тиждень вироби її гуртківців радують око перехожих по проспекту Леніна. Роботи з бісеру, виконані дітьми з різних шкіл, прикрашають вікна будинку дитячої та юнацької творчості, що навпроти головпоштампту.

Коли, в 1979-му, Ольга Миколаївна закінчувала Користівську школу, вона за дівочим прізвищем була ще Самойленко, й мала звичайну мрію: стати кравцем. Хоча в загальноосвітній школі на той час не викладали шиття, вона пройшла курси крою та шиття в Олександрії, що містилися в тій будівлі, де зараз знаходиться кафе „У Яші”. Після закінчення десятого класу вона вступила навчатися до Кіровоградського ПТУ № 14, і за три роки навчання отримала спеціальність закрійник. Потім повернулася в Олександрію й почала працювати на фабриці індивідуального шиття, в ательє, яке тоді називалося „Берізка”. З 1982 року, коли Ольга з’являється в ательє, одразу ж їй, молодій й недосвідченій дівчині, довіряють посаду бригадира верхнього одягу. „Коли я прийшла в бригаду, то була наймолодшою з усіх, — розповідає Ольга Кодола, — і все одно мене поставили командувати всіма. Спочатку я не знала, що робити: ридала, та й годі. У мої обов’язки входило роздати всім працівникам замовлення. А я роздаю: одному більш оплачуємий заказ, іншому — з меншою вартістю, а вони — як почнуть мене клювати, молоду та недосвідчену!”

У 1992 році, після народження сина, Ольга Кодола, незважаючи на те, що має десятирічний досвід закрійника й керування людьми, вже не повертається до ательє „Берізка”. Адже за три роки декретної відпустки вона спостерігала за роботою своєї сусідки, Світлани Піскової, котра займалася з дітьми творчістю. Ольга подумала: „Може, краще я передам свій досвід дітям?” Світлана Піскова запросила її вести дитячий гурток крою та шиття. І в березні 1996-го року Ольга Кодола опановує нову професію — вона навчає дітей.

Тоді директором Будинку дитячої творчості був Микола Гільтяй, він сказав молодій жінці: „Кидаємо тебе, як рибу в воду, випливеш — значить, це твоє”. Ольга розповідає, що було важко навчитися працювати з документами, але вона відчувала допомогу колег. Перший її гурток „Покрій та шиття” одразу став улюбленим з-поміж дітей. Ольга Миколаївна організовувала покази мод про-сто на площі Леніна: „Такі демонстрації дизайнерських робіт ми тоді робили! Адже я мала тоді багато годин для гуртка, дітей було багато, — з ностальгією розповідає Ольга Миколаївна. — А зараз ситуація зовсім інша. Колись ми шили костюми, випускні сукні. Люди тоді не були з таким достатком, як зараз. Не було й такого широкого вибору, як зараз, щоб купляти нові матеріали. Дівчатка перешивали старі мамині сукні, а зараз продається багато дешевого поношеного одягу з секонд-хенду, тому, гадаю, діти й перестали шити”. Тоді, наприкінці 1990-х, Ольга Кодола спілкувалася здебільшого зі старшокласниками, а зараз гуртки відвідують переважно учні початкових класів. На думку Ольги, це через надмірну зайнятість старшокласників навчанням.

Кілька років тому увійшли в моду вироби з бісеру, і Ольга Кодола одразу почала опановувати новий вид ремесла. Навіть почала інших вчити цьому. Тепер наймолодші з учнів починають дизайнерську творчість із навиків бісеру. Спостерігаючи заняття юних дизайнерів, здивував семирічний хлопчик, що один за одним робив вироби з бісеру: то сонечко, то фіалки. Хто може забрати талант, подарований від самого народження? Що ми можемо знайти в собі ще?

„Я постійно шукаю те, чого ще не вмію робити. Звичайно, може, й є такі люди, котрі спроможні нічого не робити, втративши роботу. А от я тільки й думаю, як ще щось встигнути зробити”, — так закінчує ділитися власним досвідом Ольга Миколаївна. Наприклад, зараз вона тільки-но навчилася вишивати. Що підштовхнуло до цього? Просто, її син вступив до Кіровоградського педуніверситету, і вчиться на вчителя історії. А йому для різноманітних виступів потрібна вишиванка. Жінка подумала: навіщо купувати щось, якщо краще спробувати зробити це самотужки. І вишила синові сорочку! А зараз вишиває таку чоловікові. Коли набридає одне, вона неодмінно починає навчатися чогось іншого. „Я усе життя проходила у шитому одязі, а зараз мене зацікавив трикотаж, і я багато в’яжу” — поділилися вона мало не інтимною інформацією.

Нещодавно олександрійські майстри вирішили об’єднатися в спілку творчих людей під назвою „Барви Олександрійщини”. Ольга також вступила в цю спілку, і разом із іншими повезе свої вироби на Сорочинський Ярмарок.

Вілгайле Квітка

Комментарии:

Добавить комментарий: