Хроники Александрии

«Дельфін» спливає догори черевом

, 9.12.2009

Ну от, дочекались. Плавальний басейн „Дельфін”, наша гордість і невід’ємна риса Олександрії, вперше за свою більш ніж тридцятирічну історію не приступив до роботи. Втім, і попередні декілька років він відпрацьовував свої сезони „ні шатко, ні валко”… Але все ж працював. А перед імовірним початком нинішнього сезону, у жовтні цього року на черговому дні депутата у міській раді перед присутніми виступив заступник начальника КП „Теплокомуненерго” Володимир Гук, який доповів, що технічний стан басейну вкрай незадовільний, і адміністрація ТКЕ на балансі якого перебуває досі басейн,не бере на себе сміливість продовжувати його експлуатацію.

Рожеві ілюзії

Заява не те щоб стала великою новиною для всіх, та все ж викликала доволі жваву реакцію. Посипались запитання: як так допустили, чому нікуди не звертались і заклики — давайте ж щось вирішувати! Міський голова на це заперечив: звертались, мовляв, до Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, щоб держава прийняла цей об’єкт на своє утримання з метою проведення на ньому змагань національного та міжнародного рівнів. Відповіді ніякої. Звертались і до Кіровоградської ОДА прийняти басейн на обласне підпорядкування і навіть нібито отримали згоду. Але це було ще за попереднього голови ОДА, після звільнення якого питання знову повисло у повітрі.

Останнє повідомлення викликало обурення в ура-патріотично налаштованих депутатів: як так, віддавати міський об’єкт у чужі руки?! Складалося враження, що басейн — це не капітальна споруда, а валіза, яка можна взяти і не повернути… Згадувалося також і те, що викупити „Дельфін” побажало нібито ТзОВ „УкрАгроком”, але знову ж таки на рівні чуток. Отож радикали стояли на своєму: басейн був власністю міста, нею він і повинен залишатись, що б там не було, а невиправні оптимісти їх підтримували (серед них і доповідач В. Гук), переконуючи інших, що басейн не тільки не стане тягарем для місцевого бюджету, а й зможе при розумному господарюванні приносити прибутки. Правда, для цього потрібні певні капіталовкладення, які „Теплокомуненерго” вже не подужає. Одним словом, трохи поговорили і вирішили відкласти це питання для подальшого вивчення.

Похмура реальність

Наскільки відомо з компетентних джерел, ніяких (принаймні достатньо вагомих) домовленостей стосовно басейну у міста з областю не було. Просто одного разу хтось з адміністрації обласної дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву нібито висловив бажання: а непогано було б мати у розпорядженні закладу басейн з "великою водою", яких не надто багато в усій Україні… Та тільки це бажання ніяк тоді не було підкріплене бюджетними гарантіями на ремонт та утримання басейну. Як відомо, обласний бюджет хоча й не порівняти з олександрійським, але в усякому разі теж не ріг достатку…

Але припустимо, що область все ж знайде кошти, викупить і відремонтує басейн. Що далі? Як збирається СДЮШОР (чи хто інший) готувати на його базі олімпійців? З Кіровограда на тренування до нас не наїздишся, а жити в Олександрії — для цього майбутнім чемпіонам необхідна ціла інфраструктура з житлом, спеціальним харчуванням, медобслуговуванням тощо. І вже повною утопією бачаться надії на те, що міністерські дяді зі столиці візьмуть на державне утримання басейн з провінції, який для проведення будь-яких серйозних змагань безнадійно відстав від сучасних вимог. Та у Києві, між іншим, своїх 14 плавальних басейнів, з яких працюють лише чотири, а у решти — та ж. біда, що й у нашого, тобто збитковість і відсутність фінансування.

До речі, про кошти. Найбільше занепокоєння у господарів „Дельфіна” викликає аварійний стан його наскрізь проржавілого вітража, який може от-от впасти і накрити собою чи не всю ванну басейну разом з людьми. Викликає нарікання у фахівців київського НДІ „Сталь-конструкція”, які проводили нещодавно експертизу, і стан покрівлі та її металоконструкцій. Потребують ремонту також ванна, насоси, фільтри, освітлення і багато іншого. Отож на все потрібно ніяк не менше 6,4 млн. грн., запевняє В. Гук. Чи виникне у когось бажання вбухати такі гроші, в об’єкт, який невідомо коли їх поверне? І чи поверне взагалі?

Ось тут ми підійшли до найпоширенішої помилкової думки про можливу рентабельність басейну. Практика показує ( і фахівці не дадуть збрехати), що в усі часи такі складні і дорогі, енергоємкі інженерні споруди, як закриті спортивні манежі, льодові палаци і особливо — басейни, були збитковими, а тому перебували на утриманні потужних промислових підприємств чи відомств. Як розповів нам Микола Йосипович Олефіров, який протягом 22-х років був директором „Дельфіна”, навіть у радянські часи, коли басейн працював майже безперервно цілий рік і відвідувачів у ньому ніколи не бракувало, витрати цого закладу у 5 разів (!) перевищували отримані ним доходи. Решту відшкодовував Бандурівський вугільний розріз, на балансі якого і перебував тоді „Дельфін”. Ця ж тенденція зберігається і зараз: пощастило тим спортивним спорудам, які знайшли собі заможних господарів (як, наприклад, маленький 25-метровий басейн у Кременчуці — власність місцевого потужного промислового підприємства). Тоді у них і стан гарний, і навіть кінці з кінцями вони іноді зводять. У інших випадках спортивні споруди радянської доби просто занепадають.

Окрема тема — столичні басейни. Деяким з них і бюджети допомагають, і спонсори не кривдять. Та й адміністрація з шкіри лізе, аби заклад гідно існував — послуги різноманітні, абонементи дорожчі, розклад роботи — з опів на шосту ранку до першої години ночі. І так майже цілий рік. Звичайно ж, не остання роль — рівень життя столичних мешканців, які можуть собі дозволити не надто дешеве задоволення — регулярно відвідувати блакитні доріжки. Одним словом, останній приклад — не про нас.

Теплі спогади

70-і роки минулого століття. Саме на цей період розвинутого соціалізму припадає найбільша кількість збудованих в СРСР спортивних споруд і закладів. Саме тоді (1 липня 1978 року ) в Олександрії був зданий в експлуатацію басейн „Дельфін” з обслуговуючим персоналом у 60 працівників та штатом тренерів — майже З0 фахівців. Планове завантаження басейну — 215 тис. осіб на рік, фактичне — понад 300 тисяч. У кращі роки басейн відвідували щодня 1100–1500 чоловік. Сама будівля басейну стала окрасою міста, а мальовничий сквер з фонтаном, прикрашеним витонченою скульптурною групою „Дівчинка та дельфін” — улюбленим місцем відпочинку олександрійців.

… Минули роки. Спершу перестав існувати Бандурівський розріз. Припинив роботу фонтан і безслідно зникли втілені у бетоні і бронзі дівчинка з дельфіном. Що далі? Невже цей процес незворотний, і наступна черга — вже самого басейну? Дуже не хотілося б у це вірити, незважаючи на всі невеселі реаліїї нашого часу. Адже знайшовся одного разу у нашому місті меценат, який зміг відновити і підвести до сучасного рівня вже занепалий на той час садіон „Шахтар” та ще й розбудувати футбольну інфраструктуру міста. Зовсім не зайвою була б чиясь подібна опіка і для „Дельфіна”, який поки що приносить своєму нинішньому господарю одних лише збитків на 400 тис грн. щороку, і керівництво ТКЕ чекає — не дочекається, коли його нарешті позбавлять цього тягаря.

Олександр Наріжний

Комментарии:

Добавить комментарий: