Одинокий тато

Взагалі-то, такого поняття, як одинокий тато, немає в природі. Принаймні, так говорить законодавство і так пояснюють посадовці й педагоги. Справді, не може ж дитина з’явитися на світ у неповній сім’ї, де з батьків є один тато. З’явитись не може, а от виховуватись — так. Хоча, погодьтесь, для нашого часу це явище доволі рідкісне. Ми звикли до того, що одинокою дуже часто буває мати. Жаліємо покинутих чоловіками жінок, дітей, що ростуть без татусів. Та й закон здебільшого знаходиться на боці матерів, наділяючи їх більшими правами після розлучення сімейних пар. Але всього, що може статись у житті, наперед не передбачити, адже, як сказав класик, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму. Та не будемо забігати наперед, розповімо про все по порядку.

Так трапилось, що тридцятитрирічний Віталій один виховує свого п’ятирічного сина. А лише декілька років тому його подружнє життя починалося з великого кохання. Здавалось, так буде завжди, але, як це часто буває, сімейний човен розбився об … алкоголізм. У даному випадку на нього хворіла дружина. Навіть народження сина не зупинило потягу жінки до пляшки. Ясна річ, виховувати дитину матері не було коли, тож вона самоусунулась від виконання своїх обов’язків, переклавши цю почесну місію на міцні плечі чоловіка. Він не заперечував, хоча поєднувати роботу з домашнім клопотом і турботою про сина було нелегко. По допомогу звернутись також не було до кого: Віталій ріс сиротою, а мати дружини, бабуся Дмитрика, не надто цікавилась онуком. Врешті-решт мати сімейства взагалі щезла з поля зору чоловіка і сина. Намагання відшукати її залишились безрезультатними. Люди навіть подейкували, що жінка померла. Ні до чого не призвела і спроба з’ясувати місцезнаходження дружини у її матері — теща просто зачинила двері, побачивши зятя на порозі. Вирішивши, що так буде краще для дитини, Віталій подав заяву про позбавлення дружини батьківських прав. Тож уже три роки батько й син залишаються єдиними рідними людьми на світі.

Так і живуть удвох. Віталій працює на заводі, отримує 300 гривень зарплати, підробляє, якщо є можливість, щоб син ні в чому не мав потреби. Але, звісно, на все грошей не вистачає. Дмитрик ходить до дитячого садочка, вміє читати й писати, взагалі росте кмітливим і слухняним хлопчиком. Віталій, наскільки може, виховує у нього чоловічі якості характеру — вчить не битись з дітьми, бути чемним і стриманим. І не дозволяє брати від сердобольних сусідок гостинці й речі: «Синок, ми з тобою не злидні, ні в кого нічого не проси і не бери, у нас все є!»

Розповідаючи цю історію, сусідка Віталія, Людмила Семенівна Ливарюк, ледве стримує сльози. У серпні вона з кількома сусідами направила колективне звернення міському голові і депутату В. Бакаю з проханням знайти можливості для матеріальної допомоги батькові з сином — дуже шкода і маленького хлопчика, і його батька, якому так і не вдалося налагодити сімейне життя. З міського управління праці та соцзахисту населення прийшла відповідь: у зв’язку з відсутністю коштів на надання матеріальної допомоги звернення буде розглянуто після коригування бюджету на 2005 рік. Вочевидь, ідеться про одноразову матеріальну допомогу. «Невже не можна призначити Віталію допомогу, як одинокому батькові? — запитує Людмила Семенівна. — Ми всі готові підтвердити, що він добре доглядає за дитиною. Дмитрик завжди охайний, чистенький. Віталій працює, не п’є. Не без того, щоб пропустити інколи чарку — важко чоловікові одному, та й люди у нас такі: їм за роботу краще поставити пляшку, ніж заплатити пару гривень для дитини на шоколадку (Віталій іноді підробляє у вихідні). І хлопчика шкода — така хороша дитина. Я й онука свого прошу не ображати Дмитрика, пояснюю, що він змушений виживати в цьому світі, як може».

Методист дитячого садочка, який відвідує Дмитрик, Наталія Жидкова, також характеризує тата з сином тільки з найкращого боку. Дитина охайна, розумна, і тато хороший. Декілька разів, коли Віталію затримували виплату зарплати і він не міг вчасно розрахуватись за дитсадок, педагогам доводилось звертатись до адміністрації заводу. Вихователі намагаються допомагати дитині, чим можуть, навіть одяг з дому приносили.

Але, на жаль, виплата постійної допомоги у даному випадку не передбачена законодавством. За словами спеціаліста міського управління освіти, представника ради опіки та піклування В. Фатовенко, позбавлення одного з батьків прав на виховання дитини не є підставою для отримання іншим допомоги як одинокому татові чи мамі. Хоч і позбавлені своїх прав, батьки повинні платити аліменти на дітей. Одинокою ж вважається лише мати, яка народила дитину без чоловіка, не перебуваючи у законному шлюбі.

Не підпадає родина Віталія й під поняття малозабезпеченої. Як повідомила начальник відділу з нарахування соціальних виплат управління праці і соцзахисту населення І. Корнієнко, для призначення допомоги як малозабезпеченій сім’ї потрібно, щоб рівень забезпечення прожиткового мінімуму складав не більше 100 грн. на працюючого дорослого і 154 грн. на одну дитину (разом 254 грн.). У даному випадку доход родини перебільшує цей рівень, тож соцзабез нічим допомогти не може.

До речі, дізнавшись про цю історію, люди по-різному реагують на неї. Одні говорять, що багато матерів, опинившись у подібній ситуації, знаходять можливість поставити дітей на ноги самотужки, без допомоги держави. (Але ж до редакції звернувся не сам Віталій, а його сусіди, які прагнуть допомогти батькові з сином). Інші (чоловіки) вважають, що в наш час багато хто з представників сильної статі працює, отримуючи 600 грн. зарплати на родину з двома дітьми, де жінка знаходиться, скажімо, у декретній відпустці або взагалі не працює. Мовляв, чим же вони відрізняються від Віталія? Але як би там не було (безперечно, Віталію доводиться покладатись тільки на себе), треба віддати татові належне: на відміну від багатьох, він не спасував перед труднощами і робить усе, щоб син не почувався одиноким та нікому не потрібним…

Олена Карпачова

P.S. … Вихователі дитячого садка ще довго пам’ятатимуть святковий ранок з нагоди 8 Березня. Діти старшої групи співали, танцювали і читали віршики для своїх мам, які, сидячи на стільцях, дивились на дійство вологими від сліз очима і пишалися своїми малюками. П’ятирічний Дмитрик також старанно виспівував рядки пісень про найріднішу у світі людину, з надією поглядаючи на двері музичної зали — раптом прийде і його мама? А коли прийшла черга дарувати мамам власноруч виготовлені подарунки, хлопчик розгубився. В дитячих оченятах забриніли сльози : «А до мене ніхто не прийшов…» — «Як це ніхто? — підвелася з місця одна з вихователів, — Дмитрик, я ж до тебе прийшла!» Хлопчик радісно підбіг до неї, віддав заповітний пакунок з подарунком і обхопив її коліна рученятами: «Ура! До мене також прийшла мама!»

Олександрійський тиждень, 29.09.2005

Оставить комментарий

Имя

E-mail (не публикуется)

Оповещать о появлении комментариев по e-mail

Сайт

Город Александрия

Читайте об Александрии

25.06.2006 Панорама центральной площади Александрии Alnet

15.02.2006 Школе № 2 — 55 лет Alnet

5.01.2006 Автомат для продажи воды Alnet

6.10.2005 Школа №2 Alnet

26.09.2005 Елітні олександрійські коні kirovograd.net