Нова історія старого будинку

Стоял тот дом, всем жителям знакомый.
Его еще Наполеон застал …

Можна побитися об заклад: цей будинок, що по вул. Свердлова, хоча б раз, але попадався на очі багатьом олександрійцям. Можна, втім, припустити, що не всі зосереджували на ньому увагу: цегляна будівля хоча й старовинна, але не дуже показна, до того ж останніми роками знаходиться у занедбаному стані. Разом з тим — це місцева пам’ятка історії й архітектури, про що свідчить меморіальна дошка на стіні будинку. Ні, Наполеон його все-таки не застав (цитата з «Баллады о старом доме» В. Висоцького у підзаголовку — просто для приказки), а місцеві історики і краєзнавці датують будинок серединою дев’ятнадцятого століття. Погодьтеся, такий вік сам по собі — це вже історія.

Але головна цінність його все-таки в іншому. У 1874 році в цьому будинку, у сім’ї відомого у Херсонській губернії купця народилася Домініка Василівна Труховська. З юних років волелюбні думки дівчини формували її власний погляд на суспільство, державний устрій, на достаток, у якому вона проживала. Тому зовсім не випадковим був її вступ до «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу», а пізніше — навчання на Бестужевських вищих жіночих курсах у Петербурзі. Саме там вона долучилася до активної революційної роботи, а приїжджаючи на канікули до батьків в Олександрію, також сприяла формуванню революційних настроїв серед місцевої молоді. Згодом, уже будучи дружиною відомого революціонера Анатолія Ванєєва, особистого друга Ульянова-Леніна, Домініка Василівна повторила подвиг дружин декабристів — добровільно поїхала за хворим на туберкульоз чоловіком у його заслання до Сибіру. Там же, у далекому Єнісейську, у 1897 році вона також скуштувала тюрми за розповсюдження листівок і прокламацій.

З листа Леніна його сестрі Анні: «Анатолий все волнуется из-за своей жены, которую посадили в Енисейске, камеры-де холодны, а она еще расхворалась. Скверно! Куда-бы лучше отсидеть в России…»

Після революції Труховська-Ванєєва проживала в місті Бор Горьковської області, де заснувала дитячий будинок, який діє і донині. Померла у 1920 році, похована за останнім місцем проживання.

Парадное давно не открывалось,
Мальчишки окна выбили уже
И штукатурка в доме осыпалась…

А батьківський будинок Труховських всі ці роки існував. Розділений на дві половини (квартири), він протягом усієї своєї історії мав різних мешканців. Благополучно пережив війни і розруху, не пощастило йому лише в останні роки. Хоча і зараз будівля має цілком реальних власників, але вони з деяких причин покинули це приміщення і проживають нині в інших місцях. і з безнаглядним будинком сталося те, що зазвичай і відбувається зараз у подібних випадках: хтось спершу «з цікавості» вибив одне вікно, потім інше, далі — двері. Пам’ятка історії поступово перетворювалася на руїну. А господарям і горя немає: вони просто махнули на неї рукою.

И дети часто жаловались мамам,
И обходили дом тот стороной…

Скаржитися було від чого: до покинутого будинку стали вчащати п’яниці та наркомани. Крім того, він став просто стихійною громадською вбиральнею. А поряд, між іншим, середня школа №2, а через вулицю, якраз навпроти, — ще й дитяча художня школа, з вікон якої добре видно, що відбувається всередині «пам’ятки історії». Отож скаржилися не тільки діти, а й їхні батьки та викладачі шкіл: надто вже контрастував вигляд будинку за шкільним вікном з почуттям прекрасного, яке намагалися вони передати своїм вихованцям.

Но наконец приказ о доме вышел…

Відділ культури міської ради не залишився байдужим до цих скарг: ось уже протягом майже п’яти років він намагається якось вплинути на формальних господарів будинку. До речі, довелося працівникам відділу спершу провести справжню слідчу роботу, аби встановити місцезнаходження цих горе-господарів. Але дружньої домовленості не вийшло: на пропозиції привести будинок у належний вигляд, продати його чи просто хоча б прийти і домовитися з відділом культури чи місцевою владою про подальшу долю будинку працівники відділу чули в телефонній трубці у відповідь грубощі і нецензурну лайку.

Тоді відділ культури змінив тон розмови: спершу надіслав господарям попередження, а потім наклав на них адміністративне стягнення в розмірі 51 гривні, адже за Законом України «Про охорону культурної спадщини» власники будинків, які є архітектурними чи історичними пам’ятками, просто зобов’язані утримувати їх у відповідному вигляді. Та власники цього будинку, ведучи не зовсім соціальний спосіб життя, успішно начхали на всі попередження, умовляння, адмінкомісії, а заодно — і штрафи.

Про все це розповів методист із питань охорони пам’яток археології, історії та монументального мистецтва Андрій Молодченко. За його словами, відділ культури не збирається складати зброю: на сьогодні зібрані всі необхідні документи і справа про будинок, що по вулиці Свердлова, буде передана до суду. У разі успішного вирішення питання, пам’ятку буде вилучено і передано у власність територіальної громади, яка потім на конкурсних умовах зможе здати приміщення в оренду чи продати його новому власнику на законних умовах. До речі, А. Молодченко запевняє, що цей прецедент — перший в нашій області.

Історичні матеріали надали нам працівники Олександрійського краєзнавчого музею. Вони також вважають неприпустимим той факт, що в центрі міста поруч з дитячими навчальними закладами безславно гине будинок — свідок більш ніж вікової історії нашого міста.

Олександр Наріжний

Олександрійський тиждень, 15.04.2006

Обсуждение закрыто.

Город Александрия

Читайте об Александрии

25.06.2006 Панорама центральной площади Александрии Alnet

15.02.2006 Школе № 2 — 55 лет Alnet

5.01.2006 Автомат для продажи воды Alnet

6.10.2005 Школа №2 Alnet

26.09.2005 Елітні олександрійські коні kirovograd.net