Хроники Александрии

Свято в селі Протопопівка

, 22.02.2010

У неділю чотири автобуси з кіровоградськими номерами в’їхали в село Протопопівка. Кіровоградці прибули, щоб погледіти, як наші діди-прадіди святкували Масляну. Незважаючи на те, що в той день співпадали два свята, мешканці обласного центру вирішили, що найкраще відсвяткувати день св. Валентина разом із дітьми на селі.

Свято з самого ранку розпочалося з відвідування „Світлиці пані Ніни” — унікального дому, що знаходиться в Протопопівці. Першими туди прибули студенти Олександрійського училища культури зі своїм викладачем, методистом районного будинку культури Тетяною Шоколовою. Гостей із Олександрії та з Кіровограда (з облдержадміністрації, обленерго, податкової інспекції) вони зустрічали разом із ґаздинею садиби Ніною Ляшко, методистом районного відділу освіти.

Лютість лютого позаду, сильні морози минули, сніг розтає під ногами, залишається всього пару тижнів зими. „Завершується Масляна неділя, після неї — сім тижнів посту, — каже Тетяна Шоколова, — а наші батьки казали, що краще б сім тижнів Масляної замість одного тижня посту”. Люди колись були здоровішими, бо жили не для того, щоб поїсти, але їли, щоб жити. Працювати треба було багато, адже всі речі для побуту раніше робилися своїми руками. Про це свідчить старовинне майно, яким користувалися минулі покоління, зібране Ніною Ляшко у маленькій старовинній хатинці.

Пані Ніна зустрічає перших гостей ласкавим словом, молоді козаки — жартами. Усі заходять до Світлиці. Вона хоч і маленька, як рукавичка, але вміщається в неї біля 25 приїжджих. Ніна Ляшко, передовсім, розповідає, що це не музей, але вона зібрала всі ті речі, які в давнину потрібні були її бабусі, кожній хазяйці. „Тут немає зайвих речей, — розповідає пані Ніна. — Ось, наприклад, хлопці жартують, що багато лопат, можна сніг повідкидати, а насправді та дерев’яна лопата, щоб хліб у піч саджати, а решта, більші та менші, для іншої випічки”. Глечики також різноманітні за величиною й формою, всі вони використовувалися задля окремих цілей: під молоко, під жир, під повидло, для борщу — жодна господиня нізащо їх не переплутала б! Пані Ніна розповідає, що іноземці, котрі побували в її світлиці, дивуються, що в однієї хазяйки-українки колись було так багато речей. Кіровоградські гості, роздивляючись старовинні речі, самі пригадують слова, які ми вже не використовуємо, а тільки намагаємося пояснити нашим дітям-школярам, коли вони вчать вірші за шкільною програмою. А тут, у світлиці, і діти, й дорослі вперше побачили сволок на стелі, веретено, яким жінки та дівчата пряли собі придане. Ніна показує всім столітнього рушника, який вишивала її бабуня, на ньому напис: „1910 рік”.

Старовинну світлицю того дня відвідали 85 гостей. На вулиці студенти-козаки розважали їх віршованими народними жартами, гукали всіх спробувати себе у ролі господині — рогачем поставити казан у піч, полузати качани для худоби, або попрасувати рубельом, доки гості працювали. Поважні чиновники змагалися, хто швидше вилузає кукурудзу, а ось кужель крутити та прасувати було важче. Запах вареників із картоплею наповнив увесь двір, ґаздиня Ніна пригоща кржного. „Дуже гарне враження, приємні відчуття, пригадалося дитинство, як я часто гостював у бабусі в селі Помічна. Зовсім не жалкую, що вирішив сьогодні з усією сім’єю приїхати сюди, в Протопопівку — вихідні пройшли у нас незвичайно!” — ділиться враженнями 37-річний кіровоградець Анатолій Масаликін.

Гості з обласного центру вирушили святкувати Масляну далі, до сільського клубу: залишали двір пані Ніни вони з радісними посмішками. „Я відчуваю людей, котрим це цікаво, і готова поділитися радістю з ними, — прощається Ніна Ляшко. — Я завжди рада вітати їх у себе вдома. А приїздять до мене навіть молоді на весілля: щоб відчути дух тієї традиції, в якій жили наші пращури”.

Вілгайле Квітка

Комментарии:

Добавить комментарий: