Хроники Александрии

Шахтарі сьогодні не радіють…

, 10.09.2009

«Олександрія сьогодні — це майже 100 тисяч населення. Робітничий клас налічує понад 44 тисячі трудівників. В усіх галузях працює 3280 спеціалістів з вищою освітою, близько 7000 тисяч мають середню спеціальну освіту. Продукцію з олександрійською маркою можна побачити більше як у 30 зарубіжних країн. Всього в місті діє 32 промислові підприємства, 12 будівельних управлінь та стільки ж побутових підприємств. Будівельники здали в експлуатацію 63425 квадратних метрів житла. Це 2100 квартир, або майже 6 квартир щодня. Діти трудящих навчаються в 19 загальноосвітніх школах — понад 14000 учнів (2009 рік — 8205 учнів — ред.). Майже 7000 наймолодших дітей відвідують 36 дитячих садків і ясел. Трудові резерви готують 5 професійно-технічних училищ, де навчаються 4000 учнів по 28 спеціальностях. До послуг олександрійців 4 будинки культури, 3 кінотеатри, 59 бібліотек, 10 добре обладнаних лікарень.

Олександрію по праву називають містом гірників. Щороку розрізи і шахти видають по 6,4 мільйона тонн бурого вугілля, а брикетні фабрики виробляють за рік 2,6 мільйона тонн побутового палива. Гірники вносять вагомий вклад в розбудову нашого міста, а також в наповнення бюджету та Пенсійного фонду міста. А це вчасні виплати зарплати бюджетникам та пенсій пенсіонерам.

За повоєнний час обсяг продукції зріс у місті у 17 разів».

У вас виникло запитання, чому ви не чуєте ці цифри у звітах посадовців усіх рівнів? Навіть на День Незалежності вам нав’язували думку, що ви повинні пишатися вибором України, бо за нинішнє життя (?) українці боролися віками… Але при цьому ви не почули нічого з названих вище цифр, щоб ви змогли оцінити, за що ж дійсно боролися українці? А воно і не дивно: нам, крім здобутої незалежності, більше пишатися немає чим. Ну, хіба що за винятком невеликої кількості людей, які зуміли попасти в течію. Але не про них мова. Вище названі цифри взяті із звіту роботи міста, за… 1983 рік! («Ленінський прапор», 6 грудня 1983 рік). Чи може Олександрія пишатися такими здобутками сьогодні — нехай кожен із вас сам оцінить. Я, наприклад, не знаю, яке становище у промисловості міста: такої статистики зараз не надається у пресі. Можливо, не таке, як у буровугільній галузі. Можливо, це тільки вугільникам не повезло із цими «реформами»? Можливо, це тільки знищено (в буквальному розумінні) об’єднання «Олександріявугілля»? В усякому разі вугільникам сьогодні немає чим пишатись. Тому що з двох ще не ліквідованих розрізів («Костянтинівський» і «Морозівський») одні назви залишилися: розкривних робіт — «0», видано вугілля — «0», вироблено брикетів — «0», перспективи — «0». Якщо з цих підприємств щось і поступає у місцевий бюджет та Пенсійний фонд, то це не ті суми, щоб місто себе почувало впевнено при вирішенні різних завдань і проблем. Натомість ми постійно чуємо від посадовців — у «бюджеті грошей не має».

З0 серпня галузеве свято шахтарів України. В Олександрії про це нічого не нагадувало. Я стояв на площі і шукав очима хоча б один транспарант з привітанням на адресу шахтарів. За роки існування вугільної галузі через трудові колективи пройшли десятки тисяч робітників! Для Олександрії це дуже багато, то невже у бюджеті не знайшлося коштів, бодай, для одного транспаранта?

Зустрів я на площі одного шахтаря, Подоляка Григорія Трохимовича, який відпрацював на шахті 22 роки. Стояв чоловік із сльозами на очах (а йому 72 роки) і тільки й промовив: «Ніхто і не згадав! А скільки нас таких по всій Україні?» Складається враження, що нинішня влада України робить все можливе, щоб з людської пам’яті викреслити не тільки пам’ятники та назви вулиць, а і трудові звершення народу попередніх поколінь! То чим же ми, українці, повинні після цього пишатися?

Але не все так гірко виявилося на День шахтаря. Проходив я вулицею селища Пантаївка повз трьох дівчаток, років по 13—14, і чую у свій бік: «З празником!» Я зупинився і запитую: «А який сьогодні «празник»?» А ви, що — не знаєте: День шахтаря! Спасибі, говорю — хоч ви пам’ятаєте, а то у місті про це забули… А ще спасибі керівництву розрізу «Морозівський», які знайшли кошти, щоб привітати хоча б ветеранів праці.

Анатолій Лукашевський, сел. Пантаївка.

Комментарии:

  1. проблема, как мне кажется, не в отсутствии финансов, а в невнимательности и пох.. местных властей. что-что, а за это должно быть стыдно.

    сергей,
    a24f285
  2. Не понимаю, какой праздник и какое веселье может быть у тех шахтеров, которые не спускались в шахту многие годы и до сих пор денег ждут? Для них, должно быть, это совсем не праздник, а соль на рану.

    Моль,
    7c75e09
  3. Ветераны — ясно. Но не понимаю, какой праздник и веселье может быть у тех шахтеров, которые годами ждут заработанных денег и в шахту не спускались столько же? Для них, должно быть, это не праздник, а соль на рану.

    Моль,
    7c75e09
  4. Поздновато статья появилась в газете.

    Моль,
    7c75e09
  5. Шахтарі сьогодні не радіють, бо вона працює, він сачкує, а воно рятує

    Y-U,
    67d724f
  6. y-u зачот!
    скоро в городишку приедет пидроконцерт с чемто там в сердце, парковщики и наркеты будет на площади новыми флажками махать, может даже дяденька нас осчастливит, альтернативы которому нет.
    Короче, тот есче быдлам впереди. А шахтеров жаль — их последнее время токо обманывают, сделали из самой почетной профессии — самую не нужную

    балогур,
    0f37b9d
  7. да и не только из шахтерскую профессию опустили, учителя и врачи на том же нижеплинтусном уровне находятся

    патрыот,
    cd800e4
  8. Ети пи……сы довели народ я 18 лет проработал на ББФ а теперь приходится ездить на зароботки в Россию.А скоко народу идрузей поспивалось от безысходности.

    Святец,
    0854885

Добавить комментарий: