Хроники Александрии

Тренер, диригент, заспівувач

, 3.04.2010

Добру традицію започаткувала Олександрійська рада ветеранів спорту — проводити шахові турніри, приурочені до свят, визначних дат, ювілеїв. Нещодавно такий захід — бліц-турнір — відбувся з нагоди 70-річчя відомого у місті спортсмена і тренера Григорія Івасенка. Двадцять любителів шахів різного віку і кваліфікації боролися за призи і дипломи. Після кількагодинної боротьби визначився переможець — кандидат у майстри спорту Юрій Ходотов. Його брат Геннадій посів друге місце, а замкнув призову трійку Олександр Логвинов.

Але повернемося до ювіляра, на честь якого було проведено цей захід. Григорій Васильович, як можна здогадатися, далеко не новачок у справі розвитку спорту у нашому місті, і за його спиною десятки років тренерської роботи та сотні підготовлених ним високорезультативних спортсменів, отож зараз ми просто зобов’язані хоча б коротко пройтися по послужному списку „винуватця торжества”(на те він і ювілей!).

Уродженець Полтавської області Григорій Івасенко вперше оселився в Олександрії у 1958-у році, коли вступив до місцевого педучилища. Великий прихильник фізичної культури, він уже тоді подавав надії на непогані спортивні результати. Після закінчення педучилища доля (а точніше — направлення ЦК ВЛКСМ) закинула Григорія в Алтайський край, де йому довелося працювати вихователем у дитячому будинку. Згадуючи зараз цей етап своєї професійної біографії, Григорій Васильович саме йому найбільше завдячує у набутті педагогічних навичок та вмінню знаходити порозуміння з дітьми.

Після Алтаю була служба у Збройних силах у Карелії, потім там же — навчання у педінституті, а після його закінчення — викладацька робота на кафедрі фізвиховання у цьому ж інституті. Саме тоді Григорій Івасенко досяг перших успіхів у тренерській роботі. Приблизно на той же період припадають і його особисті спортивні досягнення: виконані нормативи розрядів у різних видах спорту а також звання майстра спорту СРСР з велоспорту.

Та всі принади Карельського краю не змогли там утримати нашого героя: він згодом повернувся в Олександрію. І знову викладацька робота у педучилищі та тренерська -у спортивних секціях. Починаючи з 1974 року, Григорій Івасенко — директор Олександрійської ДЮСШ № 1. Цей період своєї роботи він вважає по-особливому продуктивним: з вихованців закладу вийшла ціла когорта спортсменів, які досягали у різні часи високих результатів. Серед них призери і переможці різних першостей України, велогонщик Валерій Малашенко, який входив до складу збірної команди Радянського Союзу і був „без п’яти хвилин” переможцем Кубка Радянського Союзу, а також чемпіон світу і Олімпійських ігор зі спортивної гімнастики Григорій Місютін.

Взагалі часи, які тоді називали розвинутим соціалізмом, були досить благодатними не лише для спорту високих результатів, а й для розвитку спортивної бази (мається на увазі не лише країна, а й Олександрія зокрема). У задумах директора ДЮСШ № 1 було збудувати у місті велотрек. Цей задум уже майже наполовину встиг здійснитись, та на країну раптом напала „перестройка”. Через брак державного фінансування будівельні роботи були припинені, а пізніше, з розпадом СРСР, про них взагалі забули. Григорій Васильович досі з жалем згадує той нездійснений проект.

На посаді директора першої спортшколи він перебував до кінця її існування (у 1997 році ДЮСШ № 1 була реорганізована шляхом її приєднання до інших спортивних закладів). Але і потім Григорій Васильович не залишив тренерсько-викладацьку роботу. Одним з його успіхів більш пізнього періоду стали підготовлені ним три кандидати у майстри спорту з шахів, які стали переможцями престижної першості-фестивалю „Київська весна” у 1999 році. Тренером-викладачем у секції шахів Олександрійської ДЮСШ фізкультурно-спортивного товариства „Україна” він працює і зараз.

Отож, як уже згадувалося, черговий ювілей Г. Івасенка було відзначено по-особливому — іменним спортивним заходом. Привітати ювіляра прийшли голова управління фізкультури і спорту міської ради Анатолій Роженко, директор ДЮСШ Анатолій Пастух, а також багато колег по спортивній роботі.

А тепер трохи відволічемося від сухих біографічних даних. Як ви думаєте, шановні любителі спорту, чи доречні на тренуваннях співи? Даремно дивуєтесь такому несподіваному запитанню — Григорій Васильович переконаний: не лише доречні, а й необхідні. І його юні вихованці з ним цілком згодні. Пам’ятаєте знаменитий „Гімн героїв спорту” О. Пахмутової і М. Добронравова, написаний ще у 1972 році? Так от 9-12-річні хлопчики і дівчатка розучили гарні і величні слова цієї пісні і вважають її своїм гімном, співаючи разом з Григорієм Васильовичем під настрій або за відповідної нагоди (наприклад, їдучи на змагання або після здобутої якої-небудь перемоги). І чули б ви, з яким завзяттям дітвора проспівала у присутності журналіста „ОТ” цей гімн від початку до кінця на честь свого шановного тренера-ювіляра:

Мы верим твердо в героев спорта,

нам победа, как воздух, нужна.

Мы хотим всем рекордам

наши звонкие дать имена!

Комментарии:

Добавить комментарий: