Хроники Александрии

Одкровення Віталія Прокваса

, 10.02.2006

Віталію Миколайовичу, у зв’язку з тим, що Ви часто виступаєте в пресі, нам у редакцію часто телефонують: люди хочуть знати всю правду про колишнього першого заступника міського голови…

В. Проквас: Шановні олександрійці! Ось і настав той час, коли я хочу з вами щиро і відверто поспілкуватися. Після того, як я пішов з виконкому, справді, дуже багато ходить чуток із приводу того, чому я розрахувався, і що це якась гра, узгоджена В. Проквасом і С. Цапюком. Але я сьогодні з повною відповідальністю хотів би відповісти на це і з’ясувати деякі інші питання.

Я хотів би почати з того, що, відпрацювавши селищним головою 4 роки, здобув досвід роботи в органах місцевого самоврядування. Не хочу бути нескромним, але мені досі дякують за те, що на посаді селищного голови Димитрового я зробив дуже багато для свого рідного селища. Я хотів би навести тільки кілька прикладів: у ті часи в сумці невідкладної допомоги були медикаменти 62 найменувань, які безкоштовно йшли на допомогу димитрівчанам. Так само безкоштовно годували людей у лікарні в той час, коли в Олександрії цього не робилося.

Хотів би нагадати, що річний бюджет селища тоді складав усього 37 тис. грн, а Олександрії — в тисячу разів більший. Коли сьогодні чую, що серед пенсіонерів кажуть, ніби влада в місті хороша («Сходіть, вам дадуть допомогу, не відмовлять»), то хочу сказати, що на 2005 р. було заплановано близько 100 тис. грн на соціальну допомогу. Але не кожен піде за нею.

Є такі, що по 10 разів підуть, а є люди совісті, вони не попросять жодного разу, хоча потребують допомоги більше, ніж інші. Ми всі з вами знаємо, що ті, хто потребують сьогодні допомоги, в недалекому минулому дуже важко працювали. Це переважно шахтарі, яких держава у 40 років відправляла на пенсію, а в 42 вони вже не могли ходити ногами, бо знаємо умови їх праці. Завдяки їм ми сьогодні маємо можливість жити в цьому прекрасно побудованому для нас гірниками місті. І мені прикро дивитися на те, як сьогодні через безгосподарність не добираються кошти з Центрального ринку, на мою думку, до 1 млн грн в рік! А це ті гроші, які йдуть у місцевий бюджет і якими можна було б розпорядитися так, щоб для жителів міста-пенсіонерів завжди були безкоштовно медикаменти і достойне безплатне харчування в лікарні — для тих людей, які поклали своє здоров’я на благо міста.

«Всі знають, що до ринку я не причетний ні рилом, ні вухом»

Віталію Миколайовичу, Ви 3,5 роки працювали першим заступником міського голови, чому говорите про це тільки зараз?

Я хотів би Вам відповісти на це питання таким чином: тоді я знав, що моє «зіткнення» з ринком викличе дуже негативну реакцію. І тому я жодного разу, працюючи першим заступником мера, не був на ринку. І коли мешканці вул. Фрунзе звернулися у мерію зі скаргою, що в базарні дні (а їх більшість) вулицею в разі потреби не проїде ні «швидка», ні пожежна автомашина, я провів учбовий захід спільно з пожежною частиною, після чого сказали, що буцімто я розчищаю місце для власного приватного ринку. Слава Богу, що сьогодні всі знають, я до того ринку непричетний ні рилом, ні вухом. А в той час я зрозумів: мені там краще не з’являтися… І тому після того, як я звільнився, у мене був час подивитися очима простого олександрійця на ринок, і сьогодні я вам і навів ці приблизні цифри.

«Історія з підприємцями — це не міф»

Багато йдеться про те, що підприємці скаржилися на Вас як на людину, яка, перебуваючи на високій посаді, примушувала їх сплачувати кошти на ту чи іншу допомогу місту. Це теж міф?

Ні, це не міф, це абсолютна правда, від якої я ніколи не відмовлявся і відмовлятися не збираюся. Хотів би навести кілька прикладів — не для тих, які про мене говорили такі слова, а для тих, кому говорили. Ось один.

Коли виникла проблема з освітленням міста, я запросив підприємців, виклав ситуацію і попросив: «Давайте ми всі разом докладемо зусиль, аби наша Олександрія була такою ж красивою вночі, як і вдень, щоб ходили не під лампочкою Ілліча, а кожен, взявши газету, міг спокійно йти вулицею, не боячись впасти в канаву». При цьому кожному з підприємців сказав: всі ці міські ліхтарі, в які ви вкладете кошти, висітимуть у першу чергу біля ваших же торгових точок. Багато хто з них з розумінням поставився до моєї пропозиції і навіть не було питань. Але ті, які не допомогли, рознесли чутки щодо мене по всій Олександрії.

А ось ще один приклад, з якого Ви самі зробите висновок, чи вірно я поступав, чи ні. Наступного дня по тому, як одна з підприємців відмовила в допомозі місту, я зайшов до неї в магазин і побачив: продається горілка, тютюнові вироби, ліцензія на продаж яких коштує 8 тис. на горілку і 4 тис. на тютюнові вироби. А я просив у неї всього 600 грн. Скажіть, будь ласка, якби такі люди сплачували те, що повинні сплачувати, чи збирав би я підприємців і чи просив би в них грошей на благо всього міста?

Інший приклад, шановні земляки. На 3-й день після розмови про допомогу на ліхтарі, збираю всіх фіскальних керівників: начальників податкової, міліції, пожежної і санстанції і кажу: «Сьогодні ми разом почнемо рейд з приводу сплати податків і зборів«. Не кажу нікому, куди поїдемо, замовляю автобус, саджаю туди всіх керівників, катаю 40 хв. по місту, щоб ніхто не збагнув, куди саме їдемо. А потім зупинилися, кажу: «Приїхали. Виходьте і вимкніть сотові телефони. Тут ми будемо працювати».

Потрапивши на територію того підприємства, виявили повний «беспредел»: працівники не оформлені на роботу, працюють без дозволу. По 2 годинах роботи у цьому рейді зібрав усіх фіскальних керівників і провів нараду з приводу висновків кожного контролюючого органу. І з’ясувалася плачевна картина для того підприємства. Коли закінчилася нарада, мені зателефонував директор підприємства і сказав: «Я не тільки ліхтарі встановлю, а ще й усю вулицю заасфальтую безкоштовно. Тільки не зупиняйте підприємства, бо, вийшовши з ринку, я до нього не потраплю!»

Я міг би навести купу таких прикладів. Але хочу запитати: шановні земляки, що я зробив поганого тоді? Як інакше в той час можна було допомогти тим, які все своє життя батрачили (не боюся цього слова), а сьогодні залишилися нікому не потрібними – мова про людей похилого віку і дітей, для яких прогулянка вночі у темряві могла коштувати життя.

«Ніхто з «білого дому» не здатен був на те, що робив я»

За керівниками міськради я спостерігав багато років — у «білому домі» я не побачив жодного, який би не боявся нікого і який би міг робити для громади те, що робив я. Багато людей по сьогоднішній день не знає, що травматологічне відділення ЦМЛ відремонтоване за 2 тижні без жодної копійки бюджетних коштів. Коли прийшов до заввідділенням п. Кушки з ідеєю ремонту, він сказав: «Ви — не перший, хто це обіцяє, але ось уже 20 років все закінчується лише розмовами». І все ж таки за 2 тижні, завдяки небайдужим людям міста, відділення було відремонтоване.

В той же період за такі ж 2 тижні на селищі Перемога було відремонтоване стаціонарне відділення лікарні — теж без жодної копійки з міського бюджету. Так виходило, що більше всього уваги я приділяв відділу охорони здоров’я. Після того, як побував у дитячій лікарні і подивився на її стан (а там же лікуються наші діти), дав собі слово навести порядок, щоб було не соромно за ті приміщення. Запросив людей з Димитрового, ремонт зроблено.

По сьогодні пишаюся станом цієї лікарні. Тоді ще приїздив В. К. Моцний на ювілей дитлікарні, і він призначив мене її патроном.

Коли приймали до комунальної власності міський Будинок культури та дозвілля, я знов ж таки був відповідальним за його технічний стан. Через 1,5 місяця моєї копіткої праці, завдяки димитрівчанам на чолі з П. В. Бичковим, був зроблений ремонт будівлі, після чого ЦКіД безперервно перебуває в роботі. Відзначу, що це було зроблено також без жодної копійки бюджетних коштів.

Маленька ремарка для земляків з Димитрового: до 1998 р. Димитрівській БК упродовж 7 років був зачинений. Не вистачало однієї об’яви на дверях: «Усі пішли на фронт!» Опаленню не могли дати лад: казали — дуже серйозна розводка… Я разом з бригадою робітників і М. Г. Власенком (тодішнім начальником ЖЕКу № 7) 7 листопада, в той час, коли комуністи йшли селищем парадом, зайшли до приміщення БК, яке я прийняв у комунальну власність від ДХК «Олександріявугілля«, у договорі про який було закладено, що опалення БК здійснюватиметься за рахунок ДХК. А вже 9 листопада ми запустили автономне тепло повністю — система працює і по сьогоднішній день. Більше 20 бочок однієї фарби пішло на облаштування БК. І це було також відремонтовано без жодної бюджетної копійки.

Коли 2 місяці тому я звернувся до директора цього БК, щоб мені (людині, яка дала нове життя цьому БК) надали кімнату в оплатну оренду, мені відмовили. Гадаю, з однієї простої причини: я очолюю в місті не ту партію, з якою активно співпрацює керівництво селища. А де ж совість?

Все це розповів для того, щоб ви, шановні мешканці Олександрії, хоча б приблизно знали ту частину правди не з чуток.

«Я знаю про 3 тонни компромату на мене»

Віталію Миколайовичу, найбільша з останніх чуток , що Ви балотуватиметеся на посаду міського голови. Це так чи ні?

Ви знаєте, я чітко розумію, звідки йдуть ці чутки. Та яких би пліток про мене мої опоненти не плели, все-таки я залишуся назавжди в них більмом на оці. Те, що я Вам зараз скажу, стане сенсацією для дуже багатьох. І до цієї заяви я готувався на протязі 5 місяців, доки опоненти на мене шили плітки і готували поліграфічну продукцію з метою очорнити.

Шановний Віталію, я сьогодні достеменно знаю, що близько 3 тонн паперу готові для того, щоб скомпрометувати мене в брудній формі. Але я не подарую їм такого щастячка — реалізувати свої негідні плани. Щоб не думали, що це мої домисли, наведу один приклад: це поява публікації про те, що буцімто я хотів стати заступником міського голови м. Світловодська, а мене не взяли. Хотів би сказати, що я всього тричі у своєму житті був у Світловодську, і якби навіть мені давали великі гроші, я б не згодився працювати там. Я не йду на олександрійського міського голову. Я дуже люблю свою Олександрію і хотів би, щоб це місто очолила достойна людина.

Ви просто шокували мене…Хто ця людина?

Така гідна людина, на мій погляд, одна-єдина в Олександрії. Це Сергій Степанович Дьячук, який за 7 років роботи у виконкомі не заплямував себе ні з якої сторони, який щоразу доводить, що таке честь і совість, який за 7 років не викликав у тих, з ким нам обом доводилося працювати, жодного негативного відгуку.

Ви знаєте, що наша держава справді переживає нове становлення і Президент задекларував принцип: українська влада — без бізнесу. Я достеменно знаю, що в С. Дьячука нема ні свата, ні брата, які займались би бізнесом. І він за 7 років довів, що він ніякий не бізнесмен, але розумний і талановитий керівник.

Хотів би закінчити свої слова наступним: я не йду до влади з тієї причини, що чи з правди, чи з брехні люди з обережністю ставляться до моєї кандидатури. Чому так довго блок Литвина не виставляв на вибори кандидатури С. Дьячука? Щоб у наших опонентів було менше часу на паплюження його доброго імені і брехливу поліграфію: вони нас очікували з моря на кораблі, а ми — з тундри на лижах…

Користуючись нагодою газетної публікації, я пропоную вам публічно, Степане Кириловичу, зробити те саме, що зробив я, — відмовитися балотуватися на міського голову, щоб не мозолити очі олександрійцям.

Дякую Вам за інтерв’ю і бажаю успіху Вашому блоку на виборах.

Розмовляв В. Квітка

Комментарии:

  1. Как говорил незабвенный Иван Васильевич Бунша: «Меня терзают смутные сомнения…..»

    Сволочь,
    51e5185
  2. Ну просто хоть к ранке прикладывай…. Если это пиар-ход, то не очень удачный. А кого Вы имеете ввиду, пане Віталію, когда говорите о том, что вас пытались очернить, готовили кучу компромата?

    Я,
    0f7583f

Добавить комментарий: